Загальновизнана світова практика така, що невиліковані хворі забезпечуються необхідним знеболювальним, щоб гідно, без страждань, провести останні місяці й тижні. Паліативній допомозі в Україні ще далеко до світових стандартів, але перші зрушення вже є.
Минулого тижня в Україні був зареєстрований таблетований морфін. Це наркотична речовина, яка використовується у медицині як знеболювальне. Для правозахисників, громадських організацій та тих, хто лобіював такі рішення – легалізація морфіну є частковою перемогою.
«Сьогодні для того, щоб отримати знеболювальне в Україні, треба викликати швидку. Вона може приїхати або не приїхати. Право на ін’єкцію має тільки медик. Порятунок є тільки в стаціонарі. Вдома ж хворий залишається сам на сам із своїм болем. Нарешті нам ця дорога відкрилася, і ми можемо рухатися далі», – каже голова Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги» Василь Князевич.
Так, наразі законодавство дозволило отримувати 10 пігулок за рецептом, які за хворого в аптеці може отримати довірена особа. Також дозволено зберігати морфін вдома. Втім, громадські активісти ще чекають прийняття постанови Кабміну, яка розширить можливості використання цього препарату.
Заступник начальника Управління контролю, ліцензування, квот та дозволів Державної служби України з контролю за наркотиками Ігор Стасюк зауважує в коментарі Голосу Америки, що роботи залишилося небагато, щоб кожний важко хворий мав простий доступ до знеболювального.
«Зараз лишилося практично зробити ряд послідовних дій, але кардинально ми цю проблему вже майже вирішили. Залишилося тільки законодавчо удосконалити деякі моменти», – говорить Ігор Стасюк.
Так, Державна служба України з контролю за наркотиками вже надала доступ практикуючим лікарям до всього спектру знеболювального, яке є в сучасній медицині. Але, за словами правозахисників, навіть зняття законодавчих парканів не змінює ставлення лікарів до таких препаратів.
«Лікарі живуть із якимись міфологічними уявленнями, навіть намагаються грати роль правоохоронних органів», – розказує правозахисник, голова громадської організації «Інститут правових досліджень і стратегій» Андрій Роханський. За його словами, більшість лікарів побоюється зв’язуватися із такими препаратами, вони не хочуть мати проблем із контролюючими правоохоронними органами та не хочуть зв’язуватися із бюрократією, яка пов’язана з використанням наркотичних речовин.
Але перший крок є, якому радіють й ті, хто особисто відчув страждання та неможливість забрати біль в рідної людини. Президент фонду допомоги онкохворим дітям «Краб» Лариса Лавренюк втратила сина через хворобу і на собі зазнала рівня паліативної допомоги в Україні. Сьогодні вона бореться за створення дитячих госпісів в Україні, щоб надавалася допомога не тільки хворій дитині, але й усій її родині. Легалізація морфіну для Лариси Лавренюк – значний прорив. Правда, потрібні й інші знеболювальні, каже вона в коментарі Голосу Америки.
«Потрібен не тільки таблетований морфін, але й пластирі, крапельки. Чомусь за кордоном це все є. Якщо ми візьмемо маленьку дитину, то хай навіть їй три роки – укол не кожна може витримати, пігулку не кожна проковтне, а крапельки зможе кожна», – говорить Лариса Лавренюк.
Ірина Гавришева має рідкісну хворобу, тому знає, що таке біль. Після операції в Німеччині вона отримала рецепт на 56 пігулок знеболювального, щоб кожний день вона могла жити як звичайна здорова людина без болю. Після такого ставлення їй було страшно повертатися до України. Разом з іншими активістами Ірина Гавришева вболіває за покращення паліативної допомоги, аргументуючи, що це не питання гуманності, а питання потреби невиліковних хворих мати можливість доробити свої справи, попрощатися із рідними.
«Це питання того, що багато людей, навіть на тій стадії, коли вони потребують наркотичного знеболювання, можуть продовжувати жити, кудись ходити, зустрічатися із рідними. У людей, які повинні жити з болем, у них немає сил і можливості попрощатися, доробити якісь справи», – зазначає Ірина Гавришева.
Реєстрація морфіну – один із перших кроків покращення паліативної допомоги в Україні. Попереду ще чимало кроків, але громадські організації радіють, що проблему вже визнали на офіційному рівні, необхідні постанови приймаються чи знаходяться в стані розробки. Тож сподіваються, що систематичне порушення прав українських паліативних пацієнтів врешті-решт припиниться.
Минулого тижня в Україні був зареєстрований таблетований морфін. Це наркотична речовина, яка використовується у медицині як знеболювальне. Для правозахисників, громадських організацій та тих, хто лобіював такі рішення – легалізація морфіну є частковою перемогою.
«Сьогодні для того, щоб отримати знеболювальне в Україні, треба викликати швидку. Вона може приїхати або не приїхати. Право на ін’єкцію має тільки медик. Порятунок є тільки в стаціонарі. Вдома ж хворий залишається сам на сам із своїм болем. Нарешті нам ця дорога відкрилася, і ми можемо рухатися далі», – каже голова Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги» Василь Князевич.
Так, наразі законодавство дозволило отримувати 10 пігулок за рецептом, які за хворого в аптеці може отримати довірена особа. Також дозволено зберігати морфін вдома. Втім, громадські активісти ще чекають прийняття постанови Кабміну, яка розширить можливості використання цього препарату.
Заступник начальника Управління контролю, ліцензування, квот та дозволів Державної служби України з контролю за наркотиками Ігор Стасюк зауважує в коментарі Голосу Америки, що роботи залишилося небагато, щоб кожний важко хворий мав простий доступ до знеболювального.
«Зараз лишилося практично зробити ряд послідовних дій, але кардинально ми цю проблему вже майже вирішили. Залишилося тільки законодавчо удосконалити деякі моменти», – говорить Ігор Стасюк.
Так, Державна служба України з контролю за наркотиками вже надала доступ практикуючим лікарям до всього спектру знеболювального, яке є в сучасній медицині. Але, за словами правозахисників, навіть зняття законодавчих парканів не змінює ставлення лікарів до таких препаратів.
«Лікарі живуть із якимись міфологічними уявленнями, навіть намагаються грати роль правоохоронних органів», – розказує правозахисник, голова громадської організації «Інститут правових досліджень і стратегій» Андрій Роханський. За його словами, більшість лікарів побоюється зв’язуватися із такими препаратами, вони не хочуть мати проблем із контролюючими правоохоронними органами та не хочуть зв’язуватися із бюрократією, яка пов’язана з використанням наркотичних речовин.
Але перший крок є, якому радіють й ті, хто особисто відчув страждання та неможливість забрати біль в рідної людини. Президент фонду допомоги онкохворим дітям «Краб» Лариса Лавренюк втратила сина через хворобу і на собі зазнала рівня паліативної допомоги в Україні. Сьогодні вона бореться за створення дитячих госпісів в Україні, щоб надавалася допомога не тільки хворій дитині, але й усій її родині. Легалізація морфіну для Лариси Лавренюк – значний прорив. Правда, потрібні й інші знеболювальні, каже вона в коментарі Голосу Америки.
Державна служба України з контролю за наркотиками вже надала доступ практикуючим лікарям до всього спектру знеболювального, яке є в сучасній медицині. Але, за словами правозахисників, навіть зняття законодавчих парканів не змінює ставлення лікарів до таких препаратів.
«Потрібен не тільки таблетований морфін, але й пластирі, крапельки. Чомусь за кордоном це все є. Якщо ми візьмемо маленьку дитину, то хай навіть їй три роки – укол не кожна може витримати, пігулку не кожна проковтне, а крапельки зможе кожна», – говорить Лариса Лавренюк.
Ірина Гавришева має рідкісну хворобу, тому знає, що таке біль. Після операції в Німеччині вона отримала рецепт на 56 пігулок знеболювального, щоб кожний день вона могла жити як звичайна здорова людина без болю. Після такого ставлення їй було страшно повертатися до України. Разом з іншими активістами Ірина Гавришева вболіває за покращення паліативної допомоги, аргументуючи, що це не питання гуманності, а питання потреби невиліковних хворих мати можливість доробити свої справи, попрощатися із рідними.
«Це питання того, що багато людей, навіть на тій стадії, коли вони потребують наркотичного знеболювання, можуть продовжувати жити, кудись ходити, зустрічатися із рідними. У людей, які повинні жити з болем, у них немає сил і можливості попрощатися, доробити якісь справи», – зазначає Ірина Гавришева.
Реєстрація морфіну – один із перших кроків покращення паліативної допомоги в Україні. Попереду ще чимало кроків, але громадські організації радіють, що проблему вже визнали на офіційному рівні, необхідні постанови приймаються чи знаходяться в стані розробки. Тож сподіваються, що систематичне порушення прав українських паліативних пацієнтів врешті-решт припиниться.
