Через ураган у Вашингтоні перенесли відкриття пам’ятника Мартіну Лютеру Кінґу

У неділю через ураган «Айрін» у столиці США було скасоване проведення церемонії відкриття меморіалу борцю за громадянські права, Мартіну Лютеру Кінґу. У події, серед інших, мав взяти участь президента Барак Обама. Втім, негода змінила усі плани щодо відкриття пам’ятника чи не найвидатнішому борцю за рівноправ’я. Мартін Лютер Кінґ був священиком, який згодом перетворився у голос руху за громадянські права у 1950-60-их роках минулого століття. Його боротьба за однакові права афроамериканців була нелегкою.

Кінґ приїхав у Бірмінгем, штат Алабама, у 1963-му році зі спеціальною місією. Це місто він тоді називав «містом найбільшої сегрегації у США»:

«Я хочу підкреслити цю несправедливість і вимагати від федерального уряду не робити нічого для цього міста, поки тут не визнають присутність дискримінації».

Під час мирної демонстрації Кінґ і сотні інших протестуючих були арештовані. Вони вимагали від міста скасувати закон, згідно з яким білошкірі та чорношкірі американці вчилися у різних школах, ходили у різні ресторани та інші громадські місця.

Історик Роберт Корлі каже, що така ситуація зіграла на користь Кінґа:

«У цьому місті взагалі не відбувалися акції проти сегрегації. Тож Кінґ сказав: “Якщо ми зможемо перемогти у Бірмінгемі, ми зможемо перемогти всюди”».

Кінґ зі своїми активістами відразу наштовхнулися на жорсткий опір з боку поліції. Комісар з питань громадської безпеки Юджин Коннор, за підтримки більшості білошкірого населення міста, намагався зупинити чорношкірих демонстрантів. Не маючи достатньо добровольців, Кінґ почав масово залучати до своєї акції учнів старших класів, яких також арештовували та відправляли до в’язниць. Молоді афроамериканці збиралися біля місцевої церкви, щоби послухати промову лідерів у боротьбі за громадянські права. Після цього усі йшли у парк через дорогу, де влаштовували мирні демонстрації за рівноправ’я.

На другий день студентських протестів мирні акції переросли у насильство. Поліція почала розганяти демонстрантів за допомогою водометів та собак. У той час у Бірмінгемі був один з лідерів руху за громадянські права Келвін Вудс:

«Когось сильно покусали собаки, когось просто убили. Багатьох поліція арештувала і посадила у в’язниці, чимало втратили роботу. Але це все були дрібниці у порівнянні з нашою головною метою».

Жорстке придушення показували телевізійні канали, фотографії цих подій швидко розлетілися по всьому світу. Завдяки цьому рух за громадянські права отримав нових прихильників.

«Сталося так, що участь дітей у протестах, які придушувалися насильницькими методами, змінила громадську думку. І тоді білошкірі жителі міста змушені були почати переговори з Кінґом, аби прийти до якогось рішення», – зазначає історик Роберт Корлі.

Врешті, певної угоди між чорношкірим рухом та білошкірими лідерами міста таки вдалося досягти. Через кілька місяців місцеві закони про расову сегрегацію були скасовані, а кампанія у Бірмінгемі згодом стала прикладом самопожертви, яку зробив Мартін Лютер Кінґ та тисячі афроамериканців.