Коли російський бізнесмен Євгеній Пригожин загинув в авіакатастрофі в серпні 2023 року, багато аналітиків казали, що його смерть може означати кінець "Групи Вагнера", приватної військової компанії, співзасновником якої він був і яка надіслала тисячі російських найманців на підтримку планів Москви за кордоном.
Але більш ніж через рік мережа російських найманців стала лише складнішою, кажуть дослідники.
До смерті Пригожина найманці "Групи Вагнера" брали участь у конфліктах по всьому світу – від України до Близького Сходу та Африки – і допомагали Росії поширювати свій вплив далеко за її межі.
Найманців групи звинувачують у вбивствах мирних жителів в Африці і скоєнні воєнних злочинів.
Потім, у червні 2023 року, Пригожин розпочав неочікуване повстання проти російської влади через стратегію ведення війни в Україні. Його найманці захопили місто Ростов-на-Дону і рушили на Москву. Пригожин пішов у відставку лише після того, як лідер Білорусі Олександр Лукашенко виступив посередником в угоді.
Після такої нахабної непокори оглядачі не здивувались, що менше ніж через два місяці Пригожин загинув в авіакатастрофі. Але прогнози про те, що діяльність "Групи Вагнера" завершиться після його смерті, виявилися неправдивими.
Бойовики "Групи Вагнера" діють у Центральноафриканській Республіці та Малі. В інших країнах, таких як Нігер, його замінив Африканський корпус, організація-наступник, підпорядкована Міністерству оборони Росії. В інших випадках прізвище та символіку групи підхопили інші російські мілітаризовані структури.
Аналітики погоджуються, що російські найманці продовжать діяти. За словами Джека Марголіна, незалежного дослідника, який нещодавно опублікував книгу про "Групу Вагнера", майбутнє російських приватних військових компаній буде "більш стійким і менш вражаючим".
Після смерті Пригожина Росія "справді створила інфраструктуру та стимулюючі структури, щоб залучити колишніх бійців [Групи Вагнера] та побудувати цю систему напівофіційних сил", — сказав він Голосу Америки.
Зв'язки з Російською державою
Діяльність "Групи Вагнера" в усьому світі завжди була пов'язана із зовнішньою політикою Росії, але точний характер цього зв’язку є предметом дискусій серед експертів.
Марголін зазначає, що співзасновник Вагнера Дмитро Уткін, який також загинув в авіакатастрофі в серпні 2023 року, служив у спецназі зовнішньої розвідки Росії, яку зазвичай називають ГРУ.
Приблизно в 2014 році вони з Пригожиним заснували "Групу Вагнера", яка спочатку була невеликою. Того ж року "Група Вагнера" взяла участь у незаконній анексії Росією Кримського півострова України. Пізніше найманців відправили до псевдодержави, яку Росія підтримує на Луганщині на сході України.
Протягом цього періоду є багато доказів співпраці "Групи Вагнера" з російським Міністерством оборони – частково через те, що Україна перехоплювала розмови бойовиків групи з російськими офіцерами.
Однак експерти розходяться в оцінках діяльності "Групи Вагнера" поза межами України.
Марія Кучеренко вивчає Росію в українському Центрі ініціатив "Повернись живим". Вона вважає, що ПВК "Вагнер" створено російською військовою розвідкою і залишається під її контролем.
З цієї причини вона вважає постпригожинські зміни в найманському корпусі в основному поверхневими.
"Змінилися лише прізвища керівних генералів ГРУ", - сказала вона.
Інші аналітики малюють більш складну картину зв’язків "Групи Вагнера" з російською державою. Марголін бачить більший ступінь свободи в минулій діяльності "Групи Вагнера".
"Вони діяли в інтересах ГРУ. Вони координувалися з ГРУ. Усі операції "Групи Вагнера" за кордоном підтримувалися матеріально-технічним забезпеченням, яке належало Міністерству оборони, — сказав він. — Але в той же час вони все ще змогли визначити в цьому локальному контексті, що саме вони хочуть робити".
Джон Лехнер, дослідник, який у березні опублікує книгу про "Групу Вагнера", вважає, що відносини корпусу найманців із російською державою сильно залежали від країни, де вони діяли.
В Україні та Сирії, де найманці підтримували уряд Башара Асада, "Групи Вагнера" активно співпрацювала з Міноборони Росії. Але в Африці на південь від Сахари, де російська держава має дуже обмежену присутність, "Група Вагнера" вирішувала, якими є національні інтереси Росії, сказав Лехнер в інтерв’ю.
"Група Вагнера" не був "просто тіньовою рукою Кремля, яка переслідувала інтереси Кремля; вони їх створювали", - сказав він.
Що далі?
Після смерті Пригожина "Група Вагнера" зазнала значних змін, хоча аналітики розходяться в думках, наскільки вони фундаментальні.
Російський журналіст Ілля Барабанов, який є співавтором російськомовної історії "Групи Вагнера", вважає, що старої приватної військової компанії фактично більше не існує.
"За останні півтора року ми спостерігали розпад імперії Пригожина, — сказав він Голосу Америки. — Частина пішла в Міноборони. Частина в Нацгвардію РФ. Частина в чеченський спецназ "Ахмат".
Початковий ПВК "Вагнер" тим часом продовжує працювати лише в Центральноафриканській Республіці, Малі та Білорусі.
Незважаючи на ці зміни, розпуск ПВК "Вагнер" йде повільніше, ніж очікувалося, оскільки Кремль занадто зайнятий веденням війни в Україні, додав Барабанов.
Марголін наголошує, що інші структури російських найманців не працюватимуть так, як працював "Вагнер".
"Група Вагнера" виділялася своєю схильністю до ризику та відносною незалежністю від російського уряду. У Центральноафриканській Республіці саме "Вагнер" вирішив перейти від стратегії захисту столиці Бангі та політичної еліти країни до агресивнішої боротьби з повстанцями, зазначає він. "Вагнер" також вирішив, з ким вести бізнес.
На противагу цьому, "Африканський корпус" та інші компанії-наступниці менш схильні ризикувати та активніше координують свою діяльність з російською військовою розвідкою, сказав Марголін.
Лехнер зазначає, що спроби замінити "Вагнер" не завжди були успішні.
З 2019 року найманці "Групи Вагнера" воювали в Лівії на боці повстанського генерала Халіфи Хафтара. Але в жовтні 2020 року він підписав угоду про припинення вогню з лівійським урядом, який підтримує ООН. Оскільки активні бої припинилися, Росія без проблем замінила "Групу Вагнера" на "Африканський корпус", сказав Лехнер.
У Малі найманці "Групи Вагнера" ведуть запеклі бої з туарегськими сепаратистами та ісламістськими бойовиками на півночі країни. Наприкінці липня десятки російських бойовиків загинули із засідки поблизу міста Тінзауатен.
Лехнер припускає, що в майбутньому російськими військовими компаніями керуватимуть кілька "міні-Пригожиних", а не одна особа з "усім політичним впливом і бізнес-інтересами, які Пригожин представляв".
І Марголін, і Лехнер погоджуються, що хоча ПВК "Вагнер" офіційно більше не воює в Україні, його вплив на цей конфлікт був значним.
Журналісти часто звертали увагу на використання "Групи Вагнера" у так званих "м’ясних штурмах", коли компанія була готова пожертвувати людьми, щоб виснажити українські війська. Ця тактика була особливо помітна під час битви 2022-23 років за українське місто Бахмут, яке Росія зрештою зруйнувала та захопила.
Але "Вагнер" також отримав військовий досвід на Близькому Сході та в Африці, який офіційна російська армія зараз застосовує в Україні: наприклад, передаючи командні повноваження нижчим ешелонам і тактиці малих підрозділів, сказав Марголін.
"Вагнер" багато в чому досяг того, що, за словами Пригожина, було необхідним під час облоги Бахмута, а саме того, що російські збройні сили повинні стати більш схожими на "Групу Вагнера", щоб бути більш ефективними", — сказав він "Голосу Америки".
Лехнер називає це "вагнеризацією російської армії".
Опір російським найманцям за кордоном
Незалежно від того, які саме структури замінять "Групу Вагнера", діяльність російських найманців, швидше за все, продовжуватиме хвилювати західні уряди. Експерти кажуть, що протистояти їхньому впливу за кордоном буде важко.
Українська дослідниця Кучеренко вважає, що США, країни Європи, Україна та інші партнери мають об’єднати зусилля для протидії російським найманцям. Але вона припускає, що треба приділяти увагу вищому командуванню.
"Треба оцінювати їх як представників самого ГРУ", - сказала вона.
Вона пропонує звернути особливу увагу на Юнус-бека Євкурова, заступника міністра оборони Росії, і генерал-майора Андрія Авер’янова, колишнього командира таємної військової розвідки, яка здійснювала вбивства за кордоном. Вважається, що обидва вони відіграють ключові ролі в "Африканському корпусі".
Марголін припускає, що, серед інших зусиль, США повинні зосередитися на експортних обмеженнях, щоб перекрити найманцям доступ до військових технологій, особливо технологій безпілотників, які відіграли ключову роль у діяльності "Групи Вагнера" в Україні.
Він також припускає, що західні уряди мають бути обережними щодо підтримки африканських режимів із поганим захистом прав людини та вкоріненою корупцією, незважаючи на будь-які побоювання, що Росія збільшить свій вплив.
Насправді взаємодія з такими урядами підживлює народний гнів проти Заходу і створює "родючий ґрунт для впливу таких організацій, як "Група Вагнера", - сказав Марголін.
Лехнер зазначає, що "Вагнер" розширив свою присутність в Африці, коли західні держави залишили континент.
Наприклад, Франція вивела свої війська з Центральноафриканської Республіки в 2016 році на тлі громадянської війни в країні. "Вагнер" втрутився, щоб забезпечити безпеку керівництва країни.
"Я не думаю, що Сполучені Штати зацікавлені в розміщуванні військ в Африці, чесно кажучи", - сказав Лехнер. Крім того, він сказав: "Я не зовсім впевнений, що [західні держави] можуть запропонувати".
Подібних конкурентів у російських найманців у регіоні небагато. Хоча Китай активно працює в Африці, його діяльність зосереджена в основному на великих економічних інвестиціях. Навіть бізнес-діяльність "Групи Вагнера" здебільшого не призвела до конфлікту з Китаєм.
Російський журналіст Барабанов припускає, що є ще один фактор, який зіграє ключову роль у визначенні майбутнього російських найманців: війна Росії проти України.
Якщо цей конфлікт завершиться, то "російський уряд матиме величезний людський ресурс ветеранів, які воювали на цій війні, — сказав він, — і їх, ймовірно, можна буде використати в інших, віддалених конфліктах".