Республіканці виступають не лише проти медичної реформи, суперечка навколо якої і призвела до часткового скорочення діяльності уряду. Вони активно лобіюють зменшення витрат на програми соціального забезпечення. Їх аргумент – чим більше люди покладаються на підтримку уряду, тим менше вони зацікавлені працювати.
Нещодавно контрольована республіканцями Палата представників Конгресу прийняла законопроект, який зменшує програму харчової допомоги вдвічі, на 40 мільярдів доларів. Малоймовірно, що в такому вигляді документ прийме підконтрольний демократам Сенат. Однак у суспільстві вкотре розгорілися дебати про соціальну підтримку та її вплив на економіку.Ось приклад штату Кентукі.
Центр розподілу продовольчих продуктів діє при парафії у передмісті Луїсвіла вже 25 років. Їх послуги завжди користувалися великим попитом, особливо тепер, коли рівень бідності у цьому районі зріс з 11 до 18 відсотків.
Марвін Поґ, безробітний інвалід війни, каже, що не зміг би вижити без допомоги центру. Талонів на харчування, які він отримує від уряду, не досить, аби прогодуватися. Уявити собі подальше урізання субсидій він просто не може:
«Це божевілля. Навіть зараз не вистачає на життя. Тому ми змушені звертатися до благодійних установ».
Координатор програми допомоги сестра Джін-Ен Запа розповідає, що вони годують 20 тисяч сімей на рік. Харчі спочатку надходили від Міністерства сільського господарства, але торік уряд майже вдвічі зменшив допомогу продовольчим банкам, і парафії довелося самотужки шукати фонди. Судячи з напливу людей, які звертаються до них, монахиня сумнівається, що в центрі зуміють забезпечити харчами всіх нужденних, якщо уряд скоротить видачу продовольчих талонів. Вона каже:
«Нам самим не справитися. Ми повинні бути в партнерстві з урядом, щоби дбати про наших братів, наших сестер. Ми один народ».
Однак на пікніку, влаштованому ветеранами, люди не особливо обурювалися з приводу скорочення урядових субсидій тим, які не шукають роботу та відмовляються пройти професійну підготовку. Мешканка Луїсвіла Кристіна Шранк, наприклад, вважає, що надто багато людей покладаються на урядову допомогу:
«Люди, які працюють, заслуговують на те, щоби отримувати продовольчі талони. А люди, які можуть, але не працюють, повинні самі заробляти. Тож я думаю, це правильне рішення».
Між тим сестра Джін-Ен нагадує, що серед тих, хто отримує соціальну допомогу чимало працюючих. Проблема в тому, що заробляють ці люди небагато, тому без продовольчих талонів обійтися не можуть. Серед них – одинокі матері з маленькими дітьми:
«Це те що називається «харчова безпека». Ви можете працювати і водночас не мати досить їжі в кінці місяця, щоб прогодувати свою родину. Це не те саме, це не ті люди, які постійно перебувають у бідності».
Усі розуміють, як тільки економіка покращиться, попит на продовольчі талони зменшиться. Але критики кажуть, що економічне зростання навряд чи станеться, якщо люди не будуть працювати, а будуть покладатися виключно на урядові субсидії.
Заробляють ці люди небагато, тому без продовольчих талонів обійтися не можуть
Центр розподілу продовольчих продуктів діє при парафії у передмісті Луїсвіла вже 25 років. Їх послуги завжди користувалися великим попитом, особливо тепер, коли рівень бідності у цьому районі зріс з 11 до 18 відсотків.
Марвін Поґ, безробітний інвалід війни, каже, що не зміг би вижити без допомоги центру. Талонів на харчування, які він отримує від уряду, не досить, аби прогодуватися. Уявити собі подальше урізання субсидій він просто не може:
«Це божевілля. Навіть зараз не вистачає на життя. Тому ми змушені звертатися до благодійних установ».
Координатор програми допомоги сестра Джін-Ен Запа розповідає, що вони годують 20 тисяч сімей на рік. Харчі спочатку надходили від Міністерства сільського господарства, але торік уряд майже вдвічі зменшив допомогу продовольчим банкам, і парафії довелося самотужки шукати фонди. Судячи з напливу людей, які звертаються до них, монахиня сумнівається, що в центрі зуміють забезпечити харчами всіх нужденних, якщо уряд скоротить видачу продовольчих талонів. Вона каже:
«Нам самим не справитися. Ми повинні бути в партнерстві з урядом, щоби дбати про наших братів, наших сестер. Ми один народ».
Центр розподілу продовольчих продуктів діє при парафії у передмісті Луїсвіла вже 25 років
«Люди, які працюють, заслуговують на те, щоби отримувати продовольчі талони. А люди, які можуть, але не працюють, повинні самі заробляти. Тож я думаю, це правильне рішення».
Між тим сестра Джін-Ен нагадує, що серед тих, хто отримує соціальну допомогу чимало працюючих. Проблема в тому, що заробляють ці люди небагато, тому без продовольчих талонів обійтися не можуть. Серед них – одинокі матері з маленькими дітьми:
«Це те що називається «харчова безпека». Ви можете працювати і водночас не мати досить їжі в кінці місяця, щоб прогодувати свою родину. Це не те саме, це не ті люди, які постійно перебувають у бідності».
Усі розуміють, як тільки економіка покращиться, попит на продовольчі талони зменшиться. Але критики кажуть, що економічне зростання навряд чи станеться, якщо люди не будуть працювати, а будуть покладатися виключно на урядові субсидії.
