Віктор Медведчук через суд домігся спростувань своєї причетності до цензури. «Батьком темників» назвав його журнал «Український тиждень» – і вже друкує вибачення. Зробити це тижневик зобов'язав Солом'янський райсуд Києва, який днями задовольнив позов Медведчука про захист честі, гідності і ділової репутації.
Колишній глава адміністрації Кучми, а нинішній лідер партійного проекту «Украинский выбор» та кум російського президента Путіна образився на публікацію у №26 журналу за 29 червня – 5 липня. У статті автора Андрія Скуміна Медведчук згадується не лише як «батько та ідеолог темників», які були інструментом цензури у ЗМІ. Автор наводить також інформацію, яка циркулювала у багатьох джерелах, що Медведчук, «бувши сином репресованих за співпрацю з нацистами виселенців, у юнацькому віці, за деякими даними, став інформатором радянських правоохоронних органів». Автор пише про те, що «із ним іще за часів СРСР асоціювали ув’язнення символу опору окупаційній тоталітарній владі – Василя Стуса». І навіть згадує «чутки про жорстоке побиття Медведчука Віктором Януковичем».
Спростування усіх цих тверджень зажадав від журналу Солом'янський суд. І як повідомив головний редактор тижневика Сергій Литвиненко, спростування вже опубліковано в останньому, 35-у, номері часопису, який цими днями з’явиться в продажу. Формулювання звучить так: написане «не відповідає дійсності, і ця інформація шкодить особистій честі і гідності Віктора Медведчука». Згоду журналу надрукувати спростування Литвиненко пояснив безперспективністю оскарження в суді за нинішнього стану судової системи в Україні.
«Український тиждень» – це вже не перше видання, якому доводиться вибачатися перед Медведчуком за публікації про його цензурування ЗМІ. У 2010 році такі ж вибачення, після рішення Апеляційного суду, змушений був надрукувати тижневик «Столичные новости».
Прокоментувати рішення суду Голос Америки попросив відомих українських журналістів Наталію Лігачову, Вахтанга Кіпіані та Сергія Лещенка. Як заявили вони, рішення суду нічого не змінює у тому факті, що до «темників» причетний Віктор Медведчук.
Наталія Лігачова: «Батько чи не батько, але причетний, і це багато хто може підтвердити»
«Я насправді вважаю, що стосовно «темників» журнал «Український тиждень» міг би дозволити собі подати апеляцію або власний позов. Тому що якраз стосовно «темників» є всі можливості доводити причетність тодішньої адміністрації Кучми і особисто Медведчука. Адже все-таки ці документи розповсюджувалися мейлом. Я думаю, що є люди, які можуть підтвердити отримання таких «темників» факсами і мейлами, тому мені важко зрозуміти, чому журнал відмовився від апеляції.
Але загалом ситуація виглядає так, що тепер, фактично, будь-який політик може подати в суд на будь-яке видання, якщо там напишуть речі відомі, але які важко довести за відсутністю юридичних документів. Ми вже знаємо прецеденти з Рінатом Ахметовим, який судився з «Обозревателем» і журналісткою Тетяною Чорновіл, яка написала про його минуле. Я думаю, що в такій ситуації медіа треба підстраховуватися і писати про ці речі в оціночних категоріях. Тоді можна буде захищатися в суді, доводячи, що це є оцінки, а не фактаж.
Світовий досвід також знає прецеденти, коли політики вигравали такі позови. Але на Заході традиційно вважається, що публічний політик має бути більш відкритим. І там для політика судитися із засобами масової інформації – собі дорожче, це ще більша пляма на його репутації. І вже зовсім ніхто не наважився б судитися з пресою в такій ситуації, коли ні в кого немає сумнівів у тому, що написана правда. Що Медведчук таки був – батьком чи не батьком, – але він був причетний до «темників», і насправді це багато хто може підтвердити».
Вахтанг Кіпіані: «Зараз усі депресують, і Медведчук пішов у наступ»
«Раніше, навіть за часів Кучми, Медведчук не подавав таких судових позовів – дарма що його тоді в лоб називали «батьком темників». Він не міг цього зробити під впливом суспільної думки, яка на нього тиснула. А зараз усі депресують, зараз можна. І це вже друге рішення суду по Медведчуку, було вже рішення проти «Столичных новостей». Теоретично, наступним може бути позов проти мене, – адже я книжку написав «Володар тьми і темників».
Те, що Медведчук причетний до темників, сумніву не підлягає: усі факти, усі зв'язки і ниточки були у публікаціях на «Українській правді», в інших медіа. Щодо інших тверджень «Українського тижня» – тут є питання. Наприклад, щодо побиття Медведчука Януковичем – я думаю, редакція дійсно не має тут жодних доказів. Хоча й написано там не про факт, а про «чутки». В будь-якому разі, дивно, що спростування вирішили зробити «в пакеті». Можна було, наприклад, одне спростувати, а щодо іншого цього не робити. Утім, я не знаю ситуації в «Українському тижні», не знаю редакційних мотивів. Можливо, вони розуміють, що в разі, якби вони не послухались, виданню могло б загрожувати знищення... Тому їм видніше.
Але я ще раз кажу: Медведчук діє в рамках коридора можливостей. Раніше він не міг подати позов проти «Української правди» чи «Дзеркала тижня», які писали про його роль у процесі творення «темників». А зараз склалася ситуація, коли всім байдуже, суспільство і преса розсварені, юридичних інструментів захисту нема, всі бідні і продажні. Тому усі його задуми зараз здійснюються. Бачите, як суспільство спокійно сприймає борди Медведчука. У 2004-у у Львові їх би просто поламали й спалили».
Сергій Лещенко: «Рішення суду не змінює мого знання про те, що за темниками стояв саме Медведчук»
«Я не збираюся міняти своєї оцінки його ролі у той період. Безперечно, що Медведчук мав пряму причетність до явища «темників» в українському медіапросторі. Це доведено журналістськими розслідуваннями, які ми робили тоді на «Українській правді». Свідків дуже багато.
Медведчук мав прямий стосунок до появи «темників». Спочатку вони з’явилися з приходом політтехнолога Марата Гельмана у виборчу кампанію СДПУ(о) в 2002 році; Гельман цю технологію привіз із Росії. Ідею почали втілювати на українському телебаченні – спочатку на Інтері, на 1+1 (це були канали, підконтрольні Медведчуку та СДПУ(о). А коли Медведчук очолив адміністрацію, технологію поширили на всі телеканали. Журналістам надсилалися докладні вказівки, які події ігнорувати, а які висвітлювати, і як саме висвітлювати. Я добре пам’ятаю ті часи. А тому рішення суду нічого не змінює в моєму знанні про те, що імплементація цих елементів цензури відбувалася під політичним проводом Медведчука.
До речі, «Українська правда» відкрита для публікації різних думок. Якщо Медведчук вважає хибними твердження про те, що він причетний до «темників», то він завжди може спростувати це на сторінках нашого видання. Але мої знання залишаться при мені. Я при пам'яті, і я чітко знаю: «темники» в Україні з’явилися під політичним патронатом Віктора Медведчука».
Колишній глава адміністрації Кучми, а нинішній лідер партійного проекту «Украинский выбор» та кум російського президента Путіна образився на публікацію у №26 журналу за 29 червня – 5 липня. У статті автора Андрія Скуміна Медведчук згадується не лише як «батько та ідеолог темників», які були інструментом цензури у ЗМІ. Автор наводить також інформацію, яка циркулювала у багатьох джерелах, що Медведчук, «бувши сином репресованих за співпрацю з нацистами виселенців, у юнацькому віці, за деякими даними, став інформатором радянських правоохоронних органів». Автор пише про те, що «із ним іще за часів СРСР асоціювали ув’язнення символу опору окупаційній тоталітарній владі – Василя Стуса». І навіть згадує «чутки про жорстоке побиття Медведчука Віктором Януковичем».
Спростування усіх цих тверджень зажадав від журналу Солом'янський суд. І як повідомив головний редактор тижневика Сергій Литвиненко, спростування вже опубліковано в останньому, 35-у, номері часопису, який цими днями з’явиться в продажу. Формулювання звучить так: написане «не відповідає дійсності, і ця інформація шкодить особистій честі і гідності Віктора Медведчука». Згоду журналу надрукувати спростування Литвиненко пояснив безперспективністю оскарження в суді за нинішнього стану судової системи в Україні.
Я насправді вважаю, що стосовно «темників» журнал «Український тиждень» міг би дозволити собі подати апеляцію або власний позов».Наталія Лігачова, журналіст
«Український тиждень» – це вже не перше видання, якому доводиться вибачатися перед Медведчуком за публікації про його цензурування ЗМІ. У 2010 році такі ж вибачення, після рішення Апеляційного суду, змушений був надрукувати тижневик «Столичные новости».
Прокоментувати рішення суду Голос Америки попросив відомих українських журналістів Наталію Лігачову, Вахтанга Кіпіані та Сергія Лещенка. Як заявили вони, рішення суду нічого не змінює у тому факті, що до «темників» причетний Віктор Медведчук.
Наталія Лігачова: «Батько чи не батько, але причетний, і це багато хто може підтвердити»
«Я насправді вважаю, що стосовно «темників» журнал «Український тиждень» міг би дозволити собі подати апеляцію або власний позов. Тому що якраз стосовно «темників» є всі можливості доводити причетність тодішньої адміністрації Кучми і особисто Медведчука. Адже все-таки ці документи розповсюджувалися мейлом. Я думаю, що є люди, які можуть підтвердити отримання таких «темників» факсами і мейлами, тому мені важко зрозуміти, чому журнал відмовився від апеляції.
Раніше, навіть за часів Кучми, Медведчук не подавав таких судових позовів – дарма що його тоді в лоб називали «батьком темників».Вахтанг Кіпіані, журналіст
Але загалом ситуація виглядає так, що тепер, фактично, будь-який політик може подати в суд на будь-яке видання, якщо там напишуть речі відомі, але які важко довести за відсутністю юридичних документів. Ми вже знаємо прецеденти з Рінатом Ахметовим, який судився з «Обозревателем» і журналісткою Тетяною Чорновіл, яка написала про його минуле. Я думаю, що в такій ситуації медіа треба підстраховуватися і писати про ці речі в оціночних категоріях. Тоді можна буде захищатися в суді, доводячи, що це є оцінки, а не фактаж.
Світовий досвід також знає прецеденти, коли політики вигравали такі позови. Але на Заході традиційно вважається, що публічний політик має бути більш відкритим. І там для політика судитися із засобами масової інформації – собі дорожче, це ще більша пляма на його репутації. І вже зовсім ніхто не наважився б судитися з пресою в такій ситуації, коли ні в кого немає сумнівів у тому, що написана правда. Що Медведчук таки був – батьком чи не батьком, – але він був причетний до «темників», і насправді це багато хто може підтвердити».
Вахтанг Кіпіані: «Зараз усі депресують, і Медведчук пішов у наступ»
«Раніше, навіть за часів Кучми, Медведчук не подавав таких судових позовів – дарма що його тоді в лоб називали «батьком темників». Він не міг цього зробити під впливом суспільної думки, яка на нього тиснула. А зараз усі депресують, зараз можна. І це вже друге рішення суду по Медведчуку, було вже рішення проти «Столичных новостей». Теоретично, наступним може бути позов проти мене, – адже я книжку написав «Володар тьми і темників».
Те, що Медведчук причетний до темників, сумніву не підлягає: усі факти, усі зв'язки і ниточки були у публікаціях на «Українській правді», в інших медіа. Щодо інших тверджень «Українського тижня» – тут є питання. Наприклад, щодо побиття Медведчука Януковичем – я думаю, редакція дійсно не має тут жодних доказів. Хоча й написано там не про факт, а про «чутки». В будь-якому разі, дивно, що спростування вирішили зробити «в пакеті». Можна було, наприклад, одне спростувати, а щодо іншого цього не робити. Утім, я не знаю ситуації в «Українському тижні», не знаю редакційних мотивів. Можливо, вони розуміють, що в разі, якби вони не послухались, виданню могло б загрожувати знищення... Тому їм видніше.
Я при пам'яті, і я чітко знаю: «темники» в Україні з’явилися під політичним патронатом Віктора Медведчука».Сергій Лещенко, журналіст
Але я ще раз кажу: Медведчук діє в рамках коридора можливостей. Раніше він не міг подати позов проти «Української правди» чи «Дзеркала тижня», які писали про його роль у процесі творення «темників». А зараз склалася ситуація, коли всім байдуже, суспільство і преса розсварені, юридичних інструментів захисту нема, всі бідні і продажні. Тому усі його задуми зараз здійснюються. Бачите, як суспільство спокійно сприймає борди Медведчука. У 2004-у у Львові їх би просто поламали й спалили».
Сергій Лещенко: «Рішення суду не змінює мого знання про те, що за темниками стояв саме Медведчук»
«Я не збираюся міняти своєї оцінки його ролі у той період. Безперечно, що Медведчук мав пряму причетність до явища «темників» в українському медіапросторі. Це доведено журналістськими розслідуваннями, які ми робили тоді на «Українській правді». Свідків дуже багато.
Медведчук мав прямий стосунок до появи «темників». Спочатку вони з’явилися з приходом політтехнолога Марата Гельмана у виборчу кампанію СДПУ(о) в 2002 році; Гельман цю технологію привіз із Росії. Ідею почали втілювати на українському телебаченні – спочатку на Інтері, на 1+1 (це були канали, підконтрольні Медведчуку та СДПУ(о). А коли Медведчук очолив адміністрацію, технологію поширили на всі телеканали. Журналістам надсилалися докладні вказівки, які події ігнорувати, а які висвітлювати, і як саме висвітлювати. Я добре пам’ятаю ті часи. А тому рішення суду нічого не змінює в моєму знанні про те, що імплементація цих елементів цензури відбувалася під політичним проводом Медведчука.
До речі, «Українська правда» відкрита для публікації різних думок. Якщо Медведчук вважає хибними твердження про те, що він причетний до «темників», то він завжди може спростувати це на сторінках нашого видання. Але мої знання залишаться при мені. Я при пам'яті, і я чітко знаю: «темники» в Україні з’явилися під політичним патронатом Віктора Медведчука».