Радіо Свобода отримало проєкт договору, який Москва запропонувала Україні у перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році. Що пропонував Кремль і до чого це могло призвести? І як цей документ проливає на справжню мету Путіна щодо України. У цьому розібрався проєкт "Система", підрозділ розслідувань Радіо Свобода.
- Проєкт під назвою "Договір про врегулювання ситуації в Україні та нейтралітет України" датований 7 березня 2022 року, через 11 днів після того, як Росія почала вторгнення, і через тиждень після початку переговорів між Україною та Росією.
- Створений у Кремлі договір був переданий українській делегації 7 березня 2022 року під час третього раунду переговорів в Біловезькій пущі в Білорусі.
- Це перший відомий документ, який викладає умови Росії щодо мирної угоди після початку повномасштабне вторгнення.
На початку переговорів, які розпочалися через кілька днів після того, як російська армія пішла в наступ чи не на всіх ділянках спільного з Україною кордону, Росія запропонувала договір, односторонні умови якого означали капітуляцію Києва.
В 2023 році факт перемовин на початку повномасштабного вторгнення підтвердив тогочасний міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, однак він зазначив, що вимоги Росії були неприйнятними. “Так, це правда, що українська та російська делегації зустрічалися з перших днів вторгнення. Вони справді обговорювали шляхи його припинення, але позиції були настільки далекими, а російські вимоги настільки дивними, що перспективи реального вирішення проблеми не було навіть віддалено”, - підкреслив Дмитро Кулеба.
Якби українська влада пішла на ці умови, то це б перетворило Україну на маріонеткове утворення, з фіктивним нейтральним статусом, із крихітною беззубою армією, без захисту з боку держав НАТО та без шансів відновити контроль над Кримом чи Донбасом, довелося б визнати незалежність Донецької і Луганської області в цілому, а також великих територій, які на той час ще були під контролем Києва.
Запропонована Росією угода проливає світло на мету очільника Росії Володимира Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну, від жодної з яких він публічно не відмовився і яких, як він неодноразово наголошував, він має намір досягти.
Проте повномасштабна війна вже триває третій рік, і поки без чітких прогнозів щодо варіантів завершення, як і без жодних ознак того, що мирні переговори між Росією і Україною потенційно можуть відбутися у 2025 році чи пізніше.
"Система" отримала проєкт від українського джерела, знайомого з ходом переговорів, а російське джерело, близьке до переговорів, підтвердило його справжність. Обидва говорили на умовах анонімності, оскільки не мали права обговорювати це питання публічно.
Початок
Переговори почалися 28 лютого 2022 року, коли російські війська захопили частину території на півдні, сході та півночі України, просунулися впритул до Києва від кордону Росії і Білорусі.
Деякі раунди переговорів проходили за одним столом при фізичній пристуності представників сторін, а інші – онлайн.
Українська делегація на чолі з лідером фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давидом Арахамією приїхала до Польщі, а звідти перелетіла гелікоптером до резиденції очільника Білорусі Олександра Лукашенка "Лясковичі" неподалік польсько-білоруського кордону. Там українські переговорники зустрілися з російськими делегатами на чолі із помічником Путіна Володимиром Мединським.
Процес завмер наприкінці квітня, оскільки сторони сперечалися щодо основних положень проєкту договору, а російські війська відступили з півночі України після того як не змогли захопити столицю чи змусити Україну капітулювати.
Також відкрилися факти звірств, вчинених російськими солдатами в Бучі.
Російська пропозиція пропонувала умови нейтралітету України, статус, який Київ, здавалося, був готовий прийняти на той час. Але Ерік Чіарамелла, старший науковий співробітник програми Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир, сказав, що Путін, здається, прагнув "чогось більш радикального – не нейтралітету, а нейтралізації України як незалежної держави.
Путін, здається, прагнув не нейтралітету, а нейтралізації УкраїниЕрік Чіарамелла
Метою Росії з самого початку було знищити здатність України захищатися".
Країна "може бути нейтральною, мати дуже сильну армію і бути здатною до самооборони... Але Росія тут мала на увазі не це", – наголошує аналітик.
"Документ був структурований так, ніби Україна була агресором, який був переможений на полі бою, що, звісно, не відображало реальності", – сказав Чіарамелла про російський проєкт від 7 березня 2022 року, з яким він ознайомився на прохання "Системи".
"Важко сказати, чи була це справжня спроба домовитися, оскільки такі умови були б неприйнятними для будь-якого українця. Вони нейтралізували б Україну до того, щоб зробити її беззахисною".
У документі за березень 2022 року – шість сторінок основного договору та чотири сторінки додатків. Вісімнадцять статей охоплюють різні сфери: параметри нейтралітету України (військові та міжнародні зобов'язання), питання кордонів, гуманітарні питання (мова, релігія, історія), а також зняття санкцій з Росії.
- Проєкт передбачав, щоб Україна скоротила свою армію до 50 000 осіб, включаючи півтори тисячі офіцерського складу (це вп'ятеро менше, ніж Україна мала до 2022 року). Якби це бажання виповнилося, в України залишилося б лише чотири кораблі, 55 вертольотів та 300 танків. Станом на 2022 рік це було менше за армію сусідньої Білорусі (у якій на той час проживало майже вп'ятеро менше осіб, ніж в Україні).
- Україні пропонували "не розробляти, не виробляти, не купувати та не розміщувати на своїй території ракетні озброєння будь-яких видів базування з дальністю стрілянини понад 250 км". Саме таку відстань, наприклад, відокремлює Кримський міст від контрольованого Україною Гуляйполя, розташованого неподалік лінії фронту. Більше того, Росія залишала за собою право в майбутньому забороняти Україні "будь-які інші види озброєння, які можуть бути розроблені в результаті наукових досліджень".
- У планах Росії Україна мала "визнати незалежність так званих Донецької та Луганської "республік" – причому в межах адміністративних областей України (станом на 24 лютого 2022 року Росія контролювала лише частину цих областей і не завоювала їх повністю і тепер, наприкінці 2024 року).
- Автори російського документа вважали, що саме Україна має взяти на себе витрати на відновлення інфраструктури Донбасу, зруйнованої з 2014 року.
- Росія також вимагала скасування всіх санкцій – як українських, так і міжнародних – та відкликання всіх міжнародних позовів, поданих з 2014 року.
- На додаток до цього Росія наполягала на надання російській мові статусу державної та відновлення всіх майнових прав Української православної церкви (Московського патріархату).
- Нарешті, автори проєкту вимагали "скасувати і більше не вводити будь-які заборони символіки, що асоціюється у державах із перемогою над нацизмом", тобто фактично знову легалізувати в Україні радянські та комуністичні символи. До документа додано перелік українських законів, які автори назвали прикладами "нацифікації та героїзації нацизму". Примітно, що під цю категорію потрапили закони "Про увічнення перемоги над нацизмом" та "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму".
Угода залишила б Україну дуже вразливою, оскільки російські війська залишалися б на місці, а Київ не мав би можливості захищатися чи шукати підтримки безпеки з боку Заходу. Києву довелося б платити за відновлення Донбасу.
Як змінювалися домовленості
Документи з наступних етапів переговорів, включаючи проєкти договорів від 17 березня та 15 квітня, опубліковані The New York Times на початку цього року, показують, що сторони зблизилися з деяких питань у ході переговорів – у той час, коли Україна відбивала сили Москви на півночі.
Наприклад, статус Криму залишили б для майбутніх переговорів, а російські вимоги щодо змін у законодавстві щодо мов та гострих історичних суперечок відійшли б на задній план. Важливо те, що сторони обговорювали гарантії безпеки для України, які включали б західні країни, хоча те, як вони працюватимуть, було головним яблуком розбрату.
Згідно з останньою версією договору, українська та російська делегації все ще розходилися у думках щодо чисельності української армії. Україна наполягала на 250 тисячах військовослужбовців (приблизно стільки було до повномасштабного вторгнення), тоді як Росія пропонувала обмежитися 85 тисячами.
Під час переговорів іноді виникали свідомо нездійсненні умови. Одного разу росіяни намагалися включити до проєкту договору вимогу, щоб Україна відновила постачання води до Криму (українська влада перекрила Північно-Кримський водоканал ще у 2014 році), розповідає знайоме з перебігом переговорів джерело "Системи".
Від цієї ідеї відмовилися самі російські переговорники: адже в такому разі Росія, яка контролювала територію навколо каналу, мала б покинути її, щоб Україна могла "повернути воду до Криму".
Росія вимагала, щоб українські війська склали зброю та повернулися до казарм. У відповідь українська сторона висунула симетричну вимогу: російські війська мають скласти зброю та повернутися до пунктів постійної дислокації.
Помічник очільник Росії Володимир Мединський, який прочитав цю пропозицію, був неабияк здивований, розповідає один із учасників переговорів:
"Він сказав - таке відчуття, нібито це українські війська стоять на Красній площі, а російські повинні викинути білий прапор із Кремля. - Йому відповіли: "Ми просто просимо від вас те саме, що просите від нас ви".
Сторони так і не дійшли якоїсь єдиної думки про порядок відведення військ.
Однак Ерік Чіарамелла, старший науковий співробітник програми Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир, припустив, що принципово мало що змінилося.
"Версії, які обговорювалися кількома тижнями пізніше в Стамбулі та на віртуальних засіданнях, усе ще ґрунтувалися на глибоко помилковій російській логіці, яка пронизувала початковий текст, — сказав він. — Якби договір був підписаний, його остаточний вигляд у квітні був би лише м’якшим варіантом капітуляції України".
Наступні проєкти все ще включали деякі ключові вимоги Росії, такі як постійна заборона на членство України в НАТО, чого не готові прийняти ні Київ, ані західний альянс. НАТО неодноразово заявляв, що Україна зрештою приєднається, і президент Володимир Зеленський домагався швидкого запрошення в рамках "плану перемоги", який він представив українцям і прихильникам країни за кордоном останніми тижнями.
Принаймні з одного боку, заявлені Росією умови миру стали більш агресивними, ніж вони були 7 березня 2022 року.
У вересні того ж року Путін заявив, що п’ять українських областей – Крим, Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська – тепер є частинами Росії. Безпідставна претензія включала частини тих регіонів, які залишалися і досі залишаються під контролем Києва, і Путін заявив, що контроль Росії над цими територіями є обов’язковою умовою для будь-яких мирних переговорів.
