(Рубрика «Точка зору»)
Заступник міністра фінансів Білорусі Юрій Селіверстов днями повідомив, що його країна отримає вже найближчим часом кредит від Євразійского фонду стабілізації і розвитку у розмірі 200 мільйонів доларів. Насправді це – російські гроші. І саме їх позичає Лукашенко замість грошей МВФ.
Міжнародний валютний фонд висуває Мінську умови, які умовно можна порівняти з умовами, що висуваються Києву. МВФ наполягає хоча б на оптимізації управління збитковими державними підприємствами – для того, щоб підготувати їх до часткової приватизації. Також йдеться про підвищення тарифів у житлово-комунальній сфері. Однак із цими умовами Лукашенко не погоджується. Він воліє зберігати у своїй країні маленький Радянський Союз.
Вся економіка Білорусі базується на постійних дотаціях збитковим підприємствам і на виплатах громадянам грошей, які ті просто не заробляють – за рахунок кредиторів, зрозуміло. І, звичайно, за рахунок тих самих кредиторів залишаються низькими тарифи. Лукашенко називає саму ідею їхнього підвищення «приниженням» для народу – ну, точно, як українські популісти.
От тільки проблема в тому, що вся ця гульня – за чужий рахунок. За рахунок Путіна, якому вигідно утримувати білорусів у своїй сфері впливу і готуватися до поглинання сусідньої держави. Однак, такий підхід до утримання «стабільності» насправді заганяє білорусів та їхню економіку у глухий кут, з якого можна вибиратися тільки шляхом радикальних економічних реформ. І чим більше Білорусь зволікає з цими реформами, тим гірше для її громадян. І що навіть більш важливе – гірше для дітей цих громадян, які залишаються без перспектив.
Два варіанти розвитку
У разі краху режиму Лукашенка, в білорусів є два варіанти розвитку. Перший – погодитись із повним поглинанням Росією. Тоді якісь дотації ще залишаться, але підприємства все одно будуть приватизовані і перейдуть під контроль російських олігархів. Білорусь просто стане ще одним бідним російським регіоном, околицею без майбутнього.
І другий – розвиватися тим шляхом, який обрали українці. Із болісними реформами. Із підвищенням тарифів. Із виконанням умов міжнародних фінансових організацій. Із розчаруваннями й кризами – але й з правом жити власним життям. І можливістю заробити власні гроші і перестати бути утриманцями.
Іншого шляху, на жаль, немає. Або ти обираєш непростий шлях самостійного розвитку – або залишаєшся чужою колонією і продовжуєш залежати від панських забаганок. Адже Росія, на відміну від МВФ, не виставляє своїм боржникам ніяких умов. Ніяких, окрім покори.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода чи «Голосу Америки»
Дивіться також «Голос Америки»: Як українські школярі отримують стипендії на навчання у престижних школах США
