Випускниця Гарвардського університету архітектор Лариса Курилас пройшла важкий шлях, щоб дочекатися цього дня - 7 листопада, коли офіційно презентують її дітище, «Поле пшениці» - Меморіал жертвам українського Голодомору 1932-33 років. Спочатку був брак фінансування з українського боку, але кошти згодом знайшлись, і незважаючи на всі перепони, довгоочікуваний Меморіал був зведений і встановлений у найбільш людному місті американської столиці. Архітертор Лариса Курилас спеціалізується на будинках та реконструкції церков, утім саме проект пам'ятника вважає одним із найважливіших проектів її життя. В інтерв'ю «Голосу Америки» пані Курилас коротко розповідає про довгі роки спорудження монумента.
Голос Америки: Пані Ларисо, яким саме чином Ви брали участь у цьому монументі?
Лариса Курилас: Я довідалась про конкурс у 2009 році, взяла участь у ньому, доставила свої матеріали до Києва. Мені в цьому допомогли українські жінки, у нас є така мережа. Потім я стала фіналістом конкурсу, і вкінці кінців мій проект був узгоджений Комісією мистецьких справ федерального уряду США.
ГА: Що було найважчим для Вас під час роботи над цим проектом?
ЛК: Це було завдання, як промовити до людей про цей великий Голодомор, злочин проти народу. І щоб не лише про українців, щоб люди подумали над тим, як страшно це є – голод. А якщо це є штучний Голод, це значно страшніше.
ГА: Чи хтось Вам допомагав створювати цей монумент? Скільки людей працювало над ним?
Найважчим для мене було завдання, як промовити до людей про цей великий Голодомор, злочин проти народуЛариса Курилас
ЛК: Щоб збудувати такий монумент, це вимагає співпраці багатьох людей і компаній. Моя роль у проекті є архітектор дизайну. А ще є архітектор спорудження деталей пам’ятника. Одночасно тут я також виступаю скульптором цього монумента, хоча не є скульптором за професією. Я мала концепцію цього переходу пшениці від позитиву до негативу. І для створення самої скульптури ливарня Laran Bronze у Пенсильванії дуже багато допомогла в цьому. Я їх вважає співскульпторами цього проекту.
Я фотографувала пшеницю, а вони створили на комп’ютері макет пам’ятника. Виробляли форми, з’єднували їх докупи. Цей пам’ятник зроблений із 22 частин. І кожна буква - це окремі вилиті частини з бронзи.
Після цього був будівельник Forrester Construction Company, і найважливіший субконтрактор – це ті, хто виробляли камінь на скульптуру. Цей процес тривав пару років, і я думаю, є гарний результат цього.
ГА: Отримати шматок землі фактично в центрі міста, навпроти залізничного вокзалу Union Station – найбільш завантаженої станції Вашингтонського метрополітену, - і поставити тут пам’ятник, як Вам це вдалося?
Проект пам'ятника «Пшеничне поле» архітектор Лариса Курилас вважає одним із найважливіших робіт її життя
ЛК: Сама земля є власністю федерального уряду. Коли Конгрес дозволив встановлення пам’ятника (у 1996 році – ред.), частиною цілого процесу було вибрати місце у Вашингтоні для цього монумента. Це тривало два роки. Був перегляд площі всіма федеральними агенціями, щоб це узгодити. Коли знайшли площу, почався конкурс на це дуже специфічне місце у Вашингтоні.
ГА: Чим це місце специфічне?
ЛК: Якщо ми хочемо поширити знання про Голодомор, то це дуже добре місце. Тут проходить багато людей пішки, переїжджають автомобілі, туристичні автобуси. Це дуже видне місце у Вашингтоні.
Дехто може думати, що коли мова йде про Голодомор, то це має бути у затишку, наприклад, на цвинтарі, щоб люди там зупинялися і думали про це.
Але тут важливішою є роль, щоб дійсно поширити знання про Голодомор – і кращого місця для цього немає.
Дивіться також: Конгрес обговорює, як зупинити Путіна в Україні
