Кореспондент Голосу Америки Кейн Фарабо неодноразово брав інтерв’ю у Джиммі Картера на різні теми: від його перебування в Білому домі до постпрезидентської кар’єри захисника глобального здоров’я та демократії. У цій статті зібрані основні моменти цих інтерв’ю.
Колишній президент США Джиммі Картер, який займався вирощуванням арахісу і до обрання в президенти був губернатором штату Джорджія, помер у віці 100 років.
Коли 20 січня 1977 року Картер складав присягу президента Сполучених Штатів, він пообіцяв "такий же хороший уряд, як і народ".
Він очолював уряд країни протягом чотирьох бурхливих років. Зростання інфляції та безробіття затьмарювали внутрішні пріоритети його адміністрації. Картер досяг успіхів у зовнішній політиці завдяки мирній угоді між Єгиптом та Ізраїлем, та договору про Панамський канал.
Однак криза із заручниками в Ірані домінувала в новинах в останні роки його перебування у Білому домі та сприяла його поразці на президентських виборах у США 1980 року.
Картер любив казати, що кінець його президентства у 1981 році став початком його нового життя, він подорожував світом, "боровся з хворобами, вселяючи надію та відстоюючи мир".
"Виявилося, що це відкрило для мене та моєї дружини Розалін нову арену хвилювання, непередбачуваності, пригод, викликів і задоволення", — казав він в інтерв'ю Голосу Америки.
Подружжя Картерів очолювало неурядову організацію "Центр Картера", що має на меті покращувати життя шляхом вирішення конфліктів, просувати демократію та запобігати хворобам. Вони відвідали понад 80 країн світу, де були спостерігачами на виборах, виступали посередниками у суперечках, підтримували боротьбу з хворобами. Це активне життя після Білого дому зрештою призвело до вручення Джиммі Картеру Нобелівської премії миру у 2002 році.
"Я дивлюся на роботу Центру Картера як на продовження того, що я намагався зробити як президент. Знаєте, ми принесли мир між Ізраїлем та Єгиптом. Ми відкрили величезні відносини з Латинською Америкою завдяки договору про Панамський канал", — розповідав він.
"Тож все, що я робив відтоді, було свого роду продовженням. Не думаю, що хтось сумнівається, що Нобелівську премію миру я отримав, наприклад, саме завдяки роботі Центру Картера. Отже, я був би абсолютно задоволений спадщиною, що базується мирі та правах людини. Хто б не був?"
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш високо оцінив "прихильність Картера міжнародному миру та правам людини".
"Президента Картера запам’ятають за його солідарність з уразливим населенням, за його незмінну доброту та його непохитну віру в загальне благо та нашу загальну людяність, – сказав Гутерріш у заяві. – Його спадщина як миротворця, борця за права людини та гуманітарія збережеться".
У неділю, 29 грудня, Білий дім опублікував заяву президента США Джо Байдена та першої леді Джилл Байден:
"Понад шість десятиліть ми мали честь називати Джиммі Картера дорогим другом. Але надзвичайним у Джиммі Картері є те, що мільйони людей по всій Америці та світі, які ніколи не зустрічалися з ним, теж вважали його дорогим другом".
Байден також оголосив 9 січня 2025 року національним днем жалоби на честь Картера та наказав приспустити прапори на громадських будівлях на наступні 30 днів.
Новообраний президент Дональд Трамп опублікував у Truth Social: "Виклики, з якими зіткнувся Джиммі на посаді президента, виникли у вирішальний для нашої країни час, і він зробив усе, що в його силах, щоб покращити життя всіх американців. За це ми всі вдячні йому".
Шлях Картера до Білого дому почався в маленькому містечку Плейнс, штат Джорджія, де він народився 1 жовтня 1924 року.
Після служби офіцером у ВМС США, де він допомагав розвивати флот атомних підводних човнів після Другої світової війни, Картер повернувся до свого рідного міста в 1953 році, щоб керувати сімейним бізнесом з вирощування арахісу.
Він пішов у політику в 1960-х роках, прослуживши два терміни у кріслі законодавця штату Джорджії перед тим, як стати 76-м губернатором штату з 1971 по 1975 рік.
На президентських виборах 1976 року демократ Картер балотувався проти чинного тоді президента-республіканця Джеральда Форда, який став президентом після відставки Річарда Ніксона внаслідок Вотергейтського скандалу. Картер переміг Форда із незначним відривом і став президентом.
Кульмінаційним моментом президентства Картера став 1978 рік. Картер запросив президента Єгипту Анвара Садата та прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна в президентський будинок відпочинку у Кемп-Девіді, що у штаті Меріленд, для переговорів про мирний договір.
"Коли я став президентом, за попередні 25 років відбулося чотири війни між арабами та ізраїльтянами, причому єгиптяни мали підтримку Радянського Союзу, — сказав він. — Вони були єдиною країною, яка справді могла кинути військовий виклик Ізраїлю. І ми досягли успіху в укладенні договору між Ізраїлем та Єгиптом… жодного слова з якого ніколи не було порушено".
Картер також домовився про угоду, за якою контроль над Панамським каналом був переданий панамському уряду, він також нормалізував дипломатичні відносини з Китайською Народною Республікою.
У 1979 році головна увага адміністрації Картера була спрямована на Іран, де революція під проводом релігійних священнослужителів повалила уряд шаха, якого підтримували США. Зрештою шах втік до Сполучених Штатів, де проходив лікування від раку.
4 листопада 1979 року бойовики, розлючені на США за те, що вони приховували скинутого шаха, увірвалися в американське посольство у Тегерані і взяли в заручники 66 американців. 13 тижнів потому їх звільнили.
Через п’ять місяців кризи, у квітні 1980 року Картер дав дозвіл на проведення складної військової операції зі звільнення решти заручників. План, який отримав назву "Орлиний кіготь", передбачав розміщення кількох гелікоптерів і військових літаків на місці в іранській пустелі. Картер, який схвалив план, пояснив Голосу Америки, що гелікоптери з членами елітного підрозділу Delta Force США повинні були вилетіти звідти до посольства США в Тегерані, звільнити заручників і повернутися до літака, який чекав на них. Іран.
"Мінімально необхідною кількістю гелікоптерів було б шість дуже великих гелікоптерів. Тому я вирішив відправити вісім. Один із гелікоптерів незрозумілим чином розвернувся та повернувся до авіаносця. Інший впав під час піщаної бурі в Іранській пустелі. Третій мав витік гідравліки і врізався в один із літаків С-130", - розповідав він.
Перервана місія закінчилася провалом. Внаслідок катастрофи загинули вісім військовослужбовців США та один цивільний громадянин Ірану. Волтер Мондейл, віце-президент Картера, сказав тоді Голосу Америки, що цей день був найнижчим моментом їхньої адміністрації.
"Коли ця рятувальна місія провалилася і загинули люди. Я маю на увазі, що це було ... ми були дуже похмурі того дня і деякий час після цього", - сказав Мондейл. Держсекретар Сайрус Венс подав у відставку на знак протесту проти операції.
Невдача місії підірвала довіру до Картера серед американської громадськості. Інцидент стався за сім місяців до президентських виборів 1980 року і сприяв тому, що Картер програв на виборах супернику Рональду Рейгану.
"Річниця захоплення заручників була днем виборів, - розповідав Картер. - Звичайно, засоби масової інформації були одержимі річницею захоплення заручників і тим фактом, що я не зміг їх звільнити. Це було питання номер один, яке спричинило мій провал".
Заручників звільнили у день, коли Рональд Рейган став президентом.
У 1981 році Картер повернувся до рідного міста Плейнс, не впевнений щодо напрямку свого постпрезидентського життя. Спочатку його плани були скромними - працювати у бібліотеці та в музеї.
"Я уявляв собі, що це буде маленька річ, де я матиму офіс і кілька гарних будівель в Атланті. І що будь-яка людина у світі, яка перебуває у конфлікті чи має потенційний конфлікт, може прийти до мене, і я допоможу їм врегулювати суперечку та зупинити війну", - розповідав Картер.
Центр Картера, який очолив колишній президент, відправляв спостерігачів на понад 80 виборів у світі, виступав посередником у суперечках, починаючи від ядерного протистояння з Північною Кореєю в 1994 році і закінчуючи мирною угодою між Угандою та Суданом у 1999 році. Центр також є лідером у сприянні здоров’ю та боротьбі з хворобами у найбідніших частинах планети.
В одному з багатьох інтерв’ю Голосу Америки Картер згадав про своє життя в Білому домі та поза ним. Він тоді сказав, що найбільшою частиною його спадщини були не досягнення на посаді президента чи Нобелівська премія миру, а викорінення гвінейської глистної хвороби.
"В історії людства була лише одна хвороба, яку можна було викорінити, і це була натуральна віспа, — сказав він. — Тож гвінейський черв’як незабаром стане другою хворобою в історії, яку буде стерто з лиця землі". Завдяки зусиллям Картера у 2022 році було зареєстровано лише 13 випадків гвінейського хробака.
Колишній президент Картер вів активний спосіб життя до 99 років, переживши рак мозку в 2015 році.
Погіршення здоров’я та глобальна пандемія коронавірусу 2020 року змусили його в останні роки життя залишатися в рідному місті Плейнс.
Востаннє Джиммі Картер з’являвся на публіці під час похорону своєї дружини Розалін у листопаді 2023 року.
В одному зі своїх останніх коментарів для ЗМІ Картер поділився з Голосом Америки своїми сподіваннями щодо майбутнього "Центру Картера".
"Я хотів би, щоб Сполучені Штати в майбутньому прагнули стати борцем номер один у світі за мир, права людини, за якість навколишнього середовища і, я б сказав, за рівне ставлення до всіх, — сказав він. — Якби ми змогли це зробити, у нас була б справжня супердержава в країні, яку я дуже люблю".
Джиммі Картер прожив найдовше серед усіх господарів Білого дому, а його 76-річний шлюб із дружиною Розалін є найдовшим з усіх президентів і перших леді.
Місце його останнього спочинку буде на території його помешкання, у місті Плейнс, штат Джорджія, втім робота і слова Картера продовжують своє життя на сторінках десятків книг, які він написав за життя. До його літературного доробку увійшли мемуари, художній роман, суперечливі дослідження Близького Сходу та збірка його улюблених віршів.
Дивіться також документальний серіал Голосу Америки про протистояння між США та Росією під час Холодної війни: