Сезон ураганів у США входить у свою активну фазу. Синоптики прогнозують цього року вісім ураганів, тобто більше, ніж середньостатистичні п’ять з половиною. Експерти все більше звинувачують глобальне потепління за збільшення кількості та сили природних катаклізмів. Мешканці східного узбережжя Сполучених Штатів досі не оговтались від наслідків минулорічного урагану Сенді, який охрестили суперштормом за його колосальні масштаби.
Напередодні нових ураганів уряд штату Нью-Джерзі витрачає мільйони доларів на побудову насипних загорож для захисту свого узбережжя. Однак багатьом мешканцям курортних містечок доводиться залишати свої домівки і переселятися подалі від берега.
Вільям Боуен – найстарший житель містечка Мані-Айленд у штаті Нью-Джерсі. Він пам’ятає ті часи, коли пляж перед його будинком був просторим та широким. Нині ж працівники допомагають йому відновити невеликий насип піску, який був знищений торік ураганом Сенді. Тим паче Боуен впевнений, що ані ураган, ані наступ моря не змусять його покинути свій дім. Він каже:
«Я залишаюсь, бо люблю це місце. Тут моє коріння. Звісно, у моєму віці це доволі складно. Мені 85. Але ж куди мені іти?»
Мані-Айленд – невелике місто зі скромними будинками та трейлерами біля гирла річки Делавер.
Мер міста Роберт Кемпбел говорить, що з моменту урагану Сенді відповідальні органи намагаються відселити мешканців міста від берегової лінії, а будинки, розташовані в зоні повені – підвищити. Він каже, що в окрузі вводяться суворі септичні стандарти, які змушують жителів витрачати тисячі доларів на модернізацію систем каналізації:
«Я не знаю, що вони планують собі. Але вони використовують усі можливі регуляторні повноваження, щоб налякати людей, які живуть уздовж затоки, і тим самим змусити їх продати свої будинки таким програмам, як «Блу ейкерс».
Блу ейкерс, у перекладі «Сині акри» – це державна програма викупу будинків у зонах повені. Рене Брехт, у співпраці із Американським прибережним товариством, закликає багатьох мешканців Мані-Айленда до переїзду. Вона виступає проти витрачання урядом мільйонів доларів на захист невеликого числа будинків від підняття рівня моря.
Представниця Американського прибережного товариства Рене Брехт говорить:
«Я маю на увазі, що можна звести величезні стіни, відгородившись від моря. Але на це необхідно витратити значні суми грошей платників податків, водночас це залишиться тільки короткостроковим рішенням. Через 20-30 років море все рівно відвоює свої позиції».
Брехт говорить, що вона б воліла зробити більшу частину акваторії затоки природним заповідником, на кшталт проекту реставрації Охорони природи в сусідньому Кейп-Мей.
Цей проект отримав державне фінансування. В результаті чого 86 гектарів із покинутими будинками були пристосовані під місця проживання диких тварин.
Прихильницею саме такої розв’язки є координатор проекту «Охорона природи»
Адріана Зито-Лівінґстон:
«Дюни було споруджено, і це не просто чудово само по собі. Вони також захищають тутешнє місто від повітряних та водних штормів».
Вона каже, що підтримка Кейп-Мей обійдеться в 35 мільйонів доларів у наступні 50 років. Такий стан справ дивує мешканців Мані-Айленда. Їм складно зрозуміти, який зміст у витрачанні грошей на повернення прибережних зон дикій природі, якщо їх можна використати для підтримки людей, які там проживають.
Уряд штату Нью-Джерзі витрачає мільйони доларів на побудову насипних загорож для захисту свого узбережжя
Вільям Боуен – найстарший житель містечка Мані-Айленд у штаті Нью-Джерсі. Він пам’ятає ті часи, коли пляж перед його будинком був просторим та широким. Нині ж працівники допомагають йому відновити невеликий насип піску, який був знищений торік ураганом Сенді. Тим паче Боуен впевнений, що ані ураган, ані наступ моря не змусять його покинути свій дім. Він каже:
«Я залишаюсь, бо люблю це місце. Тут моє коріння. Звісно, у моєму віці це доволі складно. Мені 85. Але ж куди мені іти?»
Мані-Айленд – невелике місто зі скромними будинками та трейлерами біля гирла річки Делавер.
Мер міста Роберт Кемпбел говорить, що з моменту урагану Сенді відповідальні органи намагаються відселити мешканців міста від берегової лінії, а будинки, розташовані в зоні повені – підвищити. Він каже, що в окрузі вводяться суворі септичні стандарти, які змушують жителів витрачати тисячі доларів на модернізацію систем каналізації:
«Я не знаю, що вони планують собі. Але вони використовують усі можливі регуляторні повноваження, щоб налякати людей, які живуть уздовж затоки, і тим самим змусити їх продати свої будинки таким програмам, як «Блу ейкерс».
Напередодні нових ураганів уряд штату Нью-Джерзі витрачає мільйони доларів на побудову насипних загорож для захисту свого узбережжя. Однак багатьом мешканцям курортних містечок доводиться залишати свої домівки і переселятися подалі від берега.
Представниця Американського прибережного товариства Рене Брехт говорить:
«Я маю на увазі, що можна звести величезні стіни, відгородившись від моря. Але на це необхідно витратити значні суми грошей платників податків, водночас це залишиться тільки короткостроковим рішенням. Через 20-30 років море все рівно відвоює свої позиції».
Брехт говорить, що вона б воліла зробити більшу частину акваторії затоки природним заповідником, на кшталт проекту реставрації Охорони природи в сусідньому Кейп-Мей.
Цей проект отримав державне фінансування. В результаті чого 86 гектарів із покинутими будинками були пристосовані під місця проживання диких тварин.
Прихильницею саме такої розв’язки є координатор проекту «Охорона природи»
Адріана Зито-Лівінґстон:
«Дюни було споруджено, і це не просто чудово само по собі. Вони також захищають тутешнє місто від повітряних та водних штормів».
Вона каже, що підтримка Кейп-Мей обійдеться в 35 мільйонів доларів у наступні 50 років. Такий стан справ дивує мешканців Мані-Айленда. Їм складно зрозуміти, який зміст у витрачанні грошей на повернення прибережних зон дикій природі, якщо їх можна використати для підтримки людей, які там проживають.
