Брюссель – Згідно з новими правилами, Євросоюз нещодавно озброївся своєю дипломатичною службою та обрав Катрін Аштон Верховним представником із закордонної політики. Однак, Берлін, Париж, Лондон чи Рим навіть не припускають, що хтось за них може автономно ухвалювати рішення щодо міжнародних відносин. Як, власне, і внутрішніх справ. Ідейно роз’єднана та поділена європейська спільнота не має змоги грати ролі справжнього лідера на світовій сцені. Як вважають фахівці, навіть попри побудову спільних установ, політичних об’єднань, впровадження єдиних грошей, Євросоюзу ніколи не судилося перетворитися на європейський варіант Америки, тобто, справжні «Сполучені Штати Європи».
Чи може співдружність 27 європейських країн врешті-решт стати справжнім світовим лідером? Західні політичні й економічні експерти схильні до думки, що ні. Цей союз розділений між декількома столицями і не має дієвої централізованої влади, пояснюють вони. Однак, вплив Євросоюзу, скажімо, деяких сторін його політики сусідства, чи відстоювання норм демократії у світі, все ж визнають. А останнім часом співдружність розпочала вкладати чималі інвестиції й у сферу дипломатії та об’єднаної європейської оборони.
Директор відділу міжнародних відносин паризької Школи національної адміністрації Максим Лефебр, пояснюючи, що саме могло б додати ваги європейській стратегії на міжнародному рівні, зауважив: «Потрібне бажання країн-членів, використовуючи Євросоюз, набирати ваги у дипломатичній та стратегічній сфері. Потрібні засоби та чітке бачення мети».
«Бажання, – продовжує Лефебр, – полягає у співробітництві великих держав через інституційну систему Брюсселя. «Засоби» вже існують: це Спільна політика безпеки й оборони, яка наразі розвивається так само, як і Європейське агентство озброєнь. Вага Європи збільшиться, якщо поглибиться інтеграція у цих напрямках».
Паризький аналітик переконаний, що європейська співдружність протягом нинішнього століття залишиться у числі набільших потужностей світу поруч зі США, Китаєм, Росією чи Індією. Але втримати місце на цьому «олімпі» можна лише об’єднавшись навколо спільних інтересів. Та навіть побіжно глянувши на сприйняття Євросоюзу у різних європейських столицях, стає зрозуміло: об’єднання – це справа надзвичайно складна. Адже, Франція хоче потужної співдружності, але ніколи не поступиться їй місцем, скажімо, у Раді безпеки ООН. Німеччина у цьому союзі вбачає насамперед економічну та цивільну міць. Тим часом, Іспанія та Італія, захищаючи свої вузькі інтереси, без вагань можуть, скажімо, десятиліттями накладати вето на ідею єдиного європейського патенту.
Націоналізм руйнує, а національна ідентичність є видом захисту – Шульц
Тож чи можливі, з огляду на це все, «Сполучені Штати Європи»? Навіть голова Європарламенту Мартін Шульц, відповідаючи на це питання європейським ЗМІ, зазначив, що такого об’єднання за взірцем Сполучених Штатів Америки на континенті не буде.
«Німець не може перетворитися на каліфорнійця, а француз – на вихідця з Техасу. Ми – союз незалежних держав і всюди національна ідентичність відіграє засадничу роль. У Європі треба створити структуру, де поважатиметься національна держава. Однак, націоналізм руйнує континент, але національна ідентичність для більшості європейців – це своєрідний вид захисту. Водночас, треба зрозуміти, що в нинішньому світовому змаганні країна сама більше не може вижити», – зауважив Мартін Шульц.
Базуючись тільки на національній ідентичності, країни континенту все ж ніколи не зможуть зберегти європейську соціальну модель, ні екологію, ні вберегтися від зловживань роботодавців чи трудової експлуатації дітей, додає голова Європейського парламенту.
«Тільки об’єднавши національну та європейську ідентичності та створивши інтегрований політичний союз, об’єднана Європа могла б створити Сполучені Штати Європи, але за самобутнім європейським зразком», – наголосив Мартін Шульц.
Чи може співдружність 27 європейських країн врешті-решт стати справжнім світовим лідером? Західні політичні й економічні експерти схильні до думки, що ні. Цей союз розділений між декількома столицями і не має дієвої централізованої влади, пояснюють вони. Однак, вплив Євросоюзу, скажімо, деяких сторін його політики сусідства, чи відстоювання норм демократії у світі, все ж визнають. А останнім часом співдружність розпочала вкладати чималі інвестиції й у сферу дипломатії та об’єднаної європейської оборони.
Директор відділу міжнародних відносин паризької Школи національної адміністрації Максим Лефебр, пояснюючи, що саме могло б додати ваги європейській стратегії на міжнародному рівні, зауважив: «Потрібне бажання країн-членів, використовуючи Євросоюз, набирати ваги у дипломатичній та стратегічній сфері. Потрібні засоби та чітке бачення мети».
«Бажання, – продовжує Лефебр, – полягає у співробітництві великих держав через інституційну систему Брюсселя. «Засоби» вже існують: це Спільна політика безпеки й оборони, яка наразі розвивається так само, як і Європейське агентство озброєнь. Вага Європи збільшиться, якщо поглибиться інтеграція у цих напрямках».
Паризький аналітик переконаний, що європейська співдружність протягом нинішнього століття залишиться у числі набільших потужностей світу поруч зі США, Китаєм, Росією чи Індією. Але втримати місце на цьому «олімпі» можна лише об’єднавшись навколо спільних інтересів. Та навіть побіжно глянувши на сприйняття Євросоюзу у різних європейських столицях, стає зрозуміло: об’єднання – це справа надзвичайно складна. Адже, Франція хоче потужної співдружності, але ніколи не поступиться їй місцем, скажімо, у Раді безпеки ООН. Німеччина у цьому союзі вбачає насамперед економічну та цивільну міць. Тим часом, Іспанія та Італія, захищаючи свої вузькі інтереси, без вагань можуть, скажімо, десятиліттями накладати вето на ідею єдиного європейського патенту.
Націоналізм руйнує, а національна ідентичність є видом захисту – Шульц
Тож чи можливі, з огляду на це все, «Сполучені Штати Європи»? Навіть голова Європарламенту Мартін Шульц, відповідаючи на це питання європейським ЗМІ, зазначив, що такого об’єднання за взірцем Сполучених Штатів Америки на континенті не буде.
В нинішньому світовому змаганні країна сама більше не може вижитиМартін Шульц
«Німець не може перетворитися на каліфорнійця, а француз – на вихідця з Техасу. Ми – союз незалежних держав і всюди національна ідентичність відіграє засадничу роль. У Європі треба створити структуру, де поважатиметься національна держава. Однак, націоналізм руйнує континент, але національна ідентичність для більшості європейців – це своєрідний вид захисту. Водночас, треба зрозуміти, що в нинішньому світовому змаганні країна сама більше не може вижити», – зауважив Мартін Шульц.
Базуючись тільки на національній ідентичності, країни континенту все ж ніколи не зможуть зберегти європейську соціальну модель, ні екологію, ні вберегтися від зловживань роботодавців чи трудової експлуатації дітей, додає голова Європейського парламенту.
«Тільки об’єднавши національну та європейську ідентичності та створивши інтегрований політичний союз, об’єднана Європа могла б створити Сполучені Штати Європи, але за самобутнім європейським зразком», – наголосив Мартін Шульц.
