Нещодавно на офіційному сайті НАТО у розділі «Розширення» внесли технічні правки, вказавши, що Україна є у списку країн, які бажали б вступити до Альянсу. Дослівно це звучить так: «На даний момент чотири країни-партнери задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, та Україна». Іронія в тому, що низка українських високопосадовців скористалися нагодою представити це як значний перелом у процесі наближення України до членства в НАТО.
Дійсно, нічого не змінилося, - пише аналітик з питань зовнішньої політики Валерія Клименко в статті для видання базованого у Лондоні аналітичного центру Emerging Europe.
Як не парадоксально це звучить, але Кремль зробив більше для зближення України до НАТО, ніж керівники країни
НАТО тільки визнало поточний намір України приєднатися до Альянсу, як це було в 2002, 2005 і 2008 роках. Тільки за президентства Януковича, з очевидних причин, такого визнання з боку Північноатлантичного союзу не було.
Як не парадоксально це звучить, але Кремль зробив більше для зближення України до НАТО, ніж керівники країни. Кількість українців, які готові на членство в Альянсі, зростає з часу анексії Росією Криму та сфабрикованого конфлікту на Донбасі, - пише Клименко. Результати нещодавніх опитувань, вказує вона, свідчать про те, що підтримка громадськості такої ідеї подвоїлася з 20% у 2013 році.
Сьогодні, за ознаками, Україна - раз і назавжди - визначилася із своїм майбутнім у сфері безпеки. Альянс мобілізував значні ресурси на підтримку України в її захисті проти російської агресії і зовсім логічно, що Україна тепер бачить своє майбутнє в НАТО. Одначе, мінливі відносини НАТО та України засвідчили, що прагнення до членства недостатньо, амбіції треба реалізувати.
Альянс мобілізував значні ресурси на підтримку України в її захисті проти російської агресії і зовсім логічно, що Україна тепер бачить своє майбутнє в НАТО
Альянс мобілізував значні ресурси на підтримку України в її захисті проти російської агресії і зовсім логічно, що Україна тепер бачить своє майбутнє в НАТО
Давайте говорити відкрито: шанси на членство України до НАТО в недалекому майбутньому незначні. Альянс застоновлятиметься перед тим, як прийняти в членство країну, яка веде війну з Росією і частини території якої анексовані. Отож, на думку Клименко, замість того, щоб домагатися від західних союзників чогось, чого вони не готові надати, Україна повинна зосереджуватися на виконанні завдань (задоволенні низки військових, політичних, економічних та судових критерій), і бути готовою скористатися віконцем можливості, коли воно відкриється.
Ось, список порад-завдань, які авторка пропонує керівництву України:
По-перше, будьте амбітними, але реалістичними.
Україна повинна фокусуватися на практичних та реальних завданнях і уникати нереалістичних цілей, досягнення яких просто не можливо. Президент Порошенко вже оголосив про прагнення України щодо ПДЧ НАТО, задоволення критерій щодо членства в Альянсі до 2020 року, як також планів проведення референдуму в цьому питанні.
Навряд чи Україні вдасться задовольнити критерії протягом наступних трьох років. Виконання менш амбітного плану допоможе керівництву України здобути більше кредиту як вдома, так і закордоном.
По-друге, користайтеся існуючими механізмами співробітництва з НАТО.
Членство в НАТО не є кінцевою метою, а радше потужним інструментом національної безпеки
Якщо ближче придивитися до історії відносин НАТО та України, ясно, що в 2008 року після саміту в Бухаресті, Україну запросили вступити в ПДЧ. Тоді в розсудливому дипломатичному маневрі, західні союзники встановили Річну національну програму, яка є невід’ємною частиною ПДЧ. Користайтися нею для втілення реформ, необхідних для здобуття членства. (Президент Порошенко кілька днів тому підписав указ про затвердження «Річної національної програми під егідою комісії Україна-НАТО на 2018 рік». Як повідомляється у середу, 28 березня, на сайті українського президента, ця програма визначає пріоритетні завдання на 2018 рік і середньострокові цілі, яких заплановано досягти до 2020 року - ГА).
Переконайте Альянс, що ви є надійним партнером.
Для збереження солідарності з НАТО, Україна повинна продемонструвати свою повну відданість, не лише словами, але й діями, принципам і цінностям, викладених у преамбулі до Вашингтонського договору.
Керівники України мають усвідомити, що реформ, необхідні для вітлення на цьому шляху, є доречними незважаючи на те, чи і коли країна вступить до Альянсу. Членство в НАТО не є кінцевою метою, а радше потужним інструментом національної безпеки.
І останнє, але не менш важливе:
Оскільки перспективи на членство України в близькому майбутньому не найкращі, вона повинна опрацювати політичну модель на «перехідний період», зокрема, у відносинах зі сусідніми країнами і НАТО. Вона має визначити свою національну стратегію поетапної інтеграції в євроатлантичні структури шляхом посилення двосторонньої, регіональної та міжнародної співпраці (під егідою НАТО та ЄС).
Така стратегія допоможе у будівництві солідарності з країнами-членами Євросоюзу та НАТО, посиленні військової співпраці та покращенні обороноздатності країни. Це також дозволить Україні представити переконливі аргументи для її членства, коли така нагода з’явиться. Швеція і Фінляндія можуть послужити корисними прикладами для України в формулюванні політики з національної безпеки, пише аналітик із питань зовнішньої політики Валерія Клименко у виданні аналітичного центру Emerging Europe.
Дивіться також: Чому Кремль посилює агресію в Україні саме зараз – аналіз американських експертів
