Ларі Вульф, професор історії в університеті Нью-Йорка, – автор книги «Ідея Галіції: Історія та Фантазія в політичній культурі Габсбургів» (Stanford University Press, 2010). Він також є автором книги «Винайдення Східної Європи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва» (1994), виданої в українському перекладі видавництвом «Критика» 2009-го року.
Багато років він співпрацював з Інститутом Українських досліджень у Гарварді та журналом Українських студій Гарварду. У 70-их він почав вивчати історію Східної Європи у Гарвардському університеті під керівництвом професора Омеляна Пріцака.
Г.А.: Базуючись на вашому дослідженні, вкажіть, будь ласка, на точки дотику, які можна сприймати як ознаки спільної ідентичності народів, які нині мешкають на територіях, що входили до Галіції? Чи ця спільна ідентичність (якщо вона має місце) збереглась в Польщі та в Україні?
Л.В.: Я вважаю, що можна говорити про спільну ідентичність щодо територій та народів колишньої Галіції. Якщо подивитись на комуністичну Україну та Польщу після 1945-го року, то частини цих країн, які належали до Галіції (південно-східна Польща та західна Україна) найменше пов'язані з Росією історично. Аж до 1945-го року Краків та Львів (на відміну від Варшави та Києва) не мали жодного історичного зв'язку з Російською імперією, вони ніколи не керувались з Петербурга або Москви, і через це були слабше пов'язані з Радянським Союзом або загалом країнами соціалістичного табору. Не будемо забувати, що в південно-східній Польщі та західній Україні станом на 1945-ий рік, всі люди, старші за 30 років, народилися в Габсбурзькій імперії кайзера Франца Йозефа! Навіть сьогодні образ Франца Йозефа має певне значення на цих територіях (бо несе сенс певного зв'язку з Центральною Європою). Це – особлива історична спадщина, якої нема в інших регіонах Польщі та України.
Зазначений брак історичного зв'язку з Росією означає і те, що на територіях колишньої Галіції менш обізнані з російською мовою, культурою та звичаями.
Г.А.: З якою метою Габсбурги створювали Галіцію? Чи досягли вони цієї мети?
Л.В.: Габсбурги створювали Галіцію з метою легітимізації приєднання земель Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) у 1772-му році, коли відбувся перший поділ Польщі. Глибоко релігійна імператриця Марія Тереза відчувала дискомфорт через моральний бік захоплення території іншої католицької держави. Тож її радники воскресили середньовічні зазіхання Угорської корони на Галич. Таким чином Марія Тереза могла відчувати, що як королева Угорщини, вона, ймовірно, є законною королевою приєднаних територій.
Зрозуміло що, середньовічна Галицька держава на час поділів Польщі у 1772-му році вже не існувала більше чотирьох сторіч. Саме тому я вважаю створення Галіції — «винаходом», здійсненим в ІХХ-му сторіччі. Ну і, звісно ж, кордони Галіції протягом її існування досить грубо можна порівняти з кордонами середньовічної Галицької держави. Для русинсько-українського населення Галіції, тим не менше, спадщина середньовічної Галицької держави зіграла допоміжну роль у визначення модерної національної ідентичності у ІХХ-му сторіччі. Водночас для Габсбургів, створення Галіції було успіхом настільки, наскільки дозволило інтегрувати Галіцію до монархії за моделлю інших земель корони, що мали значно довшу історію. Більш того, народи Галіції — поляки, євреї, русини-українці — відтоді відчули, що ідентичність їх спільнот набула сенсу в рамках провінції. Нарешті остаточний кінець Галіції (який настав лише із загибеллю Габсбурзької монархії як такої у 1918-му році) відбувся у час, коли ці народи вже набули власні модерні національні ідентичності, що більше не могли миритися з геополітичними обмеженнями, які накладала на них Галіція.
Г.А.: Українській громадськості, гадаю, не сподобається думка про те, що «українськість» чи українська ідентичність є настільки новітнім явищем. Згідно з популярним поглядом на історію, сучасна Україна бере свої витоки в часах Київської Русі і навіть раніше. Яким, за вашою оцінкою, є вік української нації?
Л.В.: Я вважаю, що ВСІ сучасні національні ідентичності (не лише українська) є культурними конструктами, уявними спільнотами, і я не вірю, що котрась із сучасних національних ідентичностей сягає глибше в історію ніж XVIII-те сторіччя. Звісно ж національні спільноти мають реальний базис – спільну мову, історію, звичаї, релігію – це реальні елементи, які необхідні для конструювання нації. Але ці ж елементи є вразливими для двозначних інтерпретацій, тому сучасні національні ідеології вимушені дуже часто визначати, що є «спільною історією» чи «спільними звичаями».
Водночас навіть «спільна мова» та «спільна релігія» не обов'язково є об'єктивними та очевидними. У випадку сучасної української національної ідентичності багато цих елементів є двозначними. Для мене сучасний націоналізм бере початок не раніше ніж у XVIII-му сторіччі.
Ідеї націоналізму змогли демократичним шляхом апелювати до соціально зрілої спільноти та водночас виголосити політичний проект кінцевою метою якого було створення національної держави, тому що їм передували соціальні та політичні ідеї Просвітництва та політичні проекти революцій XVIII-го сторіччя.
З огляду на це, найперше що зробили ці сучасні національні проекти –визначили себе відносно давніших традицій, які ідуть корінням в середньовіччя (а у випадку Греції аж до античних часів). З огляду на це досить легко сплутати сучасні націоналізми із давнішими історіями, про які вони заявляють як про свою основу. У випадку Київської Русі, варто мати на увазі, що на неї як на фундамент посилаються одночасно і український і російський націоналізми.
Г.А.: У сенсі культури (відштохвуючись від спадщини Галіції) наскільки близьким є Львів до Кракова? З іншого боку, чи близький Київ тим регіонам сучасної України, які колись входили до складу Галіції?
Л.В.: Краків та Львів колись були дуже близькі та брали участь в Габсбурзькій культурі ХІХ-го сторіччя. Не забуваймо, що їх населення у ХІХ-му сторіччі відрізнялось від нинішнього. У той час не було значної різниці між «польським містом» та «українським містом». Обидва міста керувались габсбурзькими/австрійськими бюрократами, часто німецькомовними; обидва мали значні єврейські громади, а значну частину населення міст становили поляки.
Окрім цього можна говорити і про певну спільну галіційську культуру, до якої входили архітектура віденського Сецессіону, певний стиль кав'ярень, змодельованих за взірцем Відня тощо. Звісно, з часом відмінностей більшало, а після 1918-го вони стали дуже різними. Мене приголомшило, що подорож залізницею, яка займала приблизно 5 годин наприкінці ХІХ-го сторіччя, на початку ХХІ-го триває близького 10-ти (причинами цього є і колії і митниці процедури на кордоні). Для мене швидше було злітати із Кракова у Львів з пересадкою у Варшаві! Сьогодні, можливо, подорож залізницею займає вже не так довго.
Г.А.: Назвіть ключові події в історії Галіції, які на вашу думку мають значення для тих території сучасної України, які колись входили до складу Галіції.
Л.В.: 1772 та 1918: Це роки створення та розпаду Галіції. Провінція Галіція мала ключове значення для еволюції русинсько-української національної ідентичності, але водночас — сучасна українська ідентичність не могла бути повністю реалізована без української спільноти в сусідній Російській імперії. Якби галіційський експеримент був повністю успішним, не важко уявити співіснування двох сучасних націй: русинської та української.
1836/1837: Момент укладання та видання «Русалки дністрової» Руською Трійцею, що зіграло велику роль у формування сучасної русинсько-української літератури та літературної мови.
1846: Цього року селянство Галіції вирізало революційних польських аристократів. Це дало привід говорити, що селяни провінції – як на заході так і на сході – зовсім не вважали себе поляками за національністю. З цього часу і до кінця існування Галіції національні лідери мусили дуже уважно та критично думати про ставлення до селян провінції, які лише поступово прийшли до ідентифікації себе як поляків та українців.
1848: У революціях 1848-го року ми бачимо кристалізацію русинської ідентичності навколо петиції про розділення Галіції на дві провінції, західну та східну.
1866/1867: Момент отримання автономії Галіцією в межах австро-угорського компромісу. В автономній Галіції політично домінувала польська еліта. Русинський національний рух максимально консолідувався оскільки мав долати перепони національного розвитку, які встановлювала польська домінація.
1908: Рік вбивства польського намісника Галіції Анджея Потоцького українським студентом Мирославом Січинським у Львові. На мою думку, той постріл був – у символічному сенсі – спрямований в існування самої Галіції, а вбивство засвідчило, що національні прагнення українців не можуть бути задоволені в геополітичних рамках тогочасної Галіції.
