Канадський скульптор Мія Фоєр зобразила землю, яку "убив" нафтопровід.
Її спогади про канадські нафтові родовища залишаються у ротонді музею. Художниця не має дозволу оприлюднити ці фотографії, втім вона може використати їх у своїй творчості.
Після викачки нафти поле було засіяно пшеницею для того, щоб очистити ґрунт, але це привабило мишей. Щоб позбутися гризунів, компанія висадила спеціальні дерева для птахів-хижаків. На полі оселилися ворони.
Скульптор Мія Фоєр пояснює:
«Це був якийсь сюрреалізм. Якась збочена, жахлива історія».
Тут Фоєр і встановила ковзанку – символ її країни, яка захоплюється хокеєм:
«Вона чорна, що символізує колір нафти, але йдеться про темний і сумний проміжок часу, який ми переживаємо – нашу залежність від нафти».
Відвідувач музею Джастін Боланд відчуває дух роботи:
«Ця скульптура над головою, це просто лякає».
Інші роботи Фоєр створила під впливом вражень від експедиції до Арктики на судні:
«Було таке враження, що час спливає швидко. Це було найгарніше місце серед тих, які я колись відвідала».
Під час тієї подорожі Фоєр назбирала целофанове та пластикове сміття, яке прибилось до берега.
Із залишків твердої смоли та канатів, вона побудувала собачі сани на палубі.
Мія створила Північне Сонце за допомогою кольорових лампочок – копію годинника, знайденого у покинутому шахтарському містечку. Інша інсталяція зображує зруйновану копальню, засипану блакитною арктичною кригою. Митець каже, що вона не намагається бути активісткою.
Вона визнає, що, як і всі, залежить від нафти, оскільки всі пластикові матеріали, які ми використовуємо у господарстві, виготовлені з нафтопродуктів. Її намір – просто відобразити дух нашого часу:
«Я просто хочу, щоб шоу викликало у людей реакцію. Я не думаю, що моя робота – говорити людям, що вони повинні відчувати, дивлячись на мої твори».
Проте професора на пенсії Джорджа Бозіні виставка не залишила байдужим:
«Це все виглядає. як зображення зруйнованого Іраку, Сирії та Афганістану. Повна руйнація».
Куратор Музею Коркоран Сара Ньюман каже, що кожний відвідувач додає свій власний потужний голос:
«Очевидно, що вона впливає на емоції гостей музею. Вона встановлює зв’язок та показує довкілля так, що ти починаєш по-іншому дивитися на світ. І її месседж сповнений поезії, емоцій та часто потрясінь».\
Її спогади про канадські нафтові родовища залишаються у ротонді музею. Художниця не має дозволу оприлюднити ці фотографії, втім вона може використати їх у своїй творчості.
Після викачки нафти поле було засіяно пшеницею для того, щоб очистити ґрунт, але це привабило мишей. Щоб позбутися гризунів, компанія висадила спеціальні дерева для птахів-хижаків. На полі оселилися ворони.
Скульптор Мія Фоєр пояснює:
«Це був якийсь сюрреалізм. Якась збочена, жахлива історія».
Тут Фоєр і встановила ковзанку – символ її країни, яка захоплюється хокеєм:
«Вона чорна, що символізує колір нафти, але йдеться про темний і сумний проміжок часу, який ми переживаємо – нашу залежність від нафти».
Відвідувач музею Джастін Боланд відчуває дух роботи:
«Ця скульптура над головою, це просто лякає».
Інші роботи Фоєр створила під впливом вражень від експедиції до Арктики на судні:
«Було таке враження, що час спливає швидко. Це було найгарніше місце серед тих, які я колись відвідала».
Під час тієї подорожі Фоєр назбирала целофанове та пластикове сміття, яке прибилось до берега.
Із залишків твердої смоли та канатів, вона побудувала собачі сани на палубі.
Мія створила Північне Сонце за допомогою кольорових лампочок – копію годинника, знайденого у покинутому шахтарському містечку. Інша інсталяція зображує зруйновану копальню, засипану блакитною арктичною кригою. Митець каже, що вона не намагається бути активісткою.
Вона визнає, що, як і всі, залежить від нафти, оскільки всі пластикові матеріали, які ми використовуємо у господарстві, виготовлені з нафтопродуктів. Її намір – просто відобразити дух нашого часу:
«Я просто хочу, щоб шоу викликало у людей реакцію. Я не думаю, що моя робота – говорити людям, що вони повинні відчувати, дивлячись на мої твори».
Проте професора на пенсії Джорджа Бозіні виставка не залишила байдужим:
«Це все виглядає. як зображення зруйнованого Іраку, Сирії та Афганістану. Повна руйнація».
Куратор Музею Коркоран Сара Ньюман каже, що кожний відвідувач додає свій власний потужний голос:
«Очевидно, що вона впливає на емоції гостей музею. Вона встановлює зв’язок та показує довкілля так, що ти починаєш по-іншому дивитися на світ. І її месседж сповнений поезії, емоцій та часто потрясінь».\
