Спеціальні потреби

NATO Review: "Втрата, непокора та боротьба за справедливість". Історії трьох жінок з України від письменниці Олесі Хромейчук


Тримаючи фотографію української письменниці Вікторії Амеліної, її подруга Софія Челяк обіймає жінку під час панахиди за Амеліною в Києві, 4 липня 2023 року. AP Photo/Jae C. Hong
Тримаючи фотографію української письменниці Вікторії Амеліної, її подруга Софія Челяк обіймає жінку під час панахиди за Амеліною в Києві, 4 липня 2023 року. AP Photo/Jae C. Hong

Щемкі історії про трьох українських жінок увійшли до онлайн-журналу NATO Review напередодні Міжнародного жіночого дня.

Авторка розповідей, письменниця, директорка Українського інституту у Лондоні Олеся Хромейчук зауважує, що фемінізм допоміг їй детальніше проаналізувати російську війну і те, як український досвід сприймається у світі.

"Я написала кілька текстів на цю тему, розглядаючи надійність, довіру і те, чиї голоси ми бачимо [у світі] як авторитетні", – пише Хромейчук на платформі Х (колишній Twitter).

У статті "Втрата, непокора та боротьба за справедливість: історії трьох жінок з України" Олеся Хромейчук описує історії українок, у чиє життя увірвалася війна.

Історія Наталії – цивільної, яка втратила рідного брата, найближча до долі самої авторки, бо і вона втратила брата на війні, про що Олеся Хромейчук написала в автобіографічній книжці «Смерть солдата. Історія, розказана його сестрою».

Друга героїня її розповіді – військовослужбовиця, засновниця Жіночого ветеранського руху Андріана Арехта, жінка-воїн, яка побувала у США, зустрічалася зі законодавцями і стала героїнею одного зі сюжетів Голосу Америки.

Третя українка, про яку Хромейчук розповідає аудиторії журналу NATO Review – письменниця і розслідувачка воєнних злочинів – Вікторія Амеліна, яка загинула під час російського обстрілу Краматорська минулого року.

Йдеться не тільки про особисті історії українок, але і про досягнення у сфері прав жінок, за які вони боролися.

Свою оповідь Хромейчук розпочинає з власного досвіду втрати брата, який загинув на сході Україні у 2017 році.

Він похований на цвинтарі у Львові, де радянська влада "після того, як анексувала західну Україну після Другої світової війни", також проводила військові поховання.

"Коли Росія розгорнула війну проти України в лютому 2022 року, кількість загиблих була надто великою, щоб їх можна було помістити на військовому цвинтарі, де спочиває мій брат", – пише письменниця й історикиня про сотні нових могил, кількість яких і надалі зростає у Львові.

На прикладі своїх героїнь вона пояснює, що Збройні Сили України є втіленням союзу суспільства та війська.

«Армія покладається на наполегливу роботу великого волонтерського руху, щоб заповнити прогалини в закупівлях. Друзі та родини тих, хто служить, регулярно збирають кошти на різні речі, починаючи від дронів і закінчуючи аптечками. Армія також покладається на цивільних для своїх новобранців. Тому смерть військового часто означає смерть того, хто ще вчора був цивільним. Великі втрати в армії означають, що завтра більшій кількості цивільних доведеться взятися за зброю», – каже Хромейчук.

Наталія, Андріана та Вікторія – серед багатьох, хто несе на собі тягар війни і представляють досвід багатьох українців, яких "об'єднала спільна травма від зростаючих втрат" та "непохитна рішучість перемоги та прагнення до справедливості".

Хромейчук каже, що у публічних дискусіях її часто запитують, чому українці так націлені на досягнення перемоги та справедливості, а не на припинення вогню та мир.

Іноземці, каже вона, не достатньо усвідомлюють, що для українців життя під російською окупацією означає камери тортур, свавільні ув’язнення та масові могили, а зовсім не мир.

Тому, каже вона, незважаючи на те, що українці втрачають своїх громадян, вони залишаються налаштованими боротися стільки, скільки буде потрібно.

"Це запитання зазвичай походить від людей, які не розуміють, що Москва є репресивною імперіалістичною силою, яка не зацікавлена грати за правилами демократичного порядку. Щоб зберегти хоча б видимість своєї імперської могутності, їй доводиться постійно розширювати свої кордони, перетворюючи сусідні суверенні держави на буферну зону. Єдиний спосіб забезпечити мир з Росією – перемогти її", – пояснює Хромейчук.

Однак, українці не впевнені, що Захід потримається своїх обіцянок підтримувати їх у цій боротьбі.

"Чого не вистачає, так це довіри до демократичного світу: чи готовий він зробити все можливе, щоб Україна досягла успіху і таким чином захистила демократію в усьому світі?", – пояснює Олеся Хромейчук.

Причин для такої недовіри є досить, головна з них – безкарність, з якою Росія дотепер діяла у світі, вважає авторка.

«Росії вдалося вчинити жахливі злочини не лише в Україні, а й у Чечні, Грузії, Сирії та інших частинах світу, де діють її найманці. Вона користувалася безкарністю, наданою їй світовими лідерами, які продовжували торгувати з агресором і таким чином сприяти його здатності вести війни», – каже Хромейчук.

Тому свідчення тих, хто фіксує воєнні злочини Росії та виступає проти її безкарності, є життєво важливими, якщо українці хочуть зламати схему агресії та притягнути винних до відповідальності. Голосом цих скривджених, але не упокорених є, зокрема, ті жінки, про яких розповіла Хромейчук.

  • 16x9 Image

    Голос Америки

    Голос Америки (VOA) надає новини та інформацію більш ніж 40 мовами. VOA, за оцінками, охоплює аудиторію у понад 326 мільйонів людей щотижня. Статті авторства Голос Америки є результатом роботи декількох журналістів і можуть містити інформацію новинних агенцій.

Відео - найголовніше

США: Дайджест головних подій тижня. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:03:12 0:00
XS
SM
MD
LG