Родина Мільштейнів - колишні кияни у кількох поколіннях. Але у 1986-му році – негайно після Чорнобильської катастрофи – сім’я задумалася про імміграцію
Експерти прогнозують, що ринок нерухомості, на якому тримається економіка США, цього року продовжуватиме зростати. Частково - завдяки низьким відсоткам на позички. А це означає більше роботи для фінансових установ, таких як Gold Star Mortgage Financial Group, що входить до списку 500 найшвидше зростаючих компаній країни.
Тридцятисемирічний власник цієї установи, Деніел Мільштейн, - наймолодший президент великої компанії у США. Незважаючи на свій молодий вік, Деніел вже встиг видати автобіографію «17 центів та мрія», в який розповідає про свій шлях до успіху, який починався .... в Києві.
Родина Мільштейнів - колишні кияни у кількох поколіннях. Але у 1986-му році – негайно після Чорнобильської катастрофи – сім’я задумалася про імміграцію. Деніел, тоді ще Даніїл, розповідає, що його дід, стоматолог, був відправлений до Чорнобильської зони надавати медичну допомогу негайно після аварії, а повернувшись до дому, помер.
Приїхали, англійською ніхто не розмовляв. Мені тоді, в 16 років, було досить важко йти до школи. Приїхали без грошей, з однією валізою, і треба було якось починатиДеніел Мілштейн
Останнім поштовхом стали прояви антисемітизму. Тоді в останні роки існування Радянського Союзу багато єврейських родин виїжджали до Ізраїлю та США. Туди вони приїжджали майже жебраками - з собою дозволялося брати лише одну валізу та 75 доларів на людину. Окрім цього, Деніел заховав у кишеню 17 центів.
«Приїхали, англійською ніхто не розмовляв. Мені тоді, в 16 років, було досить важко йти до школи. Приїхали без грошей, з однією валізою, і треба було якось починати. Моя книжка називається «17 центів і мрія». 17 центів мені дав мій друг в останню хвилину на вокзалі, щоби я написав йому листа після приїзду», - розповідає він в інтерв’ю під час свого перебування у Вашингтоні.
А Мільштейни – тато, мама, бабуся та двоє дітей – почали жити в новій країні, де тієї невеликої допомоги, що надавав уряд, не завжди вистачало навіть на харчі. Деніел першим з родини, знайшов роботу.
«Мені дуже пощастило, що Макдональдс дав мені можливість у них працювати. Мені було 16-17 років тоді, я працював з 5-тої до 8-ої ранку, потім біг в школу і - знову на роботу. Я був настільки вдячний цій можливості допомогти родині фінансово і емоційно. Адже ж я був першим з нашої сім’ї, хто влаштувався на роботу. Я навіть у своїй спальні намалював символ Макдональдсу – золоті арки. Я вважав це великим досягненням».
Денієл пригадує, що тоді у нього, ще старшокласника, не було ані друзів, ані вільного часу. Утім, миття туалетів та приготування гамбургерів перспективною роботою не назвеш. І одного разу в його житті сталося справжнє диво.
«Я кожен день проїжджав через центр міста Енн-Арбор, де ми жили в штаті Мічиган, і там стояв великий красивий будинок. У нього заходили і виходили гарно вдягнені працівники у краватках і сорочках. Мені це так подобалося. Одного разу я набрався сміливості, зайшов у банк – а це був банк - і попросив у них анкету на роботу. Вони мене запросили на інтерв`ю. Я нічого не знаю, приходжу, в якихось в`єтнамках, футболці – у нас тоді одягу особливо не було. Я досі не знаю, чому вони мене найняли на роботу», - каже він.
Моя перша робота в банку була видача позичок. Я опрацьовував матеріали для видачі іпотеки. Мені настільки ця справа сподобалася
Паралельно Деніел навчався в університеті, де колись, через багато років, він буде виголошувати промову в якості почесного гостя. А тоді на навчання йому ледве вистачало часу – робота в банку його захопила:
«Моя перша робота в банку була видача позичок. Я опрацьовував матеріали для видачі іпотеки. Мені настільки ця справа сподобалася. Я просто закохався в свою роботу з першого дня».
А у віці 24 років, помінявши кілька місць праці та набравшись досвіду, Деніел відважився на ризикований крок – він заснував власну компанію.
«У перший же рік після всіх провалів до цього, поєднання роботи з навчанням, я увійшов до 20 найкращих фінансистів Америки на той момент», - розповідає Мільштейн.
На оволодіння англійською мовою, у Деніела пішло багато часу. Але тоді цей недолік став його перевагою.
«Я багато допомагав іммігрантам з колишнього Радянського Союзу. І коли я почав працювати самостійно, іммігранти стали нашою першою клієнтурою. Справа пішла, я взяв першого, другого, третього іноземця. У нашій компанії ми говорили восьма мовами перед тим, як заговорили англійською».
Найдорожчим у своєму житті Деніел вважає не нагороди, успіх чи гроші, а власну родину та доньку Юлію
«Наш обіг з 2005 до 2008-року піднявся на 712%, завдяки чому ми потрапили до списку 500 компаній США, що зростають найшвидшими темпами. Роком пізніше наш обіг піднявся ще на 300%. Ми з маленької компанії, яку я заснував зі стартовим капіталом у три тисячі доларів, перетворилися в одну з найбільш серйозних фінансових установ Сполучених Штатів».
А сам Деніел Мільштейн був визнаний найкращим продавцем іпотеки на житловому ринку нерухомості США – з 50 тисяч людей в цій професії. Своїми секретами він поділився в книзі «Ей-БІ-Сі продажів», яка стала бестселером та отримала чимало нагород.
Але найдорожчим у своєму житті Деніел вважає не нагороди, успіх чи гроші, а власну родину та доньку Юлію. Їй він, незважаючи на свою зайнятість, присвячує багато часу та пишається тим, що ще жодного разу не пропустив батьківських зборів та інших шкільних заходів. Сьогодні Деніелю ще не має 40 і у нього багато планів. Але вже зараз, дивлячись назад, йому інколи навіть самому важко повірити, що колись він прибув до цієї країни, маючи в кишені лише 17 центів.
