Напередодні другої річниці російського повномасштабного вторгнення Велика Британія оголосила про новий пакет військової допомоги Україні, включно із протитанковою зброєю, зокрема, мова йде про нову партію з 200 протитанкових ракет “Брімстоун”, а також додаткове навчання українських військових.
В цілому на 2024-2025 роки Велика Британія виділила $3,2 млрд на військову допомогу України. З них $ 255 млн терміново підуть на закупівлю сотень тисяч дронів для Збройних сил України. Також впродовж 2024 року Велика Британія планує виділити $310 млн на закупівлю та виробництво артилерійських снарядів для потреб України.
Велика Британія відстоює інтереси України й на дипломатичному фронті. 23 лютого під час засідання Ради Безпеки ООН, присвяченого річниці вторгнення, міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон заявив, що російський президент Владімір Путін вірить у те, що він може захопити території, перекроїти кордони, застосувати силу для побудови своєї імперії. "І ми не повинні допустити цього", - додав політик.
Кореспондентка "Голосу Америки" Ірина Соломко поспілкувалася з Девідом Камероном на полях штаб-квартири ООН. В інтерв’ю він пояснив, чому свій перший візит на посаді він здійснив в Україну та чи тисне захід на Україну, змушуючи її до перемовин з Росією.
Ірина Соломко, кореспондентка "Голосу Америки": Пане міністре, як ви дізналися про російське повномасштабне вторгнення та якими були ваші думки у той момент?
Девід Камерон, міністр закордонних справ Великої Британії: Я пам’ятаю, як читав напередодні, що це має статися, адже було величезне нарощування російських військ на кордоні з Україною. Але я просто не міг повірити, що Путін буде таким агресивним і настільки дурним, щоб спробувати вдертися на територію всієї країни. Але це те, що він зробив. І я пам’ятаю, як був глибоко шокований тим, що зараз, у цю, нібито сучасну епоху, така країна, як Росія, може спробувати вдертися та завоювати суверенну, незалежну державу-члена Організації Об’єднаних Націй.
Це справді приголомшувало. Тоді я не був членом уряду, але британський уряд відіграв важливу роль у мобілізації світової громадської думки, щоб заявити наскільки це - неправильно.
І.С.: Ці події довкола України та виклики, які вони принесли, вплинули на ваше рішення повернутися до великої політики та стати головним британським дипломатом?
Д.К.: Так, мені було дуже приємно, коли прем’єр-міністр Ріші Сунак запросив мене повернутися. І я не вагався, перш ніж відповісти "так". І це була одна з причин, чому у 2008-му я поїхав до Тбілісі в Грузію, коли я був в опозиції, а не в уряді. Бо так я міг бачити, що робить Путін. Не думаю, що тоді світ діяв достатньо рішуче.
Я був прем’єр-міністром у 2014 році, коли він захопив Крим. І тоді було багато розчарування, бо занадто багато людей казали: а чи справді це вторгнення? Чи це непорозуміння через Майдан? Що відбувається? Для мене все було очевидно: це - вторгнення, тому ми повинні ефективно накласти санкції на Путіна. Вже тоді ми почали підготовку українських військ, і зараз очевидно - дуже важливо, що ми це зробили.
І те, що цього разу те, що зробила Росія, було настільки нахабним. І в Раді Безпеки, окрім, звичайно. Росії, решта країн чітко говорить про неймовірно зухвале порушення статуту Організації Об'єднаних Націй.
І.С.: Свій перший візит на посаді міністра ви здійснили до України. Чому?
Д.К.: Бо я вважаю, що це виклик нашого покоління. Я вважаю, що це найважливіше питання, яке стоїть перед нами. Я пам’ятаю, як покоління мого дідуся в 1930-х роках розв'язували проблему агресивного диктатора
Тому для мене російська агресія в Україні - це виклик. І великий виклик нашого покоління зупинити цю агресію
Гітлера, який захоплював територію іншої країни, ігнорував її кордони, забирав її частини. І це закінчилося катастрофою Другої світової війни. Тому для мене це виклик, великий виклик нашого покоління зупинити цю агресію. І тому мій перший візит був до України. І саме тому це питання, якому я приділяю найбільше уваги. Звичайно, ми повинні мати справу і з ситуацією в Газі, і з Ізраїлем, і всім цим. Але для мене війна в Україні - це найважливіший виклик, який стоїть перед світом.
І.С.: Чи зроблено партнерами все, що можна, щоб відповісти на цей виклик?
Д.К.: Коротка відповідь – ні, ми не зробили достатньо. Так, звичайно, вражає, наскільки захід був єдиним у риториці. Ви бачили, якою реакція Європейського Союзу була у 2014 році. У 2022-му країни були цілком єдиними, і майже повністю згуртовані. Ми бачимо розширення НАТО, до якого приєдналися Швеція та Фінляндія. Подивіться на Німеччину, яка традиційно не є постачальником зброї, почала надавати зброю Україні.
Є багато позитивних змін. Але чи зробили ми достатньо разом? Ні. Україна не має достатньо снарядів. Україна потребує підтримки Сполучених Штатів. Україні потрібно більше фінансування, а також озброєння. Тому ми повинні бути вірними тому, що ми сказали, ми кажемо, що підтримуємо Україну, ми віримо в українців. Тоді ми повинні доводити це за допомогою зброї, грошей, дипломатичної, військової та моральної підтримки.
І.С.: Як ви думаєте, яку роль в цій недостатній підтримці заходу зіграла Росія, її пропаганда та спецслужби?
Чи зробили ми достатньо разом? Ні. Україна не має достатньо снарядів. Україна потребує підтримки Сполучених Штатів. Україні потрібно більше фінансування війни, а також озброєння
Д.К.: Думаю, теорії змови могли переконати деяких людей, але я не думаю, що вони переконали людей у Європі. Я думаю, що єдина невизначеність, яка була, це невизначеність щодо того, якщо ми допоможемо Україні, чи це переведе цю війну на інший рівень? Зараз ми бачимо, що ні, допоки ми постачаємо зброю українським військам, щоб вони захищали свою країну. Це наше абсолютне право здійснювати таку підтримку, і право України взяти цю зброю та використовувати її для захисту своєї країни.
І я вважаю, що трагедія полягає в тому, що ми повинні зробити більше, щоб дозволити Україні виграти цю битву, відштовхнути Росію. Це і так зайняло надто багато часу. Цей шлях, який ми почали з дискусій щодо усієї моралі війни, до того, де ми є зараз з військовою підтримкою. Але навіть те що ми маємо зараз – недостатньо. Є країни, яким потрібно проаналізувати своє озброєння, а також те, що вони надають Україні, і зробити свої ресурси більш доступними для України.
І.С.: Водночас зараз багато інформації про те, що партнери можуть дозволити, щоб конфлікт був заморожений, та відповідно змусити Україну сісти за стіл перемовин, що, по суті, буде поразкою. Це реальний сценарій?
Д.К.: Я вважаю, що наше завдання як союзників та друзів України – підтримати Україну, дати їй гроші, зброю, допомогти у боротьбі. І тоді це вже завдання України, коли вони хочуть обговорити, яким чином покласти край цьому конфлікту. Це українцям вирішувати.
Це буде проблема, якщо в Європі люди казатимуть, мовляв, з одного боку, я хочу підтримати Україну, а з іншого боку, хочу мирних перемовин. Ні! Підтримайте Україну, дайте їй все те, що вона потребує, дозвольте їй повернути свої території та дозвольте їй визначати темп дискусій, щоб покласти кінець конфлікту.
І.С.: Але чи є цей тиск на Україну – зупинитися?
Д.К.: Точно немає тиску з боку Великої Британії. Я не вірю, що існує тиск з боку Сполучених Штатів чи ключових європейських союзників. Думаю, є розуміння, що ми забезпечуємо Україну інструментами, щоб завершити роботу, і даємо Україні можливість самій вирішити, коли вона хоче обговорити, як це закінчиться.
Дивіться також на YouTube Голосу Америки Українською:
Форум