Онлайн-курси, як університетські, так і незалежні, стають усе популярнішими з кожним роком у світі та Україні. Така форма освіти має багато переваг, чим приваблює людей різного віку та зацікавлень. Проте в дистанційного навчання є і свої недоліки, з якими намагаються боротися викладачі та творці курсів.
Що мотивує людей брати онлайн-курси?
Коли я беру курс через Інтернет, я не втрачаю час і кошти на пересування, а просто відкриваю лептоп і відразу починаю навчатися
Доступність Інтернету та широкий вжиток мобільних пристроїв стали підґрунтям для появи та поширення онлайн-курсів. Проте розвиток технологій лише уможливив те, в чому давно існувала потреба – навчатися вільно, без прив’язаності до часу чи місця.
Іван Князевич, маркетолог, який працює з багатьох точок у світі, витрачає чимало коштів на власне навчання. Він говорить, що його спосіб життя "цифрового кочівника" не дозволив би йому відвідувати заняття в університеті регулярно, у той час як онлайн-курси дають можливість навчатися з будь-якої точки.
Серед іншого, Іван проходив кілька онлайн-курсів американського університету.
«У мене не завжди є час піти кудись чи поїхати в іншу країну. Коли я беру курс через Інтернет, я не втрачаю час і кошти на пересування, а просто відкриваю лептоп і відразу починаю навчатися. Це дуже зручно та продуктивно».
Іноді курси через Інтернет можуть бути недешевими, але дозволяють повчатися в людей, до яких далеко їхати
Марина Волк, художниця та майстриня з Остіна, штат Техас, брала онлайн-курс із малювання, оскільки це було фінансово доступно: «Я не могла дозволити собі приватні уроки за $30-200 на годину чи курси з мистецтва в університеті за кілька тисяч доларів», – пояснює Марина і додає, що іноді курси через Інтернет можуть бути недешевими, але дозволяють повчатися в людей, до яких далеко їхати.
Навчатися в практиків стає дедалі популярнішим напрямком освіти, оскільки інструктори діляться не тільки власними знаннями, а й досвідом.
Андрій Бойчук із Нью-Йорка, підприємець і засновник Immigrant Porada – інформаційної платформи для українських іммігрантів, переконаний в ефективності такого навчання: «Так, інформація коштує грошей. Точніше, організована інформація коштує грошей – хаотичну можна знайти і безкоштовно в Інтернеті. Але впорядкованою вона значно корисніша».
Андрій інвестував у свою освіту більше 20 тисяч доларів. За його словами, сума може здаватися великою, проте ще більшими могли б бути втрати, якщо б він не взяв ці онлайн-курси. «Коли відкривав свій перший бізнес, – розповідає Андрій, – я знав про існування курсу, який вчив робити те, що збирався робити я. Проте цей курс коштував півтисячі доларів, і я зволікав. Врешті, ми таки придбали його, але вже через рік. Тоді я дізнався, що міг почати бізнес із п’яти тисяч доларів, а не тридцяти п’яти».
Тепер Андрій бере курси, щоб заощадити на власних помилках:
«Один із курсів, який коштував $5000, допоміг мені не зробити помилки, що коштувала б мені $99000». Він рекомендує онлайн-курси всім, хто бажає розпочати власний бізнес, тільки застерігає: «Купуйте курси про бізнес тільки в тих людей, які ним займаються, а не в тих, які заробляють лише на вашому навчанні».
Андрій інвестував у свою освіту більше 20 тисяч доларів. За його словами, сума може здаватися великою, проте ще більшими могли б бути втрати, якщо б він не взяв ці онлайн-курси
Онлайн-курси також дозволяють отримати знання та навички, які можна застосувати на практиці вже зараз. На ринку праці зростає попит на специфічні вміння, які можна здобути за відносно короткий період. Іван Князевич займається рекламою у Facebook і навчає цьому інших через свій онлайн-курс.
Його учні заробляють на життя, налаштовуючи рекламу для свого бізнесу чи інших компаній. «Перевага онлайн-курсів у тому, що ви можете швидко, за кілька місяців, чомусь навчитися й одразу почати працювати, не витрачаючи роки і тисячі доларів на навчання в університеті», – пояснює Іван.
Купуйте курси про бізнес тільки в тих людей, які ним займаються, а не в тих, які заробляють лише на вашому навчанні
Саме з такою метою Тетяна Павело з Конектикута взяла незалежний онлайн-курс, поки навчалася в університеті – щоб отримати сертифікат фітнес-тренера.
«Студентові важко знайти стабільну роботу із гнучким графіком, а вакансій у фітнес-центрах чимало, – ділиться досвідом Тетяна. – Я активно займаюся спортом, тому працювати тренером для мене – це можливість займатися тим, що подобається, у зручний між навчанням час, та ще й отримувати за це оплату. Плюс – це корисно для здоров'я».
За словами Тетяни, курс тривав усього шість місяців, нікуди не потрібно було їхати, й інвестиція невелика – трохи більше тисячі доларів.
Для студентів університетські онлайн-курси є вигідною альтернативою, коли їм потрібно працювати протягом дня або нема можливості переїхати в місто, де розміщений навчальний заклад.
Іноді, щоправда, це вимушений вибір.
«Мені потрібно було взяти саме той предмет, – ділиться Інна Харченко з Чикаго, – але, на жаль, жодний із корпусів університету, розміщених близько від мене, не пропонував його в той час, тому я вирішила взяти через Інтернет».
Ігор Наконечний, кандидат хімічних. наук, який займається науковою діяльністю в Гентському університеті в Бельгії, проходив курси за своєю спеціальністю (хімія напівпровідників) з метою розширити знання у цій сфері.
«Перші курси я прослухав вже в кінці написання своєї кандидатської дисертації, проте все одно знайшов дуже багато нового і цікавого для себе», – підкреслює науковець. Найбільшим його розчаруванням було те, те що більшість онлайн-курсів – підготовчого рівня.
Американські університети починають використовувати дієву тактику, щоб привабити людей у свій онлайн-кампус – зниження ціни на заочні курси
Юрій Халавка, доцент Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, вбачає іншу цінність в онлайн-курсах:
«Це як сходити на відкриту пару».
Він бере такі курси, щоб тримати себе в тонусі – своєрідний спосіб підвищення кваліфікації. Хоча, як сам зауважує, програми курсів американських університетів майже не відрізняються від його власних, затверджених університетом.
З перспективи викладачів і творців курсів
Американські університети починають використовувати дієву тактику, щоб привабити людей у свій онлайн-кампус – зниження ціни на заочні курси. Однак можливість поєднати навчання з роботою є чи не основною мотивацією, про що свідчить середній вік студентів – 34 роки в порівнянні з 24 для традиційних програм.
Такі дані наводить Джошуа Ґудмен, професор Гарвардського університету, який досліджував результати онлайн-програми в Технологічному інституті Джорджії.
«Це люди на середині їхніх кар’єр, – зауважує Ґудмен. – Вони не мають свободи кинути все і провести кілька років заради навчання».
Світлана Ярмоленко Реймер викладає онлайн-курс «Менеджмент туризму» в університеті в Техасі. Це обов’язковий програмний предмет для четвертокурсників. Багато студентів працює на повну ставку у сфері туризму і часто подорожує.
Минулого семестру професор Ярмоленко Реймер викладала цей самий курс у традиційній формі і зараз має змогу порівняти різні способи викладання.
Викладачеві доводиться набагато більше вкладати енергії та зусиль у розробку онлайн-курсу
З її досвіду, викладачеві доводиться набагато більше вкладати енергії та зусиль у розробку онлайн-курсу:
«Набагато легше просто говорити до студентів наживо, ніж друкувати десятки оголошень і завдань. Мені довелося створити складну модульну систему, до якої входять презентації лекцій, матеріали для читання, інструкції до завдань».
Люди часто скаржаться на нестачу спілкування між студентами і викладачем в онлайн-навчанні. Професор Ярмоленко Реймер компенсує цей недолік онлайн-курсу з допомогою групи у Facebook, створеної спеціально з цією метою:
«Таким чином студенти відчувають єдність із іншими учасниками навчального процесу, можуть надіслати мені запитання і спілкуватися між собою в чаті. Я також поширюю цікаві новини та статті поза межами програми».
Яна Козаченко, мовний тренер із Києва, перевела свою роботу в онлайн-формат після того, як виснажилася проводити уроки в різних кінцях міста та носити з собою восьми-кілограмовий рюкзак. Т
епер Яна викладає іноземні мови через Skype, з допомогою інших програм. Вона звертає увагу на інший можливий недолік дистанційного навчання – складно наглядати за роботою учня під час заняття. Вона постійно думала над цією проблемою і врешті знайшла вихід:
«Мені спала на думку програма Google Docs, у якій усі учасники мають змогу працювати на відстані та головне – редагувати один документ. Тепер я маю змогу бачити, що друкує мій учень під час уроку та де він помиляється». Для візуалізації Яна використовує віртуальну дошку (додаток realtimeboard.com), а картинки, які зазвичай друкуються для роботи у класі, пересилає через Google Hangouts, Skype або Facebook.
Платформи для онлайн-навчання
Індивідуальні онлайн-курси часто об’єднують на спеціальних платформах Справжнім феноменом стали масові відкриті онлайн-курси (Massive open online courses). Найбільш масштабними платформами є Coursera, EdX, Udacity.
Завдяки їм людина у будь-якому куточку світу може навчатися у викладачів кращих навчальних закладів світу, як Гарвардський чи Стенфордський університети.
В Україні таку місію виконує Prometheus, на сайті якого за 2,5 роки кількість зареєстрованих слухачів досягла 350 тисяч осіб. Іван Примаченко, співзасновник Prometheus, пояснює шалене зростання попиту на масові безкоштовні онлайн-курси гострою нестачею якісного навчання в Україні.
Найбільші сподівання ми покладаємо на інтеграцію онлайн-курсів у навчальний процес університетів та шкіл у форматі змішаного навчання, коли замість звичних лекцій студенти дивляться відеолекції та виконують завдання
«Держава починає активно використовувати наші масові онлайн-курси для вирішення своїх завдань: навчання на базі курсів Prometheus розгорнули ProZorro, НАЗК та Державна служба зайнятості в 600 своїх центрах по всій країні, – розповідає Іван Примаченко. – Але найбільші сподівання ми покладаємо на інтеграцію онлайн-курсів у навчальний процес університетів та шкіл у форматі змішаного навчання, коли замість звичних лекцій студенти дивляться відеолекції та виконують завдання онлайн-курсів від найкращих викладачів України та світу, а на заняттях викладачі приділяють більше часу індивідуальній роботі зі студентами».
Минулого року Prometheus запустив пілотний проект змішаного навчання в десяти вищих навчальних закладах, а у вересні планується відкрити курси з програмування в школах.
Олена Георгіу Оуенс запустила у США два роки тому проект «Чубчик», який співпрацює з досвідченими інструкторами та професіоналами, переважно зі США, що вже мають власні онлайн-курси.
Усі базові курси безкоштовні, а завданням вищих рівнів є оплатити працю інструктора та принести прибуток, залишаючись водночас доступними для широкого кола людей (англійською мовою – $40, українською – $4).
«Всі ці знання вже є доступними для будь-кого зі смартфоном та Інтернетом, але часто незнання мови стає бар'єром, – зауважує Олена. – Ми хочемо допомогти людям подолати цю перешкоду. Для цього робитимемо професійний переклад на українську і пропонуватимемо курси українському споживачу».
Повільно, але впевнено онлайн-курси завойовують позиції в сфері формальної та неформальної освіти, відкриваючи для людей нові способи отримання знань і вмінь та пристосовуючи навчальний процес під потреби сучасного життя.
Дивіться також: Каліфорнійський університет підприємництва дивує методами навчання
