Закони про наклеп в Англії та Уельсі з’явилися кілька сотень років тому і на початках мали на меті запобігати дуелям. (Шотландія, хоч і є частиною Сполученого Королівства, проте має окрему систему судочинства і свої закони.) Заможні англійці отримали можливість не бруднитися кров’ю, а натомість подавати в суд і вимагати спростування, вибачення, або й також відшкодування за поширення неправдивої інформації.
Зараз закони про наклеп реформують, бо вважають їх застарілими. Дванадцятого вересня у Вестмінстері відбулося друге читання нового законопроекту.
Один із активістів кампанії за реформу Брендан Оніл, який редагує інтернетне видання Spiked, стверджує, що британський закон у теперішньому вигляді несправедливий.
«Закон перекособочений на користь позивача, бо єдине, що та людина має продемонструвати – це те, що поширена інформація очорнює її. Але ж закон має базуватися на презумпції невинності, допоки не доведена провина. Згідно чинних законів саме на обвинуваченого покладається вимога доводити свою невинність», – каже активіст, який, очевидно, стоїть на боці преси.
Рінат Ахметов захищав свою репутацію у Лондоні
Але саме у тій старій формі англійські закони привабили, наприклад, найбагатшого українця Ріната Ахметова, який 2007 року в Лондоні подав позов на українське інтернетне видання «Обозреватель» за статтю про нього, яку він назвав наклепницькою.
Британські правники, які представляли Ахметова у суді в Лондоні, виграли процес. «Обозревателю» присудили відшкодувати потерпілому 50 тисяч фунтів (і сплатити судові витрати) за поширення про його життя та бізнес інформації, яку видання не змогло підтвердити.
Але сумним фактом стало те, що «Обозреватель» на процесі представлений не був. Видання заявило, що не могло захищатися за кордоном, бо не мало необхідних ресурсів.
Після успіху з виданням «Обозреватель» у Лондоні представники сторони Ріната Ахметова подали позов на українську англомовну газету Kyiv Post.
Процес закінчився домовленістю сторін із неоголошеними подробицями. 2010 року Kyiv Post заблокував доступ до свого українського веб-сайту користувачам із Британії на знак протесту проти англійських законів щодо наклепу.
В інтересах суспільства
Попри жорсткість судочинство у Британії фактично дозволяє пресі оприлюднювати суперечливу інформацію та звинувачення, навіть здобуті такими методами, як приховані зйомки чи підлаштовування ситуацій, якщо такі дії «in public interest», тобто в інтересах суспільства.
Останнім важливим прикладом таких дій може бути оприлюднення британською пресою особистих звітів про витрати парламентарів.
Газети отримали цю інформацію з неофіційних джерел. Проте у результаті були покарані саме депутати за випадки нецільового використання коштів.
Британські бульварні часописи пишаються кількістю судових справ, порушених в результаті їхніх журналістських розслідувань та кампаній.
Усі ключові політичні партії стверджують, що визнають надзвичайну важливість такої ролі преси для функціонування демократії в країні.
Звичайні жертви
Друга сторона медалі – люди, які стали жертвами наклепів, і які розповідають, як важко захиститися. Одна з головних проблем – гроші.
Хоча на відшкодування збитків у випадках наклепу накладена межа 200 тисяч фунтів, судові витрати і ціна послуг адвокатів може бути величезна і недоступна більшості пересічних людей.
Жахливих кілька місяців 2010 року пережив англійський вчитель – пенсіонер Крістофер Джефріс, про якого безліч газет кілька тижнів писали, як про страшного маніяка лише тому, що він виявився власником квартири, в якій мешкала молода жінка – жертва убивства.
Нормальне життя Крістофра Джефріса було зруйноване. Він був змушений стати біженцем у власній країні.
Газети вгамувалися лише тоді, коли поліція знайшла справжнього злочинця. Джефріс скористався чинним законом про захист від наклепу і відсудив вибачення та відшкодування у низки видань.
Проте зробити він це зміг лише тому, що система дозволяла винаймати юристів на принципі оплати лише у випадку перемоги на процесі. Зараз суперечки тривають щодо того, чи запроваджувати обмеження для судових витрат.
Деякі британці вказують на американські закони щодо наклепу, які досить ефективні, але згідно яких позиватися за наклеп дуже невигідно, особливо у безпідставних випадках. Робота над змінами британського закону про наклеп триває.
Зараз закони про наклеп реформують, бо вважають їх застарілими. Дванадцятого вересня у Вестмінстері відбулося друге читання нового законопроекту.
Один із активістів кампанії за реформу Брендан Оніл, який редагує інтернетне видання Spiked, стверджує, що британський закон у теперішньому вигляді несправедливий.
«Закон перекособочений на користь позивача, бо єдине, що та людина має продемонструвати – це те, що поширена інформація очорнює її. Але ж закон має базуватися на презумпції невинності, допоки не доведена провина. Згідно чинних законів саме на обвинуваченого покладається вимога доводити свою невинність», – каже активіст, який, очевидно, стоїть на боці преси.
Рінат Ахметов захищав свою репутацію у Лондоні
Але саме у тій старій формі англійські закони привабили, наприклад, найбагатшого українця Ріната Ахметова, який 2007 року в Лондоні подав позов на українське інтернетне видання «Обозреватель» за статтю про нього, яку він назвав наклепницькою.
Британські правники, які представляли Ахметова у суді в Лондоні, виграли процес. «Обозревателю» присудили відшкодувати потерпілому 50 тисяч фунтів (і сплатити судові витрати) за поширення про його життя та бізнес інформації, яку видання не змогло підтвердити.
Але сумним фактом стало те, що «Обозреватель» на процесі представлений не був. Видання заявило, що не могло захищатися за кордоном, бо не мало необхідних ресурсів.
Після успіху з виданням «Обозреватель» у Лондоні представники сторони Ріната Ахметова подали позов на українську англомовну газету Kyiv Post.
Процес закінчився домовленістю сторін із неоголошеними подробицями. 2010 року Kyiv Post заблокував доступ до свого українського веб-сайту користувачам із Британії на знак протесту проти англійських законів щодо наклепу.
В інтересах суспільства
Попри жорсткість судочинство у Британії фактично дозволяє пресі оприлюднювати суперечливу інформацію та звинувачення, навіть здобуті такими методами, як приховані зйомки чи підлаштовування ситуацій, якщо такі дії «in public interest», тобто в інтересах суспільства.
Останнім важливим прикладом таких дій може бути оприлюднення британською пресою особистих звітів про витрати парламентарів.
Газети отримали цю інформацію з неофіційних джерел. Проте у результаті були покарані саме депутати за випадки нецільового використання коштів.
Британські бульварні часописи пишаються кількістю судових справ, порушених в результаті їхніх журналістських розслідувань та кампаній.
Усі ключові політичні партії стверджують, що визнають надзвичайну важливість такої ролі преси для функціонування демократії в країні.
Звичайні жертви
Друга сторона медалі – люди, які стали жертвами наклепів, і які розповідають, як важко захиститися. Одна з головних проблем – гроші.
Хоча на відшкодування збитків у випадках наклепу накладена межа 200 тисяч фунтів, судові витрати і ціна послуг адвокатів може бути величезна і недоступна більшості пересічних людей.
Жахливих кілька місяців 2010 року пережив англійський вчитель – пенсіонер Крістофер Джефріс, про якого безліч газет кілька тижнів писали, як про страшного маніяка лише тому, що він виявився власником квартири, в якій мешкала молода жінка – жертва убивства.
Нормальне життя Крістофра Джефріса було зруйноване. Він був змушений стати біженцем у власній країні.
Газети вгамувалися лише тоді, коли поліція знайшла справжнього злочинця. Джефріс скористався чинним законом про захист від наклепу і відсудив вибачення та відшкодування у низки видань.
Проте зробити він це зміг лише тому, що система дозволяла винаймати юристів на принципі оплати лише у випадку перемоги на процесі. Зараз суперечки тривають щодо того, чи запроваджувати обмеження для судових витрат.
Деякі британці вказують на американські закони щодо наклепу, які досить ефективні, але згідно яких позиватися за наклеп дуже невигідно, особливо у безпідставних випадках. Робота над змінами британського закону про наклеп триває.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
