Перспективи путінської Росії дуже невтішні – Галя Акерман

Зовнішня політика Росії кардинально змінилася під впливом економічної кризи, вважає фахівець з питань Росії, а також виконавчий директор міжнародної асоціації «Європейський форум для України» Галя Акерман. Грецька криза показала, що Росія відмовилась від плану зруйнувати Європейський cоюз зсередини, вважає вона і додає, що тепер Путін намагатиметься повернути довіру європейців.

Галя Акерман під час брифінгу у Кризовому медіа-центрі. 16 вересня 2015 року

Російська еліта стала настільки непрозорою, що доводиться, як в старі-добрі часи опиратись на якісь непрямі ознаки, щоб хоча б спробувати зрозуміти, що ж відбувається на верху у Кремлі і довкола нього. На політичному та й на економічному горизонті дуже багато хмар. По-перше, ціна на нафту не лише знизилась, але ця тенденція буде продовжуватись. Сьогоднішня ціна далеко не остання. Деякі аналітики вважають, що із вступом в гру Ірану, продовженням кризи в Китаї та відкриття нових газових і нафтових родовищ, як от в Єгипті, основні статті доходів російського бюджету будуть падати.

Також «висить» справа з «Боїнгом». Наприкінці жовтня будуть результати і ми вже знаємо, що звинувачення напряму стосуватимуться донецьких сепаратистів і їх керівників у Кремлі.

І ще є справа «ЮКОСа», по якій Гаазький суд присудив акціонерам 50 мільярдів доларів компенсації, які Росія виплачувати не збирається.

Є ефект і від санкцій – дефіцит бюджету, падіння прямих інвестицій за останній рік вдвічі, у вісім разів зменшились доходи російських банків за останні півроку. Відтак економічна ситуація така, що Путіну все важче буде виконувати той негласний пакт, який він «заключив» зі своїм населенням на початку каденції: «Ми правимо, а ви живете краще». Жити краще не вийде і, якщо більша частина російського народу це витерпить, то владна еліта швидше за все буде намагатися, якщо не зробити переворот, то, у всякому разі, змінити російську зовнішню, а може і внутрішню політику.

Греція

Але я б хотіла почати з аналізу того, що відбулось під час грецького кризи, оскільки це дуже знакова подія. Можливо ви вже читали, німецький журнал «Більд» опублікував матеріал про те, що Яніс Варуфакіс – колишній міністр економіки Греції – був у тісному контакті з прокремлівським інститутом стратегічних досліджень, де розроблялась стратегія приходу «Сірізи» (ліворадикальна партія – ред.) до влади. Відомо, що на початку 2014 року дуже чітко вималювалась ідея зовнішньої політики Росії, яка дуже чітко віддзеркалювалась у її пропаганді, а саме, що ставка робиться на розпад Євросоюзу і ріст сепаратистських рухів у різних країнах. І першим етапом цього розвалу, в разі приходу партії «Сіріза» до влади, був би «Грексіт» – вихід Греції з Євросоюзу. Цей план, за свідченнями німецької преси, також був розроблений за участі російських консультантів.

Сам Варуфакіс неодноразово їздив у Росію, як і Алексіс Ципрас, в якого були тісні контакти з Путіним. Варуфакіс разом із членами партії та деякими високопосадовцями планував влаштувати путч, а точніше арештувати голову Центрального банку, захопити ті невеликі запаси євро, які залишились і приступити до друку драхм. І саме для цього, а не для того, щоб шантажувати Європу, Ципрас оголосив референдум. І що відбувається ввечері після оприлюднення результатів? Варуфакіс іде у відставку і через добу Ципрас приймає всі вимоги Євросоюзу.

Є кілька різних версій, які пояснюють такий поворот подій. Точно не відомо, чи обіцяв Путін Ціпрасу 10 мільярдів доларів, або це був хтось із його радників, але грошей Ціпрас так і не отримав. Чому? У період між підготовкою референдуму і самим референдумом відбулися деякі події: падіння цін на нафту, обвал економіки Росії, судові позови у справі ЮКОСа, розслідування катастрофи «Боїнга» та ефект санкцій. А найголовніше – економічна криза в Китаї, девальвація юаня і різке скорочення товарообігу між Росією і Китаєм. Я думаю, що російські економісти, які ще мають голову на плечах, прорахували, що якщо станеться катастрофа в Греції, то це буде ударом не тільки по Європейському союзу, а й по російській еліті, яка має величезні інвестиції і нерухомість в країнах ЄС. Ймовірно, тому Путін і кинув Грецію, якій не залишалось нічого іншого, як смиренно повернутися до Євросоюзу.

Франція

Ви звернули увагу, хто поїхав спостерігачами на «референдум» у Криму? Поїхали нечисленні представники крайніх правих і лівих партій. А цього літа, до Криму раптом вирушила делегація французьких депутатів, члени партії Ніколя Саркозі. Паралельно, Ніколя Саркозі починає активно підтримувати Росію, а його права рука, Надін Моранно, створює групу підтримки Росії в Європейському парламенті.

Таке враження, що в Росії, а це практика спецслужб, розроблялись декілька запасних планів, і ці плани змінили, змінили сценарій. Тобто тепер Марін Ле Пен, яка виступає за «Європу націй» із кордонами, без Шенгену і так далі, вже не на першому місці. На першому місці класичні французькі праві на чолі з Саркозі. Коротше кажучи, ставка тепер робиться не на тих, хто хоче розпаду Євросоюзу, а на тих, хто хоче його зберегти, але й одночасно мати бізнес із Росією.

Сирія

Росія завжди підтримувала Асада і це не тільки питання наявності військових баз, і присутності у Середземному морі, а й питання особистої відданості Путіна Асаду. До того ж це остання карта Путіна на Близькому Сході. Але паралельно він нарощує присутність у Єгипті і це схоже на запасний варіант, якщо Сирія впаде. Але поки Близькій Схід, як я вже сказала, його остання карта. Інші союзники знаходяться в м’яко кажучи не вигідному становищі. Я вже не кажу про Венесуелу, яка повністю розорена, чи Бразилію, яка в глибокій кризі.

Поява Медведєва

Після довгого забуття в серпні у Сочі разом з Путіним знову з’являється Дмитро Медведєв. Вони знову разом тренуються, бігають, їдять. Я думаю, що частина правлячої еліти, яка не хоче повного обвалу, а може і сам Путін розуміють, що треба витягувати наверх більш-менш прийнятну для світу еліту. А Медведєв, коли був президентом, здавався прийнятною альтернативою Путіну на Заході.

Підсумовуючи, всі перелічені мною чинники вказують на те, що Росія намагається показати світу, що з нею ще можна мати справу. Вдасться це, чи ні, це вже інше питання. Але особисто я думаю, що перспектива дуже і дуже невтішна.