Спеціальні потреби

«При бажанні, на Віктора Януковича можна знайти важелі впливу», – Сергій Лещенко


Журналіст Сергій Лещенко здобув популярність своїми викривальними розслідуваннями публічного та приватного життя українських чиновників. Серед українських журналістів його вирізняють принципова позиція та небажання миритись з існуючим станом речей. Понад десять років роботи у виданні «Українська Правда» відшліфували його професійні якості і принесли славу борця за професійні права украінських журналістів. Цього понеділка під час відкриття Всесвітнього газетного конгресу у Києві Сергій Лещенко був одним з організаторів акції руху «Стоп цензурі». В ексклюзивному інтерв’ю «Голосу Америки» Сергій поділився своїм баченням стану свободи слова в Украіні.

Мирослава Ґонґадзе: Сергію, з якимим головними проблемами сьогодні стикаються українські журналісти?

Сергій Лещенко:
Перше – це цензура та самоцензура. Типовий приклад цензури – це ситуація на УТ-1 та обласних державних телекомпаніях. Ті просто змушені ставити в ефір будь-яку маячню, яку накаже чиновник. Всі пам’ятають, як навесні Держтелерадіо розіслало в обласні телекомпанії листи з вказівкою почати серію ток-шоу для пропаганди соціальних
«Поки Олександр Янукович буде отримувати шенгенські візи, а Сергій Арбузов – відвідувати США для участі в зібранні МВФ – доти ці люди будуть думати, що Захід підтримує їх на "шляху реформ"»..
Write your quote footer here...

ініціатив Януковича. Інший приклад – це нещодавна трансляція в ефірі УТ-1 абсолютно дикого параду комунальних служб Харкова.

На приватних каналах присутня самоцензура. Власники-олігархи приносять інтереси глядачів в жертву власним інтересам не сваритися з владою. Тому з телевізійних новин зникла критика влади. Про нашу акцію в день відкриття Всесвітного газетного конгресу жодним словом не обмовився канал 1+1.

Тих, хто не хоче грати за цими правилами, чекає знищення. Показовою жертвою цього став канал ТВі. Янукович, схоже, просто остерігається, що ТВі стане для нього 5-им каналом зразка 2004-го року.

Інший прояв цієї самоцензури – це обслуговування медіа друзів або родичів власника. Типовий приклад – це 5-ий канал, який змушений відсилати свої знімальні групи на народні віче з висунення батька Петра Порошенка кандидатом в депутати. Або робити відверто підлабузницькі передачі про Володимира Литвина.

Схожа ситуація в медіа Ігоря Коломойського, де канал 1+1 виступає на боці кандидата Ігоря Палиці, а сайт УНІАН перетворився в рекламне агентство з розміщення «джинси» на користь Олександра Третьякова. Джинса і цензура – це два колеса одного катка, який знищує демократію.

МҐ: Як би Ви порівняли сьогоднішній стан зі свободою слова з часами президентства Кучми чи Ющенка?

СЛ:
Порівняно з часами Кучми зараз значно збільшилася питома вага Інтернету. Існують цілі соціальні середовища людей, які не мають телевізора та не читають газет, але отримують всю інформацію виключно з мережі. Такого не було за часів Кучми.

Якщо порівнювати з президентством Ющенка, то тут очевидний відкат назад в демократичному розвитку. Але сталося це не через відхід Ющенка з посади, а через розбалансування владної верхівки. Поки Ющенко і Тимошенко конкурували і сварилися, вони паралельно утворили середовище взаємного контролю, яке не дозволяло одній з груп зміцніти настільки, щоб почати диктувати свої правила та вимоги всім іншим.

МҐ: Яка головна причина такого стану речей?

СЛ:
Зупинити це могло здорове громадянське суспільство, яке не дозволило би політикам так розбеститися. Але існуюче громадянське суспільство надто слабке, а широкі маси надто спрощено дивляться на свої обов’язки як громадян цієї держави.

МГ: Чи існує сьогодні у журналістів діалог з владою і якщо ні, то чому?

СЛ:
Не існує жодного діалогу попри намагання Дарки Чепак його імітувати. Якби у Януковича була добра воля на цей діалог, існує безліч простих і складних способів довести свою щирість: починаючи з реальних кроків та покарання тих чиновників, які застосовують силу до журналістів або знищують канал ТВі, і закінчуючи призначенням представника громадськості членом Нацради з питань телебачення та радіомовлення за квотою президента.

МҐ: Якої реакції Ви очікуєте від президента Януковича на вашу акцію?

СЛ:
Він вже відреагував – його хвилювання виказав черговий конфуз, коли він закликав журналістів бути політично ангажованими. Ідеальною реакцією в короткій перспективі була б принаймні зупинка того тиску, який змушує кабельних операторів відключати ТВі з мереж.

МҐ: Як сьогоднішня ситуація зі свободами в Україні позначиться на позиціях України у світі?

СЛ:
Імідж України летить у прірву, і він не зміниться, доки Янукович буде президентом. Навіть якщо він завтра випустить Тимошенко, ніхто не повірить у те, що він по-справжньому змінився. Репутація у світі заробляється довго, а втрачається легко.

МҐ: Якої підтримки українські журналісти очікують від суспільства і від світової журналістської громади?

СЛ:
Мій особистий погляд – Янукович розуміє лише мову сили. І поки в його компаній не почнуть арештовувати рахунки, поки Олександр Янукович буде отримувати шенгенські візи, а Сергій Арбузов – відвідувати США для участі в зібранні МВФ – доти ці люди будуть думати, що Захід підтримує їх на «шляху реформ».

Тому я думаю, що підтримкою з боку іноземних журналістів могли би стати розслідування фінансових схем виведення грошей родиною Януковича на закордонні рахунки та подальший тиск на західний істеблішмент з метою відкриття слідства за цими епізодами.

Коли американський суд ув’язнив Павла Лазаренка, ФБР виступило зі спеціальним прес-релізом. Вони сказали, що ця справа має бути наочним прикладом для закордонних чиновників, що вони будуть притягнуті до відповідальності, якщо намагатимуться використати США як тиху гавань для брудних грошей, вилучених у свого народу.

Зараз для закордонних спецслужб не буде великою проблемою дослідити схеми, які використовує українська влада для відмивання коштів за кордоном. А тому, при бажанні, на Віктора Януковича можна знайти важелі впливу.
  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі. На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медіа-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого – Мирослава також здобула освіту у Гарвардському університеті за стипендією Фундації Німана (2018-2019 рр.), була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерність» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Має дорослих доньок-близнюків Нану та Саломе.

Розсилка

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в YouTube

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в YouTube

XS
SM
MD
LG