Постачання зброї, яка вироблялася в Болгарії, а потім, через низку посередників потрапляла до України, почалося в квітні та триває дотепер. Цю інформацію «Голосу Америки» підтвердили у Посольстві України у Софії. З кінця минулого року Болгарія постачає Україні зброю та надає іншу технічну допомогу вже відкрито, після відповідного парламентського рішення 3 листопада.
Раніше німецьке видання Die Welt опублікувало розслідування, згідно з яким у перші місяці війни до України почала надходити болгарська зброя, обсяг якої сягав 30% від усієї військової допомоги.
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.
В ексклюзивному інтерв`ю «Голосу Америки» тогочасний прем`єр-міністр країни Кирил Петков розповів, що урядова коалція, яка складался із чотирьох партій з різними ідеологіями, вимагала безпрецедентного рівня координації та виключала можливість прямих поставок в Україну.
«Я вдячний, що інші країни НАТО та ЄС вирішили, що ми маємо ці боєприпаси. Вони купували це в Болгарії та безкоштовно передавали українській армії. Це була найкраща комбінація. З одного боку, ми могли зробити великий внесок у допомогу українській армії. З іншого боку, українська нація не платила багато або взагалі не платила. І по-третє, не було прямого експорту з Болгарії в Україну, що задовольнило вимоги нашого партнера по коаліції», - сказав він в інтерв`ю, записаного за допомогою Скайп у понеділок, 23 лютого.
Наприкінці червня минулого року болгарський парламент проголосував за відставку уряду Петкова, а з початку серпня він припинив свою роботу. Петков і його партія «Ми продовжуємо зміни» плануть балотуватися на наступних парламентських виборах, що мають відбутися 2 квітня.
В українському посольстві в Софії розповіли, що запити щодо зброї та боєприпасів надходили до них, а вони їх пересилали уряду чи напряму тодішньому прем`єру Петкову. Щодо того, яка саме це була зброя, ані болгарська, ані українська сторона повідомляти не стали. Відмовилися цю інформацію надати й в Пентагоні.
«Ми залишаємося відданими незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів і найрішучішим чином засуджуємо російське вторгнення. Болгарія єдина зі своїми союзниками та партнерами, включаючи США, у наданні безпекової допомоги, а також гуманітарної та енергетичної підтримки Україні», - відповіли «Голосу Америки» у Посольстві Болгарії у США.
Крім цього, з цієї країни до України йшло й критично важливе дизельне паливо, обсяг якого становив до 40% від усіх поставок, пише Die Welt. Причому нафту для цього пального Болгарії постачала Росія, а оброблялася вона на НПЗ, яке на той час належало російській компанії "Лукойл".
При всьому цьому Болгарія вважалася однією із найбільш проросійських країн регіону, а члени урядової коаліції публічно заявляли, що ані кулі не піде до України. У квітні 2022 44% болгар вірили, що НАТО несе відповідальність за війну в Україні, що є найбільшим показником серед 16 європейських країн і Великої Британії, опитаних організацією YouGov, міжнародною групою досліджень даних і аналітики.
Як саме постачались зброя та пальне та як війна в Україні змінила болгарське суспільство, – про все це тодішній прем’єр-міністр країни Кирил Петков розповів в ексклюзивному інтерв`ю.
Тетяна Ворожко, Голос Америки: Однією з подій, описаних у публікації Die Welt, є зустрічі 25 та 26 лютого в Брюсселі та Парижі, на яких ви оголосили так звану «болгарську пропозицію». Можете розповісти, що відбувалося на цих зустрічах?
Кирил Петков, екс-прем’єр-міністр Болгарії: Ніхто не чекав такого великого нападу. Ми швидко зрозуміли, що це не буде регіональним конфліктом. Це війна, яка почалася на повну силу. Ми зрозуміли, що чим більш злагоджено та швидко ми будемо діяти в Європі, тим більший вплив це матиме. Більше того, ми зрозуміли – і президент Зеленський дуже добре розповів – наскільки страшною є ситуація. "Денацифікація", про яку говорила Росія, є чимось надзвичайно страшним, про що Болгарія знає.
Ми знаємо, що це означало в 1944 році, коли вони провели "денацифікацію" Болгарії. Це означало прийти і вбити всі здорові сили в суспільстві.
Ми знаємо, що це означало в 1944 році, коли вони провели "денацифікацію" Болгарії. Це означало прийти і вбити всі здорові сили в суспільстві. Тоді була початкова ідея щодо санкцій - заборони на в’їзд Путіну, Лаврову – невеликі, поверхневі кроки, але ми зіткнулися із зовсім іншою ситуацією.
Тоді ми зрозуміли, що одна з перших речей, яку ми можемо зробити разом як європейці — це заморозити надходження, які йдуть на війну. Ми розуміли, резерви центрального банку Росії частково тримають в єврооблігаціях та облігаціях США. Якщо ми їх заморозимо, зробимо непридатними для торгівлі, вони не можуть йти на ведення війни настільки, наскільки Путін на це розраховував.
Я сказав: "Слухайте, перше, що ми можемо зробити, це фактично заморозити резерви центрального банку". Того вечора я отримав дуже позитивну реакцію з боку Європейської комісії та деяких лідерів, яких я б, звичайно, не згадував. Але деякі з лідерів вважали, що це масштабно і нам потрібно спочатку оцінити, який вплив це матиме.
Наступного дня зустрічаються міністри фінансів. Звичайно, як відомо, міністри фінансів за своєю природою консервативні. Але Ассен Васілієв виступив із палкою промовою і сказав, що ми не можемо гаяти час: "Якщо президент Зеленський стоїть першим у списку вбивств, то я впевнений, другим у списку буде його родина, а третім – провідні члени суспільства". Це була найкраща промова консервативного міністра фінансів про те, що ми повинні бути сміливими. Через кілька днів було оголошено про реалізацію цього плану, яку називали між собою в Брюсселі «болгарською пропозицією».
Т.В.: А як розпочалося постачання зброї? Було звернення з української сторони чи ви сказали, ось у нас є снаряди, міномети, що вам треба?
З одного боку, ми могли зробити великий внесок у допомогу українській армії. З іншого боку, українська нація не платила багато або взагалі не платила. І по-третє, не було прямого експорту з Болгарії в Україну, що задовольнило вимоги нашого партнера по коаліції.
К.П.: Ми були у дуже делікатній ситуації. Вперше в Болгарії ми мали урядову коаліцію з чотирьох партій, що вимагало безпрецедентної координації між партіями з різними ідеологіями. З одного боку, у нас була права демократична партія. Якщо б все залежало від неї, вони б негайно все відправили в Україну. У них дуже антиросійські погляди, тому що батьки багатьох з цих людей були жертвами подій 1944 року. З іншого боку, в коаліції була колишня Комуністична партія, яка має тісні зв’язки з Росією. І вони сказали, що жодна куля не повинна потрапити в Україну, інакше вони вийдуть з коаліції, і уряд перестане існувати.
Я вдячний, що інші країни НАТО та ЄС вирішили, що ми маємо ці боєприпаси. Вони купували це в Болгарії та безкоштовно передавали українській армії. Це була найкраща комбінація. З одного боку, ми могли зробити великий внесок у допомогу українській армії. З іншого боку, українська нація не платила багато або взагалі не платила. І по-третє, не було прямого експорту з Болгарії в Україну, що задовольнило вимоги нашого партнера по коаліції.
І це була сила партнерства, сила НАТО. Багато країн, яким ми продавали зброю, є безпосередньо компаніями або прямими державними програмами. Наш внесок полягає в тому, що ми змогли скоординувати та пришвидшити ці відносини.
Т.В.: Ви говорите про Корнілію Нінову та Соціалістичну партію, яка виступала проти постачання зброї в Україну. Вони погодилися із тим, як це відбувалося чи нічого про це не знали?
К.П.: У неї були офіційні документи, у яких було зазначено, куди прямують товари. Я не знаю, що вона знала, але вона дотримувалася своєї позиції, кажучи, що не підпише жодного документа, де буде вказано Україна. Раптово до неї почали приходити документи від уряду США, уряду Великої Британії, польських фірм, румунських фірм. Ці критерії ми виконали повністю. Я впевнений, що вона не брехала своїм прихильникам і, якби навіть в одному документі була зазначена Україна, ми б втратили її підтримку. Ми пишалися тим, що відповідаючи її критеріям, були досить швидкими, а болгарська промисловість достатньо наполегливо працювала, щоб досягти обсягів, необхідних нашим партнерам по НАТО – уряду США, уряду Великої Британії та Польщі. Міністр закордонних справ України приїздив до Болгарії. Виробників російської амуніції не так багато. Як відомо, значна частина техніки української армії базувалася на радянських технологіях. Тож ми опинилися в особливій ситуації, коли Болгарія могла стати життєво важливою. (Голос Америки звернувся із запитом щодо коментаря до Соціалістичної партії Болгарії).
Т.В.: Але чи можемо ми зараз говорити про те, що це було за обладнання, що надавала Болгарія?
К.П.: Я думаю, міністр закордонних справ Кулеба сказав, що до 30% всієї техніки, яка надходила у перші місяці, була з Болгарії. Вони мають прийняти рішення, чи хочуть надати більше деталей. Тоді ми надсилали обладнання до Великої Британії та уряду США, тому ми точно не знаємо, що куди пішло. Але в наших розмовах після цього ми дізналися, що це була дуже велика частка боєприпасів, які використовувалася українською армією, західна зброя тоді ще не прибула.
Т.В.: Як довго це тривало? Адже ваш уряд отримав вотум недовіри наприкінці червня, але працював до початку серпня. Коли закінчилося це постачання?
Найстрашніше було в перші місяці, перші тижні, тому що ніхто не знав, що трапиться.
К.П.: Найстрашніше було в перші місяці, перші тижні, тому що ніхто не знав, що трапиться. Усі очікували, що, можливо, Росія захопить владу в Україні через два-три тижні, як дехто казав. А вже у червні усі бачили, що це не така вже й ризикована справа. Я думаю, що болгарський уряд, навіть тимчасовий уряд, продовжував продажі до Польщі, до США тощо. А у листопаді чи грудні, ми прийняли парламентське рішення, що можемо надсилати зброю в Україну.
Я повинен відкрито сказати, що певним чином ризик фактичного імпорту був покладений на інші країни НАТО, тому що, звичайно, коли ви доставляєте вантажівку, наповнену зброєю, у зону бойових дій, людина, яка це робить, бере на себе великий ризик. Ми стверджуємо, що ми працювали з Великою Британією, США та всіма іншими, щоб бути якомога швидше забезпечити українську сторону усім необхідним.
Т.В.: Зброя постачалася вантажними літаками до Польщі – тут, я припускаю, проблем із урядом не було. Також вантажівки зі зброєю йшли через Румунію та Угорщину. Тож угорський уряд погоджувався з цим?
К.П.: Давайте залишимо відповідь на це питання для книг з історії, які будуть написані пізніше. Деякі з цих політиків все ще при владі. Ми працювали з тими людьми, які були корисними, і не працювали з тими, хто не був.
Т.В.: Я зрозуміла, що аби ця програма відразу почала так швидко працювати, ви вже мусили мати готову мережу з посередників, чи не так?
К.П.: Ми повинні сказати, що уряди США та Великобританії були основною частиною. Хтось в Болгарії каже, що були люди, які намагалися на цьому заробити, були посередники. Я сказав, якщо ви називаєте посередником Пентагон, то Пентагон був посередником. І так, Болгарія заробила гроші. Дві тисячі болгар працювали на 100% у цей час. Кошти пішли в місцеві бюджети, і це був великий внесок в економіку.
Т.В.: У червні минулого року глава компанії «Кінтекс» Олександр Михайлов згадав поставки боєприпасів для реактивної системи залпового вогню «Град» БМ-21 і що поставки були здійснені на 2 мільярди євро. Чи він правильно назвав тип зброї та обсяг постачань?
К.П.: Я не знаю точної цифри. Наша опозиція, яка критикує нас, днями сказала по телевізору, що позаминулого року болгарський експорт зброї становив понад один мільярд, а цього року – близько п’яти мільярдів. Вони вважають, що різниця виникла через цю програму.
Я не знаю точних цифр, але я впевнений, що це було стільки, скільки могла виробити наша промисловість і стільки, скільки змогли придбати через програми Пентагону та Великої Британії.
Т.В. Інша частина — дизель, і тут ще цікавіше, тому що це була російська нафта, яка перероблялася на місцевому нафтопереробному заводі. Отже, росіяни нічого не знали?
Я припускаю, що багато нафтотрейдерів купували нафту чи дизель в "Лукойлу" та доставляли в Україну. Не знаю, що і коли знав "Лукойл", але я знаю, що уряд США, очевидно, знав, що відбувається, і повністю це підтримував
К.П.: Це був приватний бізнес, це не була справа держави. Я припускаю, що багато нафтотрейдерів купували нафту чи дизель в "Лукойлу" та доставляли в Україну. Не знаю, що і коли знав "Лукойл", але я знаю, що уряд США, очевидно, знав, що відбувається, і повністю це підтримував. Цікаво, що ми навіть попросили делегацію ЄС дозволити нам продовжувати купувати російську нафту. Нас за це критикували, мовляв, "О, це проросійська політика, це підтримка росіянам, що ви продовжуєте купувати в них нафту". Реальність така, що НПЗ у ці місяці працював на 100-відсоткову потужність, а місцевий ринок споживав лише 40 відсотків. Отже, 60 відсотків становив експорт. І саме для цього використовувалася російська нафта, яка йшла на підтримку України. Я вважаю, що важливіше, щоб в Україні була нафта.
Т.В.: Енергетична політика Болгарії взагалі дуже цікава. З одного боку, ви збільшуєте постачання російської нафти - якщо я не помиляюся, Болгарія займає третє місце після Китаю та Індії за цим показником. З іншого – повністю відмовляєтеся від російського газу.
К.П.: У нас був контракт з "Газпромом". Ми були залежні від російського газу на 95 відсотків, були найбільш залежною країною в Європі. Ми виконували свій контракт. Ми платили в доларах. І раптом вони прийшли з постановою і сказали, щоб ми платили тільки в рублях. З рублями було дві проблеми. По-перше, якщо ви погоджуєтеся на рублі, ви насправді не знаєте курсу між рублями та євро і доларами. По-друге, росіяни поставили посередника - "Газпром банк", якого не було в контракті. Отже, ви платите третій стороні за невідомим обмінним курсом за те, чого взагалі немає в контракті. Це повне порушення контракту. Наприклад, які гарантії, що якщо ми заплатимо «Газпром банку», вони заплатять «Газпрому»? Ми продовжували надсилати гроші, згідно з контрактом, у доларах США, а вони їх нам повернули.
Ми опинилися в ситуації, коли ми або мали визнати, що ми настільки залежні від російського газу, опустити голову і сказати, "Ну що ми можемо зробити?" Або ми скажемо: "Ні, контракт є контракт, ми не будемо підтримувати Росію, ми не погоджуємося із використанням газу як зброї, - що й відбувалося, - і знайдемо альтернативу".
Коли я йшов до Європейської ради, я міг сказати всім своїм колегам: "Не бійтеся. Якщо Болгарія, країна із 95-відсотковою залежністю, може це зробити, ми всі зможемо це зробити"
Я справді пишаюся тим, що ми зробили друге, і протягом двох тижнів знайшли два танкери зі ЗПГ, розвантажити їх у сусідніх країнах і доставити до Болгарії. Чому це було важливо? Бо коли я йшов до Європейської ради, я міг сказати всім своїм колегам: "Не бійтеся. Якщо Болгарія, країна із 95-відсотковою залежністю, може це зробити, ми всі зможемо це зробити. Ми не можемо дозволити Росії викручувати нам руки, і ми не повинні дозволяти їй вселяти страх у наші уряди. Ми повинні бути прикладом того, що насправді означає жорстка позиція".
Більше того, у ті місяці ми також змогли проштовхнути новий газовий інтерконектор між Болгарією та Грецією. Я дуже вдячний уряду Греції та прем'єр-міністру Кіріакосу Міцотакісу, Кожного тижня ми розмовляли по телефону, переконуючись, що це з'єднання будується дуже швидко. Я також дуже вдячний уряду Азербайджану за постачання третини газу ще в липні, навіть незважаючи на те, що сполучення ще не було повністю завершено. Отже, ми змогли запровадити програму, яка дозволила б нам блискавично перейти від 95-відсоткової залежності до нуля, продемонструвавши решті Європи, що можна не схилятися перед Росією.
Ми змогли це зробити без підвищення цін на газ у Болгарії. І, нарешті, я дуже пишаюся тим, що ми змогли прийняти всіх жінок і дітей, які прибули до нашого кордону. Це було страшно, тому що наші програми для біженців могли приймати від 30 до 100 людей на день. Так була спроектована наша інфраструктура. І раптом до нашого кордону прибуває 3000 на день, переважно жінок і дітей. Ми відкрили наші готелі на березі моря і запустили державну програму, за якої їх розселили у дуже хороших умовах. Це теж було виявом підтримки. Коли приїжджали українські жінки та діти, про них добре піклувалися. А також це було підмогою для нашої туристичної галузі, оскільки це відбувалося у міжсезоння. З цими програмами я відчув, що ми дійсно на правильному боці історії. Для Болгарії це було важливо, тому що ми були не лише на правильному боці історії, але й мали лідируючу позицію цього разу.
Т.В.: І усе це коштувало вам посади, так?
Ми боролися в Болгарії на два фронти. Один фронт – місцева корупція. Другий фронт – російський вплив
К.П.: Це було однією з причин, так. Ми боролися в Болгарії на два фронти. Один фронт – місцева корупція. Другий фронт – російський вплив. Ми зрозуміли, що в багатьох випадках вони взаємопов’язані.
І потрібно було усвідомити, що відкривши обидва фронти, ми стали мішенню атак. Наприклад, кібератака на пошту була здійснена саме в день, коли пошта виплачувала пенсії. Напади відбувалися постійно.
Росіяни були незадоволені нашим урядом, як ви можете собі уявити, і вони почали переслідувати деякі політичні партії та членів парламенту, щоб спробувати повалити уряд. Саме тому ми вислали 70 дипломатів російського посольства. Ми відправили їх додому двома літаками, що було нечувано - відправляти 70 одночасно. Але я вважаю, якщо Росія чи будь-яка інша країна готова потенційно підкупити та переконати членів парламенту виступити проти власного уряду, я вважаю, що це те, чого не можна терпіти.
Коли проголосували за вотум недовіри, я сказав, що було чотири особи, які спричинили падіння уряду. Першими були три партії, які, на мою думку, були пов’язані з корупцією. І четверта – яку я прямо називав, це посолка Росії в Болгарії.
Т.В.: Болгарія дуже складна країна для України. Наскільки ви покладалися на українське посольство в Болгарії в програмі надходження зброї в Україну?
Тепер ми можемо стверджувати в підручниках історії, що в дуже важкий момент для країни, яка бореться за власну свободу, Болгарія була там у великій мірі.
К.П.: Ми дуже добре спілкувалися з посольством. Я дуже пишався зустріччю з президентом Зеленським, Кулебою під час нашої поїздки. Нам потрібно показати, що ми воюємо на одному боці. На дуже принциповому рівні ми дійсно не віримо в зони впливу, що якась територія може належати якісь іншій владі. Малі країни повинні самі визначати свою долю. Україна дійсно бореться й за нас. Ми не можемо просто стояти збоку і спостерігати. У той же час ми також показали і болгарський народ зрозумів, що не так страшно бути на правильному боці історії. Зрештою, з Болгарією нічого поганого не сталося. Тепер ми можемо стверджувати в підручниках історії, що в дуже важкий момент для країни, яка бореться за власну свободу, Болгарія була там у великій мірі.
Т.В.: Болгарія є членом НАТО. Ви захищені. Чи думали ви колись, коли Росія атакувала, наприклад, кібератаками, про активацію п’ятої статті?
Тепер болгари знають, що вони можуть обійтися без російського газу. Вони знають, що ми можемо відправити додому 70 дипломатів, якщо вони зроблять щось проти інтересів Болгарії. Ми можемо пишатися нашою європейськістю та демократією
К.П.: Ми ніколи не бачили прямої загрози. Думаю, ми позбулися двох страхів. Болгарія через історію, яку ми мали з Росією - вони прийшли до нас із військовою силою - завжди мала великий страх. Ми вважали, що Болгарія не повинна стояти на своєму і має намагатися ховатися від світових подій. Тепер болгари знають, що вони можуть обійтися без російського газу. Вони знають, що ми можемо відправити додому 70 дипломатів, якщо вони зроблять щось проти інтересів Болгарії. Ми можемо пишатися нашою європейськістю та демократією. Нічого поганого в Болгарії не сталося. Це додало нам впевненості, що як нація ми можемо зробити свій внесок у світову історію. Звичайно, зараз Україна значною мірою лідирує в цьому процесі, але всі ми маємо обов’язок допомогти та підтримати.
Форум