Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, відвідуючи Київ 22 січня, заявив, що головним завданням польської політики є допомога Україні у боротьбі проти російської агресії попри існування певних розбіжностей між Варшавою і Києвом.
Польща в час війни, а особливо після відкритого вторгнення Росії в Україну 2022 року стала одним з найважливіших постачальників допомоги українській армії та надала гуманітарну підтримку мільйонам біженців.
Проте останнім часом у двосторонніх відносинах проявились економічні розбіжності, які вилилися в польську заборону на імпорт українського збіжжя та в блокування кордону польськими перевізниками, і спричинили обмін болісними докорами між Києвом та Варшавою.
Дональд Туск з грудня минулого року очолив уряд центристської коаліції, яка на виборах восени перемогла праву партію Право і Справедливість, і він обіцяє нові підходи для розв'язання питань внутрішньої і зовнішні політки.
Польський прем’єр заявив у Києві: "Нам треба обговорювати багато двосторонніх питань. Є певні конфлікти інтересів і нам необхідно радитися про них в дусі дружби, щоб якнайшвидше владнати будь-які розбіжності".
"Нема нічого важливішого за підтримку України у її війні проти російського нападу і це має бути першочерговим", - підкреслив він у повідомленні польського уряду.
З польської точки зору, немає жодних суперечностей між підтримкою України та захистом власних економічних інтересів.Даніель Шеліґовський
Перед візитом Дональда Туска до Києва Голос Америки розмовляв про польсько-українські відносини Даніелом Шеліґовським, керівником Програми Східної Європи в державному аналітичному центрі Польському інституту міжнародних справ у Варшаві.
Голос Америки: Чи могли б польсько-українські відносини зараз бути кращими, ніж вони є зараз?
Даніел Шеліґовський: Вони ніколи не будуть такими, як були на початку російського вторгнення, коли точно була велика доза позитивних емоцій з обох сторін, особливо в Польщі, а також, звичайно, в Україні. Я вважаю, що відтоді ті емоції вщухли, і ми повернулися до, можна сказати, трансакційної політики, в якій на мою думку ми залишимося ще певний час.
Але я б сказав, що це досить позитивно, і я думаю, що новий уряд Польщі та уряд Зеленського в Україні - обидві сторони були б задоволені такою трансакційною політикою за умови, якщо будуть певні засадничі правила, які будуть узгоджені, сподіваюся, найближчим часом під час візиту польського прем'єр-міністра Дональда Туска до Києва.
Я б сказав, що назагал ці двосторонні відносини позитивні, хоча певна напруга все ще існує. Є деякі спірні питання, які виникли багато-багато років тому, але стратегічне бачення безумовно зберігається.
Якщо подивитися на ситуацію в Польщі, то стратегічний напрямок викарбуваний в камені і зберігається одностайність щодо рішення, що ми будемо підтримувати Україну політично, економічно, в гуманітарній галузі, а особливо у військовій сфері, щоб допомогти Україні захищатися і фактично, щоб допомогти Україні виграти цю війну.
Це те, що досі відрізняє Польщу від деяких країн Західної Європи, я вважаю, включно зі Сполученими Штатами, а саме, що ми хотіли б, аби Україна виграла цю війну, а не лише оборонялася. Ми дійсно бачимо різницю між перемогою у війні та обороною.
І в цьому новий польський уряд справді не відрізняється від попереднього.
Отже, з польської точки зору, немає абсолютно жодних суперечностей між підтримкою України та захистом власних економічних інтересів. Ми насправді не бачимо, що одне суперечить іншому.
Голос Америки: Наскільки привабливою у Варшаві є ідея, щоб Україна і Польща були найбільшими і найближчими союзниками, а не лише трансакційні відносини?
Даніел Шеліґовський: Трансакційна політика це радше те, як ми ведемо справи, а не те, що ми робимо. Якщо ми хочемо бути союзниками, то краще знову почати дискусію на політичній основі.
Ми повернемося до дискусій про новий польсько-український договір. Цей проєкт готовий. Я вважаю, що обидві сторони все ще зацікавлені в тому, щоб це його укласти. І це, скажімо так, досить тісно інтегрувало б обидві країни.
Але знову проблема часом виникає через словесні формулювання. Українське слово альянс в Польщі асоціюється лише з одним альянсом - це Північноатлантичний альянс - НАТО і Стаття 5. І це точно не те, про що ми ведемо мову, коли обговорюємо польсько-український договір, який був би радше змодельований з Німецько-французького, що забезпечує тісну політичну й економічну співпрацю, в тому числі інституційну, але точно не військовий альянс. Тому про військовий союз зараз не йдеться, звичайно, до моменту вступу України в НАТО, що Польща, звісно, повністю підтримує.
Навіть використовуючи транзакційну політику, ми могли б бути близькими союзниками в регіоні. Ми маємо близькі стратегічні інтереси у тому, як ми бачимо безпекову ситуацію в регіоні, як ми дивимося на Росію, як ми розуміємо російські наміри, але також значною мірою у тому, як ми дивимось на ситуацію в Європейському Союзі і на майбутнє Європейського Союзу.
Я б сказав, що Україна, яка захищається і витратила останні два роки на боротьбу з російським вторгненням не дуже хотіли б знову приєднатися до такого Європейського Союзу, який був би дуже централізованим, як, скажімо, передбачає німецька модель.
Я думаю, що Україна ближча до бачення такої Європи, яка складається з національних держав, де велика частина суверенітету залишається за державами-членами, а не обов'язково віддана Європейській комісії та Брюсселю.
Тож я вважаю, що в інтересах щодо Європейського Союзу Україна є досить близькою до Польщі і в цьому відношенні однозначно є основа для того, щоб мати двосторонній альянс.
Незалежно від того, чи ми це будемо робити через емоції, чи через транзакції, я б сказав, що спосіб досягнення мети це другорядне.
Отже основа для такого тісного альянсу є. Я б сказав, що, можливо, транзакційна політика навіть краща, бо в певні моменти в польсько-українських відносинах були емоції. Була Помаранчева революція, Євромайдан, російське вторгнення. Емоції здіймалися, а потім спадали і обидві сторони розчаровувалися.
Можливо, ми беремося за велетенський проєкт, щоб довести щось собі та цілому світові і, можливо, ми це намагаємося робити занадто сильно, а це не обов’язково те, що нам потрібно.
Колись я написав статтю, в якій казав, що, можливо, аби бути добрими сусідами треба робити маленькі кроки, а не обов’язково шукати великі проєкти і наповнювати це великими емоціями. Можливо такий підхід спрацює цього разу.
Голос Америки: Які головні проблеми, які Україна і Польща мають вирішувати, щоб налагодити стабільно кращі відносини?
Даніел Шеліґовський: Я вважаю, що зараз на порядку денному є три важливі питання.
Треба позбутися мегафонної дипломатії, яка наповнена емоціями
Перше - це те, яке, можливо ми трохи вирішили, але йдеться про, як ми провадимо двосторонню політику і як це відбивається на польсько-українських відносинах.
Нам треба позбутися мегафонної дипломатії, яка наповнена емоціями. Це те, що ми спостерігали минулого року в польсько-українських відносинах.
Я думаю, ми це минули. Тепер з новим урядом у Польщі, я вважаю, буде трохи інакше за умови також зміни з українського боку, щоб проблеми, які виникають в польсько-українських відносинах, вирішували на двосторонньому рівні.
І я майже впевнений, що послання нового уряду Польщі до президента Зеленського буде таким: Якщо у нас виникають проблеми, ми маємо вирішувати їх у двосторонньому порядку, і не розраховуйте на втручання Брюсселя, як це було у випадку із зерновою кризою.
Це негативно сприйняли обидва боки польського політичному спектру, чи то з лівого, чи з правого боку. Польський народ і назагал польська політична сцена до такого дуже чутливі.
Я вважаю, що в цьому буде полягати сигнал президенту Зеленському від уряду Туска: "Не покладайтеся на Брюссель. Ми працюємо не так". Я думаю, що ми з цим впораємося.
Друге питання – це, звичайно, економічна конкуренція, економічні проблеми, які зараз є між Польщею та Україною.
Я маю на увазі об’єктивну оцінку, що ми значною мірою є економічними конкурентами, і будемо економічними конкурентами в майбутньому, включно з тим, коли Україна вступить в Євросоюз.
У нас різні інтереси стосовно сільського господарства, транспорту тощо, тому я вважаю, що це буде найскладніше. Принаймні зараз я гадаю, що новий уряд не змінюватиме підходи попереднього.
Тому різні інструменти для захисту ринку далі залишатимуться, можливо, не лише в Польщі, але в регіональній коаліції країн, на яких негативно вплинуло надходження українських товарів. Але з іншого боку, я майже впевнений, що Польща пропонуватиме Україні владнувати питання тристоронньо - з Польщею, Україною та Єврокомісією.
Пропонуватимуть зосередитися на транзиті, на субсидіях, щоб українські товари могли проходити через Польщу до балтійських портів, а потім до одержувачів, які зазвичай отримували українські товари, як-от Близький Схід, Африка тощо, аби це знову не залишалося в Польщі.
Тож з обох сторін, я вважаю, є певні можливості для того, щоб вести справи гладко, але я не очікую, що ми в односторонньому порядку знову відкриємо ринок принаймні зараз.
На це є дві причини. Перша полягає в тому, що це мало економічні наслідки, а друга в тому, що зараз це дійсно дуже чутливе питання для громадської думки.
Ця чутливість спричинена тим, як діяв президент Зеленський, принаймні так це виглядає з Варшави. З огляду на факт, що був моральний тиск з боку Києва, спроба позиватися і фактично вести справи з Брюсселем за спиною Польщі, тепер абсолютно не погоджуються відкривати ринок для українських товарів. Зараз це не стосується Європейського Союзу як такого, бо у нас є двосторонні проблеми.
Безперечно можна досягти розблокування ексгумації польських вояків на території України
Це можна збалансувати на двосторонньому рівні, бо будуть можливості для польських компаній на українському ринку. Отже, це трохи інше. Моя порада: не намагатися пов’язувати нинішню ситуацію з ринковою конкуренцією і майбутнє членство України в Європейському Союзі. Ці дві речі не пов’язані. Але назагал це буде важко.
І третє – це, звичайно, історичні питання, які досі залишаються в польсько-українських відносинах.
Я завжди песимістично дивився на те, чи ми зможемо повністю вирішити всі історичні проблеми. Але безперечно можна досягти розблокування ексгумації польських вояків на території України.
Для цього потрібне досить просте політичне рішення ось і все. Я вважаю, що з українського боку є політична воля є. Я згадав на самому початку про транзакційну політику, бо вважаю, що з українського боку є бажання розблокувати ексгумації у вигляді пакетної домовленості з Польщею, щоб отримати щось навзамін. Польська точка зору полягала в тому, що це неприйнятно і це просто. Але, за умови більшої довіри у відносинах, я вважаю, це якось можна владнати.
