Я з Донецька. Гімнастика – моє життя. Привели у зал мене ще не свідомого, в п’ять років. Тоді все моє життя було заповнене тренуваннями, зборами й змаганнями. (Олексій – майстер спорту й чемпіон Україні з гімнастики – ред.)
У п’ять років я зайшов у зал і вийшов аж у 21 рік, щоб роззирнутись. Я пішов у фітнес-індустрію і у спорт-клубі познайомився із моєю майбутньою дружиною Вікторією, вона майстер спорту із художньої гімнастики і також там викладала. Ми якось сиділи й теревенили із нею, і я кажу: «Ось запрошу цю дівчину-клієнтку на побачення». Вона каже: «Ні, не треба, вона не дуже». Я тоді питаю: «А кого запросити тоді?» Вона відповідає: «А запроси мене!» Так наші відносини й почались, ми вже 11 років одружені.
Але тоді ми зустрічались десь 8 місяців, - і я поїхав: мені прийшло запрошення у Cirque du Soleil, я туди дуже хотів, відправляв резюме, і не зміг відмовитись від цього запрошення через «велику любов». Я сказав їй: «Якщо дочекаєшся мене, значить, все буде добре, якщо ні – то не судилось». І собі я також ці ж умови висував. І поїхав на 8 місяців на гастролі, ми зустрічались на відстані, і коли я приїхав, ми одружились. Якийсь час пішов на оформлення документів для Вікторії й після того вона поїхала зі мною у тур.
Жити «як всі»?
У Cirque du Soleil є кілька форматів турів, я був в «арена-турі», ми 10 тижнів працювали, а це – 10 різних міст, а потім ми два тижні відпочивали. І ось у такому режимі ми працювали, кожні два з половиною місяці я приїжджав додому, відчувалось, що не так надовго їду, було достатньо комфортно.
Я пропрацював так чотири роки з 2009 до середини 2013 року. Цікаво, що коли ти лише починаєш тур, ти у захваті, щасливий, нові міста, цікаво. На другий рік думаєш: «ну, нормально». І вже починаєш обирати: поїхати погуляти у центр Лондона чи поспати, бо втомився, й іноді обираєш друге й не так цінуєш подорожі, починаєш «здуватись».
На третій-четвертий рік починаєш думати, що так взагалі жити неможливо, якщо раптом ти ще у собі не розібрався, і це була моя історія, я не розумів, що мені потрібно, що я ціную у житті. Я чомусь подумав, що подорожі не зовсім для мене важливі, довкола був «шум», який говорив, що треба жити «як всі»: жити в одному домі, спати в одному ліжку, на одній подушці, ходити на роботу, щоб нічого не змінювалось, - а ось усе це не життя.
Я прийняв цю позицію, але потім пошкодував, коли повернувся в Україну і «сів на одне місце», і зрозумів, що таке життя мені не підходить, що я люблю подорожувати. Тут був мій перший великий досвід, коли щось маєш, але починаєш жалітись, замість того, щоб отримувати задоволення й розвивати це. Коли цього позбуваєшся, стає важко, і часом повернути не виходить.
Цікаво, що щойно я подумав, що хочу закінчити, втомився і хочу додому, я одразу отримав травму. Психологія й тіло дуже пов’язані, це мій великий досвід, що те, про що ти думаєш, швидко втілюється. Мені потрібно було робити операцію, а тоді тур наближався до Києва. Я дуже хотів виступити вдома, щоб батьки могли подивитись, але у Києві я дивився шоу із підв’язаною рукою після операції.
Вісім місяців щасливого життя у Донецьку
Це була середина 2013 року. Я усі ці чотири роки відкладав гроші, я хотів жити вдома, мені подобалось місто Донецьк, я постійно приїжджав, повертався, у перехідний період між спортом і цирком у мене склались теплі відносини із батьками і друзями, я пустив коріння. Тому я мав мету: повернутись додому.
Я купив квартиру, зробив там ремонт, і якісний: ламав стіни, робив проводку, купував все найкраще, щоб потім не перероблювати. Жили у новій квартирі, в нас уже була донька Уляна, родина, футбольчик, друзі, батьки поряд живуть. Пішло таке дійсно щасливе життя, але воно тривало вісім місяців, після восьми місяців ми зрозуміли, що треба їхати звідти. Батьки залишились там.
Всі тоді їхали з Донецька на море, думали, що за кілька місяців це все закінчиться, тому брали лише кілька речей, найнеобхідніше, курортного типу речі. З того моменту ми прийняли мінімалістичний стиль життя, намагаємось не бути «плюшкіними», а ми мобільні й навчились збиратись за півгодини.
Перші спроби власної справи
Потім ми жили у друзів у Дніпрі, пізніше – у Вінниці, працював у Києві та їздив по всій країні. Як будь-який бармен хоче відкрити свій ресторан чи бар, так і будь-який тренер хоче відкрити свій фітнес-клуб. Коли сталась уся ця ситуація у Донецьку, це мене сильно трусонуло, у мене були відкладені якісь кошти, я вирішив запустити щось своє.
Було внутрішнє враження: я ж тренер, я знаю, як все зробити. Але тоді в мене не було уявлення про те, як робити бізнес. Тож я почав вчитись адмініструванню у фітнес-індустрії, а щоб спробувати використати знання на практиці, пробував із друзями розпочинати власні підприємства. Із одним товаришем спробував відкрити точку, де пекли лаваш, з іншим – продавали м’ячі для міофасціального релізу (масажні - ред.) через Amazon. Тоді я зрозумів, що онлайн має перспективу.
Також я вивчав анатомію та фізіологію спорту. Для мене важливо було зрозуміти, як певні вправи впливають на клієнтів. Адже часто я бачив, що тренери дають вправи, але не зовсім розуміють, які м’язи задіяні. Все це пізніше допомогло мені почати власний портал із тренувань з гімнастики, загальної фізичної форми та фізіотерапії Kononov Team. Вікторія працює разом зі мною.
Вдруге в одну річку – виступи в цирку
У 2018 році мені знову запропонували виступати у цирку. Як це працює. У цирк загалом потрапити достатньо складно, моя ситуація ще більш ускладнюється, адже я гімнаст, але дуже високий, 184 – дуже високий зріст для гімнаста, і поставити мене десь робити якусь акробатику із таким зростом і вагою – недоцільно. І ще тоді для мене знайшлась позиція – ловітор в номері high bar (повітряна акробатика на перекладині – ред.)
Коли шоу Alegría закрилась, в якому я працював на high bar, то моя позиція зникла, бо цей номер був у двох шоу – Mystère та Alegría, потім став тільки в Mystère, а потім взагалі зник, його не було у світі, тож моєї позиції не існувало більше. І коли цирк вирішив відновлювати Alegría, вирішили відновлювати high bar, єдиний номер у світі, і моя позиція відкрилась.
Але якщо перший раз я був сфокусований лише на роботі у цирку, вдруге ці два роки я використовував на повну. Я отримував задоволення від подорожей і намагався паралельно ділитись всім, що мене надихає, в онлайні. Тоді ми й почали Kononov Team.
Пандемія – другий поворот у житті
Коли у цирку скасували всі виступи, то всім артистам купили квитки додому, а ми на два місяці поїхали до друзів у Лас-Вегас, там живе дуже багато артистів цирку, бо там є постійні вистави. А в кінці червня повернулись в Україну.
Ми потрапили в таку круту, як на мене, ситуацію, що ми можемо вибирати, де ми хочемо жити. Обирали між Львовом та Києвом. Хоча у Києві може бути більше можливостей, емоційно Віка та я обрали Львів, бо я був разом із нею, сам багато разів, ми з Вікою кажемо: «начебто у Європу з’їздили». Європа нам близька, центр нам подобається, величезна кількість крутих ресторанів, жива музика.
Якщо зірки зійдуться, і все буде нормально із цирком, я б хотів повернутись у тур, адже виступи, сцена мене надихають, це як маленький атомний реактор для мене. І я хочу виступати, поки це мене надихатиме.
Але ми також віримо в онлайн. Зараз ми тренуємо онлайн, із нами займається три тисячі людей. Ми були у Лас-Вегасі, ми переїхали у Львів, а наші клієнти, з якими ми зараз займаємось, вони залишились там, де й були, онлайн.
Думаю, все повинно бути в балансі, як і з цінностями. Якщо ти ставиш все на щось одне, наприклад, сім’ю, і ти сфокусований на родині, всі інші ролі в житті закинуті: здоров’я, або ти не заробляєш, або ти не реалізуєш себе, або не подорожуєш, то ти трохи не щасливий. Так само, якщо ти все ставиш на кар’єру.
Я увесь цей час не дуже хотів жити в Америці, я був закоханий у своє місто, але ситуація мене відрізала від нього. Тому тепер для мене все одно, де жити. Я намагаюсь постійно розвиватись, у мене почали змінюватись цінності, й американські цінності стали дуже близькі для мене, я почав їх приймати і себе особисто виховувати у межах цих цінностей: брати на себе відповідальність, бути відкритим, посміхатись одне одному – це добре, це краще, ніж супитись, питати, як справи, - це добре, заробляти – це добре.
Завжди готовий збирати валізи й переїжджати
Черпати енергію особисто мені дуже допомагає спорт, це щось глибинне, базове. Щойно починаєш бігти, займатись чи просто виходиш на зарядку, - у тебе всередині з’являються сили рухатись далі, з’являється додаткова енергія, хочеться жити.
Моє перше правило: треба взяти відповідальність за своє життя на себе. Говорити про це легко, але зробити це набагато складніше. Треба відчути, що твоє життя – у твоїх руках, а все, що ти маєш, - результат того, як ти жив до того. Якщо хочеш щось змінити, то прийми це просто зараз. Зрозумій, що життя жодних подарунків може не дати.
Друге правило: світ постійно змінюється, тож не варто передбачати майбутнє, не варто чекати «попутного вітру», - натомість готуйся, вчись, розберись у собі й постав свою мету, а головне – будь у гарній формі фізично, психологічно, фінансово, емоційно. Будь готовий, що все може змінитись, що завтра раптом доведеться збирати валізи і поїхати. У моєму житті така ситуація виникає вдруге, коли життя несподівано змінюється, і ніхто не міг передбачити, що це станеться.
Третє важливе правило: хвалити себе. Хваліть себе, бо й без того життя важке. До того ж, ми всі «країна відмінників», ми всі дуже вимогливі до себе, і якщо щось не виходить, ми пресуємо себе дуже сильно, але це пресування відбирає сили. А нам у критичній ситуації сили вкрай важливі. Також треба шукати гарне оточення, яке буде не «обламувати» тебе, а підтримувати, розпалювати твій вогонь, і намагаємось рухатись уперед, використовуючи старе правило для щастя: люби когось, роби щось і вір у щось.
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Український гімнаст Cirque du Soleil після скасування шоу повернувся в Україну та розвиває власну справу. Відео
