Нова команда Міністерства охорони здоров’я анонсувала реформу екстреної медицини в Україні відповідно до західних стандартів. Про суть реформи в інтерв’ю «Голосу Америки» розповів заступник міністра Олександр Лінчевський.
Заступник міністра взутий у кросівки і під час інтерв’ю попиває каву з паперового стаканчика. Такого у МОЗі ще не бачили: замість помпезних картин на стінах – списані фломастером дошки з планами реформ.
«У цьому кабінеті і в цьому міністерстві ви почуєте правду. Вона буде незручною, але вона буде так, як є», – каже наш співрозмовник Олександр Лінчевський.
Реформа «швидкої» виявилась однією з найконтроверсійніших. Навіть з протестами приходили під стіни міністерства. Мовляв, не руште «швидку». Лінчевський пояснює: реформа потрібна не тому, що «швидка» – найcлабша ланка. Якраз навпаки: тому що це надія і опора. Нинішні господарі МОЗу хочуть зробити так, щоб кожен додзвонився, і щоб «швидка» приїхала одразу.
«Нам важко уявити, що «швидка» в Сполучених Штатах приїжджає менш ніж за 8 хвилин, – каже Лінчевський. – Хоча тут в Україні є стандарт для міста 10 хвилин, для сільської місцевості 20. Чому пацієнт, котрий живе в селі, має отримати допомогу не за 10 хвилин, а за 20? Для радянської людини здається логічним: у селі такі відстані, там хіба доїдеш. Але чекайте, для хвороби яка різниця? Що, людина в сільській місцевості має отримувати не таку допомогу, як у місті? Для американців є дикістю ця нерівність. А у нас вона узаконена. Так не має бути».
Коли мова йде про екстрену допомогу, то швидкість доїзду є вирішальною. І коли дискутується, як швидко має доїжджати «швидка», то достовірно відомо: якщо «швидка» доїжджає за 4 хвилини, то результат набагато кращий, ніж якщо вона доїде за 6 хвилин. Для України, на жаль, взагалі так питання не стоїть – про доїзд за 4 хвилини...
Усі хочуть, щоб «швидка» була швидкою. Цього хочуть пацієнти, цього хоче персонал «швидкої», хочуть лікарі, фельдшери, цього хочемо ми, міністерство. Це логічно, «швидка» повинна бути швидкою. Що нам для цього треба?..»,– розмірковує заступник міністра охорони здоров’я.
Більше станцій, більше карет, – веде далі він. Але це – відповідь майбутнього. Швидкість доїзду, за його словами, можна змінити вже зараз адекватним менеджментом. У планах МОЗу – автоматизована диспетчерська, щоб миттєво відстежити на карті, яка машина знаходиться найближче до виклику. І кол-центр, аби відсіяти непрофільні виклики й аби «швидка» приїхала до того, хто справді її потребує.
Галасу, утім, наробили плани замінити лікарів у складі виїзних бригад на парамедиків. Декого налякав американський термін. Інші обурились – лікарів змусять піти?
«Це міф, це дурниця», – заперечує Лінчевський. Як він наголошує, ніхто нікого не збирається звільняти.
«Але ми хотіли б дещо змістити акценти. Наскільки корисним є лікар на «швидкій»? Він хоче працювати на «швидкій» – він лишається. Людина з досвідом, пропрацювала багато років, і їй це подобається – вона залишається. Але, відверто кажучи, давайте проаналізуємо – скільки лікарських рішень приймає лікар за добу чергування? Скільки часу впродовж доби лікар на «швидкій» є власне лікарем? Скільки часу лікар на «швидкій» є просто в дорозі?
«Ми шість років вчимо лікарів. Плюс рік, два, три інтернатури. Тобто ми витрачаємо 8-9 років на підготовку лікаря, який потім прив’язаний до карети і левову частку часу проводить на колесах, їздить туди-сюди. І разом з тим є фельдшер, котрий пройшов трирічне навчання у медучилищі, де вчився приймати самостійні рішення. А у лікарській бригаді він не приймає рішень, він слухає лікаря, він дискваліфікується».
Нераціонально, – каже Лінчевський. Лікар потрібніший у стаціонарі. Куди пацієнта мають доправити парамедики. Себто – українською – фельдшери з невідкладних станів. І це не санітар, як кажуть противники реформи. Це людина з середньою медосвітою, яку три роки вчать надавати екстрену допомогу – на місці і по дорозі до лікарні.
«Фельдшер з невідкладних станів – ось це і є парамедик. Існує відповідність за годинами навчання: парамедик у Сполучених Штатах це і є наш фельдшер з невідкладних станів. З тією відмінністю в освіті, що парамедик вчиться саме для того, щоб бути парамедиком і працювати на швидкій».
«Ось у цьому суть зміни. Ми хочемо зробити сильні фельдшерські бригади», – наголошує Олександр Лінчевський.
Щоб готувати парамедиків, запровадять якісну, світових стандартів, освіту, до якої залучать західних фахівців, пояснює заступник міністра.
«Швидка допомога» має бути швидкою і має допомагати. І щоб вона реально допомагала, ми хочемо давати якісну освіту фельдшеру».
«Ми хочемо готувати освіченого, вмілого парамедика. Щоб його робота на місці пригоди і в дорозі була справді ефективною».
«Ми би хотіли, щоб наші фельдшери з невідкладних станів готувалися за програмою, яка відповідає американській, європейській програмам. Ми хочемо окремо готувати фельдшера з невідкладних станів, котрий буде спеціалізований для того, щоб працювати на швидкій».
Як каже Лінчевський, аби навчити парамедиків, потрібно 3 роки. А ще треба ще навчити викладачів правильно викладати. За його словами, для цього знадобиться пул закордонних інструкторів.
«Так, нам буде потрібна допомога з-за кордону, в основному навчальна. Нас треба вчити, якщо ми хочемо лікуватися так, як в Америці, або у Франції, або в Німеччині».
Усі діючі фельдшери – а їх в Україні 15 тисяч – також пройдуть короткі курси перепідготовки. Їх перевчaть працювати за міжнародними протоколами. Чому? Тому що ці протоколи ефективніші, каже Лінчевський. Це факт: на Заході екстрена медицина працює краще, і там набагато менше, ніж в Україні, пацієнтів гине, не дочекавшись «швидкої» або по дорозі в лікарню.
Окрім того, МОЗ планує навчити основних прийомів першої меддопомоги пожежників і поліцейських. Вони першими опиняються на місці ДТП. У Британії пожежник знає, як зняти кардіограму. В Україні не кожен візьметься навіть робити штучне дихання. Існуючі курси формальні, практичних знань і навичок не дають, каже Лінчевський.
«Будемо затверджувати нову програму навчання для поліцейських та пожежників. Щоб поліцейський десь на дорозі, коли сталась дорожно-транспортна пригода, не стояв і конуси розставляв навколо чи дзвонив у «швидку», а щоб сам надавав допомогу, бо ці перші хвилини є критичні», – зазначає чиновник.
Крім того, у МОЗі кажуть про необхідність організувати при кожній лікарні центри екстреної допомоги. Приймальні відділення, де навіть серед ночі зроблять і УЗД, і рентген.
«У тому вигляді, як це існує в світі, в Україні таких приймальних відділень нема. Ми маємо приймальне відділення, куди швидка привозить пацієнта, виходять лікарі різного профілю, кожен понатискав на «своє» місце, сказав – «мого нема», розвертається і йде. Інша проблема – пацієнта привезли у п’ятницю, і він чекає аналізів до понеділка, бо лабораторія працює з понеділка. Це неприйнятно. Болить у п’ятницю, пацієнт потребує обстеження і допомоги в п’ятницю.
Причому яка штука: в лікарнях усе це обладнання є, але воно закрите в кабінетах. Є кабінет ультразвукової діагностики, є кабінет ендоскопії, але у вечірній час він може не працювати...
Наші лікарі умнічки, вони вміють і хочуть допомагати хворим. Це не те що прийшло міністерство і давай усім наказувати. Але це питання організації. Лікарня має бути готова до прийому пацієнта цілодобово. Має бути готовий персонал і всі засоби діагностики та лікування».
Реформа «швидкої допомоги» найважливіша і найбільш незрозуміла для загалу, – каже Лінчевський. І тут неможливо, як у реформі патрульної поліції, звільнити старі кадри і набрати повністю новий склад. Ситуація не порівнювана. Тому важко назвати дату, коли можна буде прозвітувати – готово, маємо українську екстрену медицину світового зразка. Результат залежить і від самих лікарів, від персоналу «швидкої», яка має працювати інакше.
«Міністерство не робить реформи. Міністерство нічого не міняє. Міністерство лише стимулює і підтримує зміни», – наголошує заступник міністра.
Як він додає, «Нас п’ятеро в команді – Уляна і четверо заступників. Якщо міняти щось буде лише п’ятеро, то нічого не вийде».
«Ми не хочемо працювати в радянському режимі. Коли є якась команда і якийсь керівник, він бере купу бюджетних грошей, спрямовує їх ось на це, воно є яскраве, видовищне, всі медіа збігаються – ой, які молодці, щось побудували! А потім міняється влада, міняється ситуація. І це щось побудоване вже не дуже й потрібне, не дуже і якісне, і виявляється, що вкрали більше, ніж побудували...»
Нові очільники МОЗ не радять чекати від них видовищних інформприводів зі зведенням нових об’єктів та перерізанням стрічок. І кажуть, що натомість працюватимуть над зміною системи.
«Швидкого, красивого і показового не треба від нас чекати. Ми працюємо над зміною системи. Наше завдання зробити систему такою, щоб працювала якісно і відлагоджено незалежно від того, хто керує – як з нами, так і після нас», – каже Олександр Лінчевський.
Дивіться також: Уперше в історії президентських виборів у США один із кандидатів фактично погрожував іншому в’язницею у разі своєї перемоги
