Українські психологи з часу російського вторгнення набули досвіду і знань, яких не могли мати навіть країни, що у рамках гуманітарної допомоги запропонували свої навчальні семінари.
Фахівці в Україні працюють в умовах, непорівнянних із жодною досі відомою війною. Їхня щоденна практика додає надзвичайно цінні матеріали психології як науці загалом, а фахове обговорення не встигає за тим, з яким розмахом рухається практична робота.
Тому психологам пора зустрітися і почати обговорювати та науково осмислювати отримані навики клінічної роботи, розповіла Голосу Америки Людмила Балецька, кандидат психологічних наук, керівниця відділу психічного здоров'я та психосоціальної підтримки організації People in Need, Slovakia.
“Все, що ми розуміємо про дитячу травму та відновлення” - саме під такою назвою з її ініціативи на Закарпатті 20 лютого стартує всеукраїнська 4-денна науково-практична конференція, що збере психологів-практиків із усієї країни, у тому числі з регіонів, де йдуть найважчі бої.
І де все ще продовжують жити, вчитися, травмуватися і відновлюватися українські діти.
Вплив війни Росії проти України нестимуть 2-3 покоління
“Дякуючи світовій підтримці, буквально з перших днів війни ми отримали миттєвий доступ до світових знань у цій сфері. Крім того, безмежно важливим став досвід наших колег-психологів, що мали подібний досвід, починаючи з 2014 року”, - каже Людмила Балецька.
Утім вже за кілька місяців стало зрозуміло, що щедро наданих дружніми країнами семінарів недостатньо. Українська психологи потрапили у зовсім іншу реальність.
“Нам є багато що обговорити у професійному колі, ми повинні вже зараз аналізувати, як війна впливає на українців, пробувати прогнозувати на 50 років вперед. Та вже навіть через 10 років, а це дуже мало і швидко, нинішні діти стануть дорослими особистостями. Щонайменше, вони “будуть сплачувати за наші пенсії”, тож маємо розуміти, як війна вплине на їхню психіку, поведінку, життя, які проблеми вони матимуть у середині свого віку, у кінці життя. А також, наприклад, наскільки ця війна збільшить рівень панічних тривог у населення”, - каже Балецька.
Аналізуючи вплив війни у широкому контексті та “забігаючи наперед”, вчена застерігає – наслідки нинішньої війни Росії проти України стосуватимуться не одного покоління, її вплив торкнеться двох-трьох поколінь.
Доказові методики зцілення дитячих травм
Одним з ключових напрямків конференції стане робота з дитячою травмою. Йдеться не про те значення слова “травма”, яке набуло широкого вжитку у значенні навіть мінімальних переживань. А про випадки, коли наявні усі клінічні показники того, що дитина насправді перебуває у травмі, або ж має ознаки так званого віддаленого, розтермінованого у часі посттравматичного синдрому. Тут дуже потрібні правильні вивірені кроки, доказові методики, тут не можна гратися у профанацію, наголошує Людмила Балецька.
У таких випадках працює, за її словами, тільки індивідуальна терапія, при чому чітко означена у часі (і кількості консультацій) короткофокусована робота зі спеціально навченим психологом.
Допомогти дитині розповісти історію про те, що вона пережила
Це травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія – одночасно з дітьми і батьками. Йдеться про спільні сесії, в основі яких лежить завдання допомогти дитині розповісти історію про те, що вона пережила. Щоб травмована маленька особистість не заштовхувала пережите далеко у підсвідомість, а навпаки прожила це думками і словами знову – у безпечному просторі, із фаховою підтримкою.
Друга частина роботи - психолог пояснює батькам, як саме працює дитяча психологія під час таких спільних сесій. Батьки повинні добре розуміти, що відбувається і з якою метою.
Це доказова терапія. За словами Балецької, науково заміряно, що працює схема роботи у 10 консультацій, і "вони дієві саме для дітей, які пережили насильство, знущання, сексуальну наругу, експлуатацію, чули і бачили вибухи та інші жахіття”.
Одне з найважчих завдань - забезпечити умови для проходження усіх 10 сесії, щоб ніхто, наприклад, раптово не переїхав в інше місто, не втратив зв'язок з психологом, усе це досить важко у нинішніх реаліях України.
"У цьому контексті мені особливо близький підхід американських колег, наприклад, із Університету Джонса Гопкінса. Тут доказовість роботи конкретно заміряна і вони постійно використовують свіжі дані від психологів «у полі» та відповідно додають свіжі рекомендації всім фахівцям. Саме від цієї школи ми переймаємо зараз короткофокусовані методи та співпрацюватимемо у подальшому", - каже Людмила.
Реалії дітей у війні: жорстка вчителька часом травмує більше, ніж звуки вибухів
Ще один важливий момент, винесений на обговорення на конференції, стосується того, що травмує дуже багатьох дітей в Україні навіть більше, ніж точкові моменти (як то вибухи чи вбивства). Йдеться про те, що ще більшої шкоди завдають більш довготривалі речі. Наприклад, чимало дітей із внутрішньо переселених сімей навіть в умовах відключення електроенергії та інших труднощів продовжують вчитися онлайн у своїх школах. При тому що у новому місті чи селі школа - просто через дорогу від помешкання. Виявилося, ризик булінгу до “приїжджих” дітей залишається високим і діти просто бояться ходити у місцеву школу.
Дитячі страхи під час війни залишаються дитячими страхами
“Одна з психологинь, яка працювала з дітьми у зоні бойових дій, розповіла мені такий вражаючий факт, що умовної Ганни Павлівни, яка ставила двійки, діти боялися більше, ніж звуків вибухів за вікном, - ділиться Людмила Балецька. – Тобто дитину більше травмують речі, які її щодня оточують, аніж сам фактор війни. Діти у війні залишаються дітьми, і дитячі страхи під час війни залишаються дитячими страхами”.
Тому на конференції особливу увагу приділять ідеям проектів, що пом'якшують середовище, у якому живуть діти, сприяють безпечному спілкуванню, обговоренню, але не є безпосередніми консультаціями, тобто це ніби “замаскована психотерапія”.
“Замаскована психотерапія”: музика, тварини, лікарняна клоунада
Серед таких проектів, наприклад, музична терапія, заняття з тваринами, зокрема кіньми, а також “вищий пілотаж” у роботі психолога з дітьми із важкими, а то й невиліковними хворобами – “лікарняна клоунада”.
Музична терапія передбачає на перший погляд традиційне заняття з музики, але містить елементи самотруботи, навчання вмінню прислухатися до свого тіла, власних відчуттів. Таку ж увагу до власного фізичного стану дає іпотерапія або лікування заняттями з верхової їзди на конях.
Це не класична робота психолога, але опосередковано, у співпраці з іншими спеціалістами і з психологом, дитина отримує таку необхідну їй допомогу у процесі відновлення після травматичного досвіду.
Такі заняття дозволяють і батькам легше і швидше отримати порятунок без надмірної “психологізації” процесу. Загалом йдеться про речі, які допомагають дітям просто жити день за днем, навіть у війні.
Повернути маленькому пацієнтові оту хвилинну радість у моменті
Що ж до лікарняних клоунів, то цю роботу можуть виконувати одні з найбільш високоосвічених психологів, що мають вагомий досвід роботи з дітьми, які фактично живуть у лікарнях, наприклад, через онкологічні захворювання. Це вміння розповісти історію, яка поверне дитину у дитинство, хоча б на короткий час. Головне завдання - повернути маленькому пацієнтові оту хвилинну радість у моменті.
“Це ми обговоримо і на конференції - як будувати такі маленькі проекти, як вони впливають на суспільство із вже наявного досвіду і як допомагають суспільству зрештою”, - каже ініціаторка ряду подібних проектів.
Іще один семінар стосуватиметься того, де сьогодні фахівці можуть отримувати необхідні матеріали, щоб уникати профанації, не потрапляти у пастку бажання допомагати “всім і одразу”. Адже у війні, як ніколи, йдеться про необхідність якісної роботи психолога з дітьми.
Ще один день конференції присвятять тому, щоб психологи турбувалися і про себе. Людмила Балецька пояснює: “Працювати з дітьми, перебуваючи самим у війні, маючи власних дітей і постійно пам'ятаючи, що ти теж у небезпеці – це дуже сильно впливає на всіх нас. На жаль, досвід уже показує нам, що “найбільш просунуті” викладачі світу (наприклад, на семінарах від Ізраїлю та інших країн, що мають бойовий досвід), якими б не були мудрими у розумінні травми, але й самі визнають, що українці зіштовхуються із ширшими інакшими і набагато складнішими реаліями”.
У більшості країн з досвідом війни є, на відміну від України, так звана безпечна зона. “А у нас в Україні її просто немає, - каже Балецька. - Бо діти живуть зі звуком сирен у всіх регіонах і ніхто ніде застрахований. Хіба ті, хто ілюзорно вірить, наприклад, на Закарпатті, що нас захистить близькість до кордону ЄС. Але ніхто насправді не захищений від диверсій, замінувань, тривоги - усе це впливає на кожного з нас”.
Один з нас на наступну онлайн-зустріч не з'явиться, бо… його просто вбито російською війною
В Україні, зауважує Людмила, психічний стан людей рухається умовними “каскадами” – змінюється кожні 2-3 тижні: “Щоразу додається якась нова опція - залежно від зміни ситуації у державі, на фронті чи всередині. У такій “повзучій” комплексно складній ситуації ще ніхто з сучасних психологів не працював. Навіть із тих, хто пропонує нам семінари сьогодні. Часом слухаєш теоретичні матеріали і просто відзначаєш - так, ми це вже пройшли на практиці. А коли маємо професійні супервізії, то навіть супер досвідчені психологи-практики з Швеції, Німеччини, інших країн часом відверто кажуть - не знаю, що тут й сказати. Та й загалом супервізії у колі психологів виглядають сьогодні вражаюче для іноземного фахівця. Уявіть, як їм стикатися з реаліями, коли українські учасники кажуть, що “один з нас на наступну онлайн-зустріч не з'явиться, бо… його просто вбито російською війною”.
Зберегти і передати найкращі практики
Водночас психологи України у різних регіонах і навіть районах проживають ситуації дуже різні і по-різному. Тому й потрібні зустрічі та обговорення набутого досвіду за прожиті 9 років війни, відколи у країну вторглася Росія. До фахових психологів, запевняє Людмила Балецька, черга – на місяці: “Я дуже вірю у психологію, але не думаю, що суспільство зможе забезпечити по психологу (особливо кваліфікованому) для кожного травмованого. Тому досвід, який сьогодні отримують наші найкращі практики, треба передавати далі, бо війна ще не закінчується і ніхто не може спрогнозувати, як буде. Якщо готовність до миру включає те, що ми готові захистити себе, то готовність до психічного здоров'я і відновлення передбачає, що ми збиратимемо найкращі приклади і будемо передавати їх далі”.
Конференція “Все, що ми розуміємо про дитячу травму та відновлення” реалізовується міжнародною гуманітарною організацією "People in Need Slovakia" у партнерстві з організацією Sign of Hope за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Дивіться також:
Форум