Уже понад рік щотижня у Конгресі США моляться за Україну. Кожної середи американські законодавці починають свій робочий день із молитви за Україну.
"Нехай Господній захист підтримає дух українців, які захищають свою свободу", - такою молитвою капеланка Палати представників Маргарет Кіббен, відкрила засідання в Конгресі Сполучених Штатів 24-го лютого, 2023-го року, на першу річницю повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Маргарет Кіббен народилася 1960 року у Пенсильванії, вона є пресвітеріанською священнослужителькою та капеланкою Палати представників США. Попри те, що офіційно її привели до присяги як 61-у капеланку, сама вона каже, що вона – 62-га людина на цій посаді, адже історики встановили, що один з капеланів часів Громадянської війни, «випав» зі записів Конгресу.
З 2014 по 2018 рік вона очолювала капеланську службу ВМС США, також вона служила капеланкою Корпусу морської піхоти Сполучених Штатів і заступницею начальника капеланів ВМС США з 2010 по 2014 рік. Кіббен була першою жінкою, яка обіймала кожну з цих посад.
Напередодні річниці вторгнення капеланка Кіббен побувала в Україні, де зустрілася з представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.
«Ця маленька жінка має вражаючий послужний список – наукові ступені з теології та стратегічних студій, капелан корпусу морської піхоти, головний капелан Військово-Морських Сил США, і 61-а капеланка Палати представників Сполучених Штатів…», – сказав після зустрічі з нею голова державної служби з питань релігії Віктор Єленський.
«Її надзвичайно цікаво слухати. Про те, наприклад, як сприймають морські піхотинці військового капелана, як непросто бути таким собі талісманом для одних і нагадуванням про присутність Бога – для інших. Як передається військовим твоя невпевненість і як зміцнює їх твоя рішучість; що означають для капелана бойові втрати в його підрозділі, і який шок може викликати навіть у загартованих бійців втрата капелана», – наголошує релігієзнавець та найвищий український урядовець у справах релігії.
Про те, як повномасштабне вторгнення Росії вплинуло на капеланів Конгресу, про те, коли і чому вони почали молитись з Україну перед початком слухань, про те, як працює капеланство в американській законодавчій владі, капеланка Палати представників Маргарет Кіббен розповіла журналістці Голосу Америки Катерині Лісуновій в ексклюзивному інтерв'ю.
Катерина Лісунова, Голос Америки: Як довго ви служите капеланкою в Палаті представників?
Маргарет Кіббен: Я маю честь служити в Палаті представників вже трохи більше двох років. Вперше я склала присягу 3-го січня, 2021 року. І от нещодавно, я знову склала присягу на свій другий термін.
К.Л.: Як ви стали капеланкою Палати представників? Вам хтось запропонував цю посаду? Чи ви самі зробили відповідний запит?
М.К.: Зі мною зв’язалися і сказали, що шукають нового капелана, і що моє ім’я було винесено на розгляд. Окрім мене на позицію розглядали ще кілька інших людей. Цим займалась спеціальна двопартійна група: троє республіканців і троє демократів зустрічались із п'ятьма кандидатами на різних етапах. В результаті вони передали моє ім’я спікерці.
А вже Ненсі Пелосі (спікерка попереднього складу Палати представників, – ред.,) передала мою кандидатуру на погодження лідеру меншості, яким на той час був Кевін Маккарті. Таким чином вони обидва погодили мене на посаду. А потім, 3-го січня, за мене проголосував Конгрес. Тож попри те, що формально спікерка брала участь в пошуку кандидатури, насправді за мене проголосував увесь Конгрес.
К.Л.: Як відбувається це призначення? Як виглядає сама процедура?
Традицію започаткував іще Бенджамін Франклін у 1789-му році. Він розумів, що нам потрібно покликати Божественне, перед тим як поринути у нашу людську буденність
М.Г.: Це частина першого дня роботи кожного нового Конгресу, тобто 3-го січня. Спочатку спікер складає присягу, - одразу чи із затримкою. Після спікера присягу приймають законодавці, а вже після них присягають офіцери Палати представників. Є чотири офіцери: сержант, адміністратор, секретар палати і капелан, тобто я. Наші імена висуваються для номінації, а потім на голосування.
К.Л.: Які у вас обов'язки? Чим саме займається капелан Палати представників?
М.Г.: Головний обов’язок – це відкривати засідання Палати представників молитвою. Це було обов’язком капеланів Конгресу із 1789-го року. Але окрім цього, наша робота не відрізняється від загальних обов'язків капеланів. А саме, - зустрічатися з людьми, бути з ними на роботі, у повсякденному житті, давати їм відчуття молитви, підтримки, натхнення та гарантувати їм безпечне місце для конфіденційної розмови. Тобто, давати трохи душпастирської турботи. Насправді не “трохи”, - треба давати багато душпастирської турботи протягом усього дня.
К.Л.: Традиційно капелани Конгресу проводять різні церемонії, - від вінчання до поховання. Хтось вже звертався до вас з таким проханням? Як це працює?
М.К.: Багато людей користуються послугами капеланів саме з цієї причини. У нас на горі є чудова каплиця, призначена для законодавців. Багато членів Конгресу приходять туди. Там вже проводили кілька весіль та хрестин. За час моєї роботи мене вже попросили провести кілька весіль. Мене поки що не просили провести інші церемонії.
К.Л.: Звертатися до вас про проведення релігійних церемоній можуть лише представники Конгресу?
М.К.: На мою думку, будь-хто може звернутися до мене, і тоді ми відповідно обговоримо пріоритети. Якщо ж наприклад, я маю бути в Конгресі в цей час, я не зможу піти кудись в інше місце, щоб зробити щось, про що мене попросив, до прикладу, помічник законодавця, або будь-хто, хто не є законодавцем. Тож пріоритетом завжди є законодавці. А вже після них, усе залежить від моєї зайнятості.
Я усвідомлюю, що маю особливий привілей служити у Конгресі. Це унікальна позиція і я сприймаю її дуже серйозно. І якщо я можу допомогти комусь у важливому життєвому моменті, я це зроблю.
К.Л.: Чи проводилися в самому Конгресі якісь із цих церемоній? До прикладу вінчання, хрещення чи інші?
М.К.: Не в самій залі засідань, але в нашій каплиці. У маленькій каплиці, приблизно на два поверхи над нами. По суті, це молитовна кімната. Ми називаємо це маленькою каплицею. Це дуже священне місце, яке було спроектоване кілька десятиліть тому спеціально для того, щоб законодавці мали кімнату, куди вони можуть піти помолитись або провести читання Біблії чи невелику службу.
К.Л.: Тобто церковні служби проходять у цій каплиці?
М.К.: Деякі, так. Всередині будівлі, всередині самого Капітолію.
Я чула розповіді про українських вірян, - люди виходили на подвір’я і читали 33-й та 27-й псалми. Тож мої кілька перших молитов були ці Псалми. Таким чином, я хотіла об’єднатись з українцями в їхніх молитвах
К.Л.: Про ваші молитви перед засіданням Палати представників. Як ви обираєте, про що молитися? Розкажіть про процес, що ви намагаєтесь донести під час молитви?
М.К.: Кожен законодавчий день починається з молитви, - це справді чудовий спосіб розпочати день. Традицію започаткував іще Бенджамін Франклін у 1789-му році. Він розумів, що нам потрібно покликати Божественне, перед тим як поринути у нашу людську буденність, божественна присутність має бути у залі засідань.
Бо ми, як люди, схильні збиватися зі шляху, ми маємо тенденцію бути різкими та сперечатися. Тож важливо почати день з уявлення про Бога як про мир і зосередити наші зусилля на розумінні відповідальності, яку Господь дав нам для служіння.
Це особливо стосується законодавців, які мають служити Господу, країні та своїм громадам. Так почалась молитва перед засіданнями.
Маючи це на увазі, молитви, які я готую, справді є цікавим процесом, бо я дійсно відчуваю, що молюся від імені законодавців. Я колективно беру їхній голос і звертаюся до Господа. Темою моєї молитви може бути складний день, важкий тиждень, можуть бути актуальні проблеми у цей момент.
У 95-ти відсотках випадків я починаю зі Святого Писання. Якщо окремий вірш потрапляє до моєї уваги, бо він віддзеркалює нинішні події в Палаті представників чи в Сполучених Штатах чи загалом у світі, я використовую цей уривок з Писання, щоб він служив основою для моєї молитви.
К.Л.: Ви починаєте свої молитви зі слів «Чи помолитесь ви разом зі мною?», - чому і як ви вирішили починати молитву цією фразою?
М.К.: Я дійсно починаю свої молитви зі слів «Чи помолитесь ви разом зі мною?», - тому що моя посада є привілеєм, яку надали мені люди. Як капеланка, попри те, що я висвячена у певну релігійну традицію, я маю відповідальність перед людьми всіх релігій, а також і тих, хто не відносить себе до жодної.
Тож моє прохання дозволяє їм сказати “ні”, якщо молитва не є частиною їхнього власного повсякденного життя, їхньої психології або духу. У такому випадку вони мають повне право відмовити. Але я хочу переконатися, що я запросила їх до молитви. Так само, якщо люди є віруючими, це запрошення бути зі мною у молитві. Тому що моя молитва має відображати їхні власні молитви.
К.Л.: Ви сказали, що обираєте свою молитву залежно від середовища, від того, що відбувається в залі, – яким чином і коли ви вирішили включати Україну у свої молитви?
Я почала читати молитви кожної середи. Тож починаючи із лютого, у сесійні дні, я щосереди молилась за Україну в Палаті представників
М.К.: Це саме ті відчуття, про які я говорила, що прислуховуюсь до подій, які відбуваються у світі чи в країні. І коли Росія вторглась в Україну, я думаю, що всі ми були приголомшені, щонайменше від несподіванки. Я вважаю, що можливість молитися за мир у світі, — це відповідальність, яка була покладена на мене та на капелана Сенату Баррі Блека того місяця, у лютому.
Я чула розповіді про українських вірян, - люди виходили на подвір’я і читали 33-й та 27-й псалми. Українці читали їх по всій країні. Тож мої кілька перших молитов були із 33-го та 27-го Псалмів. Таким чином, я хотіла об’єднатись з українцями в їхніх молитвах, в їхньому зверненні до Бога, щоб він почув їхній біль. Я вірю, якщо ми об'єднаємо два, три чи чотири голоси, це лише посилить наші прохання до Бога. Тому я обрала саме ці вірші.
Я справді вважаю, що на нас, як на людях і зокрема на американцях, незалежно від партії, лежить відповідальність молитись за мир. І Україна очевидно, є місцем куди варто зараз направляти наші молитви за мир.
К.Л.: Тобто ви почали молитися за Україну в Конгресі, у лютому минулого року?
М.К.: Так, у лютому. І потім кожного разу, коли засідала Палата представників, я продовжувала. Я почала читати молитви кожної середи. Тож починаючи із лютого, у сесійні дні, я щосереди молилась за Україну в Палаті представників - можливо, за одним чи двома винятками.
К.Л.: Чому саме середа? Чи є якась особлива причина?
МК: Цікаво, інша людина сьогодні задала мені те саме запитання. Насправді, перша молитва припала на середу. І тоді я подумала, я буду щотижня молитись за Україну. Гаразд, я почала у середу, наступного тижня теж була середа. Я думаю, це одна із причин. Але є й інша.
Середа - це день, коли законодавці точно засідатимуть. Розклад змінюється від тижня до тижня, але вони завжди тут у середу. Тож це було достатньо природнім рішенням сказати: «Добре, я оберу середу для молитви за Україну».
К.Л.: Ви щойно сказали, що хтось запитав вас про цю молитву, чи багато людей помітили ваші молитви за Україну?
Довіряти комусь тільки тому, що він носить мантію або титул капелана не є очевидною причиною для довіри серед багатьох людей на капітолійському Пагорбі
М.К.: Я знаю, що люди помітили, що я додала Україну в свої молитви. Не знаю, чи знають вони, що я роблю це щотижня. Я впевнена, що вони точно не знають, що я роблю це щосереди. Але я знаю кількох людей, які це помітили. Також багато українців приходять до Капітолію. Зокрема ті, хто бере участь у Національному молитовному сніданку. Ми стали друзями. Я сказала їм про це особисто. Ми часто бачимось у четвер вранці, і я кажу їм: «Учора я молилась за Україну».
К.Л.: Чи законодавці вам загалом дякують? Тобто, чи підходили до вас конгресмени, щоб подякувати? Не лише за молитву за Україну, а просто за ваші молитви?
М.К.: Ви, можливо, помітили, що під час моєї молитви у залі не багато людей. Це тому, що молитва відбувається на самому початку законодавчого дня. Сьогодні, наприклад, день повернень. Тобто законодавці прибувають зі своїх округів. Навряд чи, вони будуть на засіданні у такий день. В інші дні вони перевантажені зустрічами та засіданнями комітетів, телефонними дзвінками або розмовами із журналістами. Кожна хвилина їхнього дня є дорогоцінною. І насправді, не завжди є законодавча необхідність для їхньої присутності у залі засідань із самого ранку.
Однак, попри усе це, я знаю, що дехто слухає мою молитву в прямій трансляції із свого офісу. Вони згадують про це, якщо їм сподобалась молитва. Іноді вони просять копію цієї молитви. Я знаю, що помічники законодавців регулярно слухають трансляції засідань і просять, щоб в офісі було тихо в цей момент, щоб вони могли помолитися разом зі мною. Ось це власне і є відгук від законодавців.
К.Л.: Чи часто законодавці звертаються до вас за розмовою? Щоб отримати вашу пораду чи молитву перед ухваленням якогось рішення, якщо вони вагаються, що робити, наприклад.
Я відчуваю, що українці є людьми великої гідності, сили та рішучості. Але водночас, їм властиво простягти руку і сказати: ми дуже цінуємо усе, чим ви змогли поділитися з нами
М.К.: Усе відбувається не так очевидно чи навмисно. Частково це пов'язано з тим, що ідею капеланства загалом недостатньо розуміють. У мене є військове минуле, я 35 років служила капеланкою в армії. Військовослужбовці знають, хто такий капелан. Натомість члени Конгресу ділять свій час між Вашингтоном та своїми округами. Тож у них є власні священики, пастори, рабини та імами.
Ідея мати капелана тут не має стільки ж розуміння, як до прикладу серед концентрованого простору військових. Не кажучи вже про те, що тут 435 “командирів”, а я насправді не належу до жодного із них. Отже, навіщо тут капелан? У певному сенсі це дуже церемоніальна посада: я відкриваю засідання Палати представників молитвою, ми освячуємо нові монументи. Капелан Сенату Баррі Блек може прочитати молитву на початку, а я в кінці, або навпаки. Тож для багатьох, моя роль може здаватись церемоніальною.
І якщо у законодавців виникне особиста проблема, то по-перше, у них є священики вдома, по-друге, довіра є великим авансом на Капітолійському пагорбі, повірте мені. Довіряти комусь тільки тому, що він носить мантію або титул капелана не є очевидною причиною для довіри серед багатьох людей на капітолійському Пагорбі.
Тож це питання налагодження відносин, щоб вони зрозуміли не лише мою мету, але й моє серце. Станом на зараз я вже два роки служу капеланкою в Палаті представників. Я познайомилась з багатьма людьми і багато з них вже пізнали мене. Ми мали чудові, глибокі та духовні розмови. Хтось шукав мене, до інших я сама вторглась у простір, - і я кажу це у найкращому сенсі. Це відбувається як частина природної розмови, коли вони розповідають про свою сім'ю чи життєву ситуацію.
Дивіться також: Відео інтерв'ю із капеланкою Палати Представників, Маргарет Кіббен.
К.Л.: Ви згадали, що знаєте деяких українців, зокрема тих, хто відвідує Національний молитовний сніданок. Я знаю, що капелани час від часу запрошують священиків від різних конфесій як гостей, щоб ті прочитали власну молитву на початку засідання Конгресу. Чи думали ви колись запросити на таку молитву українського священика?
М.К.: Це чудове запитання. На жаль, COVID поставив на дуже тривалу паузу цю нашу традицію. У нас вже давно не було запрошених капеланів. Якщо у мене є заміна, то це завжди у несесійний день. І це трапляється у виняткових випадках, коли я у відрядженні чи не в офісі. Тоді мене заміняє хтось із моїх помічників. Але дійсно, ми іще жодного разу не запрошували нікого з України для прочитання молитви. Отже, це ідея. Я обов'язково внесу це у свої плани. Я думаю, що це було би чудово!
К.Л.: Чи хотіли би ви щось додати до цього інтерв'ю?
МК: Я хотіла би сказати, що я глибоко ціную спільноту, яку представляють українці. Це група людей більша ніж її національні кордони, вона поширилася по всьому світу. Авжеж це частково пов’язано з імміграцією та українцями, які опинилися тут, у Сполучених Штатах, і влаштували тут своє життя. Але інша сторона – це стосунки, які українці так природньо створюють.
Я відчуваю, що українці є людьми великої гордості, великої сили та рішучості. Але водночас, їм властиво простягти руку і сказати: ми дуже цінуємо усе, чим ви змогли поділитися з нами. Йдеться не лише про військову чи будь-яку оборонну допомогу, - це і духовна підтримка, це спілкування, це розуміння того, що ми в цьому разом, і чим міцніше ми пов’яжемо наші долі, тим легше нам буде триматися одне одного.
За останній рік я так багато дізналась про Україну. Я безмежно захоплююся цією країною, її людьми. Я особливо ціную шлях, який пройшла їхня віра протягом століть. Зокрема, якщо поглянути на Україну з релігійної точки зору, з точки зору релігійної свободи, яка дійсно присутня в цій державі.
Є Українська Православна Церква, але є також і багато інших вірян, які мають можливість вільно сповідати свою віру, вільно виражати свою молитву та свої переконання. Це те, до чого повинні прагнути і ми. Так само, коли я кажу на початку молитви: «Чи не помолитеся ви зі мною?» - це спосіб запросити усіх на духовному рівні підтримувати та піклуватися одне про одного. І Україна є для мене потужним прикладом цієї ідеї вже понад рік.
Дивіться також: У Конгресі США щотижня моляться за Україну.
Форум