84-річна Галина Горяна – чемпіонка України з тенісу, яким почала займатися у віці 60 років, і засновниця клубу «Активне довголіття» в Києві. Крім того, пані Галина є кандидатом біологічних наук, доцентом і автором книг про здоров’я, а в минулому – чемпіонкою України з гірськолижного спорту.
У своєму клубі жінка навчає людей старшого віку бути здоровими, проводить для громадськості лекції та вебінари, а також знімає навчальні відеоролики на теми, пов’язані з фізичним здоров’ям та емоційним благополуччям. Вона вивчає іноземні мови, регулярно відвідує тренування з тенісу і їздить по всьому світу на змагання. Саме зараз готується до поїздки у США в жовтні, де боротиметься за перемогу з тими, кому за 80.
Проте, щоб збудувати таке життя, яке вона має зараз, пані Галині довелося пройти через важке випробування – у віці 39 років під час змагань вона отримала травму хребта, результатом якої стали невтішні прогнози лікарів: жінці говорили, що зовсім скоро вона втратить здатність ходити.
Першою реакцією після діагнозу було накласти на себе руки, щоб не стати тягарем для рідних, зізнається пані Галина. Проте вона знайшла сили вийти з того стану за допомогою комплексу вправ. Жінка не тільки поставила себе на ноги, але в 60 років взяла ракетку і почала професійно займатися тенісом, а ще зробила традицією проводити кожен свій день народження у горах на лижах.
Своїм особистим прикладом пані Галина доводить, що життя не закінчується навіть тоді, коли людині за 80. В інтерв’ю «Голосу Америки» жінка розповіла про завдання свого клубу, причини короткої тривалості життя в Україні та стереотипи довкола старіння, а ще поділилася чотирма інгредієнтами власного рецепту здоров’я.
Ексклюзивне інтерв’ю «Голосу Америки» з Галиною Горяною входить до серії «Українці – історії успіху».
Аліна Голіната-Слота: Що спонукало Вас створити клуб «Активне довголіття»?
Галина Горяна: Моїм першим клубом був «Здоровий хребет», який я також організувала як волонтер. Чому? Коли витягнула себе з того світу (після травми на змаганнях у віці 39 років – прим. ГА), я зрозуміла, що багато людей не знає, що можливо. Я читала лекції по Україні з суспільствознавства, випускала книги.
Чотири роки тому приїхала на чемпіонат світу серед тих, кому за 80, який проводився в Туреччині, і виявилося,, що я була єдина з України і взагалі з СНД. Тільки через рік «підросла» моя подружка – їй виповнилося 80. Після повернення зі змагань я поцікавилася середньою тривалістю життя в різних країнах. З’ясувалося, що середня тривалість життя жінок в Україні – 72 роки, а на Заході – 82-84. У Японії, зокрема – 85, а екологія в них не краща, ніж у нас. Почала розмірковувати, чому така різниця, і спостерігати за людьми.
Справа в тому, що знання, які стосуються фізичних вправ – на низькому рівні, навіть серед медиків. Лікарі не розуміють, що це є їхня робота – пропагувати фізичну активність.
Те, що старші люди сидять на лавочках, – це радянське минуле. У Радянському Союзі було так: «Молодим усюди дорога, а старим – пошана», тобто відносилися до старших людей як до переробленого матеріалу, і ця ідея глибоко вкорінена та передається з покоління в покоління. Є навіть люди, які не жили в СРСР, але виховуються на цих засадах. І ось вони сидять на лавочках і навіть не знають, що без фізичних навантажень сповільнюється кровообіг, відбувається застій крові. Люди самі викликають у себе хвороби.
Коли я все це виявила, розпочала діяльність у цьому напрямку. Мене підтримували ЗМІ, і через інформацію в них про мене дізнавалося багато людей, які бачили мою особисту історію і вірили мені: я протягом року була знерухомлена і самостійно підняла себе. Але людям потрібно постійно пояснювати, що їм це потрібно, допомагати змінювати старе мислення.
У багатьох сімейні обов’язки виходять на перше місце, але вони не розуміють, що занедбуючи власне здоров’я, шкодять собі і своїм рідним, на яких впаде важка фінансова і фізична ноша догляду, якщо людина захворіє. Достукатися до людей – дуже важко.
А. Г.-С.: Яке завдання Ви покладаєте на себе та лідерів філій клубу?
Г. Г.: У мене поки що небагато послідовників. Їхнє завдання таке саме, як у мене – бути волонтером. Але навіть запросити людей на заняття – це вже важко, а заохотити людей ще й жертвувати свій час – ще важче. Я допомагаю зацікавленим: роблю відеоролики – своєрідні інструкції, матеріал для проведення занять за різними темами – суглоби, зір тощо. Б’юся як риба об лід. Тільки починати завжди важко. Знаю, що в Києві є танцювальні заняття та уроки комп’ютерної грамотності для літніх людей, проте люди не ходять, бо не розуміють, навіщо їм це потрібно.
Я шукаю шляхи, не здаюся. Сусідки, на 10-15 років молодші від мене, сиділи на лавочці і сміялися наді мною: «Що ви бігаєте з ракеткою?». І потихеньку з лавочки відходили на той світ. А я все бігаю з ракеткою і бігаю. А вони ж бачили мене, коли я ледве повзала, а тепер здорова… Дуже важко пробитися до людей.
Моє завдання в клубі – навчити учасників бути здоровими. Я порушую питання, проводжу вебінари та лекції. Вчу їх попереджувати хвороби, а не лікувати. Існує багато методів профілактики захворювань. Для цього потрібно знати, які в тебе слабкі сторони, пов’язані з генетикою, минулими травмами, схильностями, алергіями, і тоді можна виробляти план дій і націлено працювати в певному напрямку.
А. Г.-С.: На Вашу думку, чому люди в Україні, особливо старше покоління, не достатньо займаються фізичною активністю та духовним розвитком? Як змінити ситуацію?
Г. Г.: Як я говорила раніше, це все спадщина Радянського Союзу. Ми вийшли звідти, і хоч уже давно нема СРСР, але він залишається в наших головах. Засобам масової інформації потрібно змінювати мислення людей.
Нещодавно я відкрила філію клубу для новачків із тенісу. Я інколи допомагаю, а керує цією гілкою клубу жінка, яка прийшла до мене рік тому з великим бажанням грати в теніс.
А. Г.-С.: Які стереотипи довкола старіння поширені в Україні? Як їх побороти?
Г. Г.: Кожна людина, в якої щось заболіло, вважає, що вона унікальна з цим захворюванням, що в інших людей все не так. Вони виношують хворобу, а лікарі ще додають до цього власними стереотипами – «Вам потрібно перележати цю хворобу». Але в лежачому положенні сповільнюється кровообіг. Навіть коли висока температура, все одно потрібно рухатися, просто робити певні рухи. Лежати не можна.
Те, що я їжджу на змагання – це дуже добре тому, що люди бачать і починають вірити. І коли я їду, стежать за тим, що відбувається. Потрібно і своїм прикладом показувати, і пояснювати.
А. Г.-С.: Чого не вистачає старшим людям в Україні? Як суспільство та держава можуть допомогти?
Г. Г.: У нас зараз дуже складне становище, але ми живемо тут і тепер, тому чекати, поки щось зміниться, не можна. Ми живемо зараз і повинні жити повним життям. Як сказав стиліст Андре Тан, коли я була в нього гостею на телепрограмі, старші люди повинні вибирати «півтони» для свого гардеробу. А в мене асоціація: півтони – півжиття. Ми в клубі – яскраві, живемо повним життям і одягаємося яскраво. Це теж своєрідна боротьба.
А. Г.-С.: Як переконати людей, що життя не закінчується в 50 чи 60 років?
Г. Г.: Я бачу тільки один шлях: виходити і розповідати. Я була в Канаді – безкоштовні корти і т. п. В Україні мені вдалося знайти один безкоштовний корт поганої якості, а так усе платне. Але в нас є парки, і я навчаю людей користуватися наявними засобами. Не потрібно нічого купляти. Моє завдання – навчити їх. Вони мені доповідають, чи виконали мої вказівки, наприклад, щоденні вправи для зору. Добре, коли збираються в клубі, оскільки відчувають переді мною зобов’язання виконувати завдання.
Необхідно збирати людей і проводити лекції, заняття. Я продовжуватиму волонтерство. Мені хочеться, щоб це був рух по всій Україні і діаспорі. До мене вже зверталися послідовники з інших міст, я їм допомагатиму навчальними матеріалами.
Наш мозок – це комп’ютер, він керує нашим життям, здоров’ям, і якщо ти дав мозку таке послання, що життя закінчилося, зацікавлень у тебе нема ніяких, то комп’ютер видає відповідний результат. Коли людина ходить, усе працює: наші рецептори дають мозку сигнал, що нам потрібне харчування, кров, і він посилає це туди. Якщо людина не рухається, комп’ютер реагує: у ці органи не потрібні ні харчування, ні кров, і відбувається повільний відхід від життя.
І всі ці речі може доводити людина, як я – яка може вийти і продемонструвати, що у віці 40 років у неї була нерухомість, яка прогресувала, а зараз вона їздить на змагання – тоді люди починають вірити. Я пройшла через недовіру: кожен приходить і вважає, що він унікальний зі своїми хворобами. «А мені лікар сказав…». Мені дуже важко боротися з цим, що «лікар сказав».
Подолати цей поріг недовіри можна лише за особистого контакту. Я намагаюся звертатися до молодих людей, щоб вони думали про своїх батьків, бабусь і дідусів та розповідали їм про наш клуб і важливість активного способу життя в будь-якому віці.
У мене лозунг – бути здоровим так просто. Навчитися правильно харчуватися, правильно рухатися, зберігати душевну рівновагу і обов’язково мати улюблену справу – чотири складових. Але щоб навчитися правильно харчуватися, потрібно відкривати вуха, змінювати свої прив’язаності, щоб навчитися правильно рухатися – приходити до мене. Необхідно відкривати такі центри, як у мене, і намагатися достукатися до людей через інші канали.
А. Г.-С.: Які плани щодо змагань у США, які очікування Ви покладаєте на цю подію?
Г. Г.: Їду на два змагання – спочатку командні, а потім індивідуальні. Мені також дуже хочеться зустрітися з українською діаспорою.
Навіть те, що я їду – це вже подвиг. Я розмовляю поганою англійською, але все-таки розмовляю. Інші учасники грають у теніс з шести років, а я – з шістдесяти. У них є тренер, регулярні змагання, а в мене нема тренера, і граємо ми тільки одне з одним (з подругою Лією Яворською – прим. ГА). Зараз намагаюся організувати щось на зразок змагань і кілька разів працювала з тренером, але на це потрібні гроші, яких нема.
На початку цього шляху усвідомлювала, що почала грати з 60-ти років, та прогресувала маленькими кроками. Зараз гарно відпрацювала удар і розраховую, що виступлю краще.
Бажаєте читати більше таких матеріалів? Приєднуйтеся до групи «Голосу Америки» у Facebook «Українці – історії успіху»!
Дивіться також: 97-річний американець знайшов спосіб підтримувати здоров’я за допомогою гармоніки
