«Немає жодних інших варіантів поведінки для людини, яка вважає, що потрібно виступати якомога частіше і якомога активніше проти агресії, війни Росії в Україні, проти окупації Криму і проти нелюдської політики Путіна», – каже художник Антон Литвин – один з організаторів «маршу миру», який відбудеться в Москві 21 вересня. За тиждень до маршу Литвин відповів на запитання Радіо Свобода про цілі та сенс акції.
– Є полеміка навколо цього маршу – він проти війни чи за Україну? З Вашої точки зору, що це?
Нас турбує в першу чергу імперська політика Путіна
– Для мене це синоніми. Бо війна відбувається в Україні, нападник, агресор – це Росія. Тому виступати за незалежність України і виступати за мир – для мене одне й те саме. Але, дійсно, полеміка є, і тому оргкомітет ухвалив рішення мінімізувати українську тему, зробити акцент на тому, що марш російський, проходить в Росії, і нас цікавить і турбує в першу чергу імперська політика Путіна. Зупинивши його, ми тим самим принесемо мир і в Україні.
– Як Ви оцінюєте перспективи маршу? Він буде масовим? Він може вплинути на щось? Які реалістичні цілі може ставити перед собою оргкомітет?
Це проти військових дій Росії в Україні, підтримки бандитів і окупації Криму
– Ми щоразу обговорювали статистику попередніх маршів, намагалися робити прогнози, і тепер в принципі припинили прогнозувати кількість – це абсолютно незрозуміло і безглуздо. Це залежить від купи факторів, починаючи від погоди і закінчуючи політичною ситуацією. Ми принципово не даємо прогнозів, хоча тисяч 50, як мінімум, я думаю, буде. Ви запитали, чи вплине він на щось? Звичайно, ні, безумовно, він не вплине, ніхто не прислухається, яка б масовість не була, це нікого не цікавить. Інша справа, я зараз говорив з колегами по оргкомітету, ми вважаємо, що тактично цей марш вигідний Путіну, щоб показати, що, мовляв, Росії там немає і що Росія за мир. У цьому випадку треба розрізняти і розуміти, що ті, хто виходить на цей марш, вони не за мир в тому розумінні, в якому це вимовляють Лавров, Путін, Пєсков та інші. Це, звичайно, проти військових дій Росії в Україні, підтримки бандитів і окупації Криму. Подвійних стандартів не може бути. Але для того, щоб збільшити масовість (оскільки масовість є головним завданням моменту), ми, звичайно, понижуємо градус проукраїнський і більше робимо акцент на пацифізмі, хоча це трошки суперечить етичній позиції членів оргкомітету.
– Ви говорите про те, що масовість – це важливо. Давайте поговоримо про це з точки зору московських протестів, тих десятків тисяч москвичів, які свого часу влилися в рух за чесні вибори. Потім, очевидно, був спад. Рік тому перед виборами мера столиці знову була якась мобілізація цієї групи людей. Зараз, за Вашою оцінкою, наскільки великий у Москві прошарок тих, хто думає хоча б приблизно так само, як Ви?
– Для відповіді на це питання я точно не той адресат, тому що, ви не повірите, але я особисто живцем за всі ці роки не зустрічав жодної людини, яка сказала б «Крим наш» і була би за Путіна. Мої друзі, мої знайомі, моє коло спілкування складається з якихось марсіан або, навпаки, з москвичів справжніх. Але мені це зовсім незрозуміло. Інша справа, що я не дивлюся телевізор. Але з живих людей, з ким я спілкувався, я ніколи не чув, щоб зав’язалася ця дискусія. Як на мене, так всі москвичі за мир в Україні, за те, що Крим був український. В реальності офіційним цифрам вірити не можна. Щоправда, парадоксальна ситуація, що нас називають меншістю, при цьому я з ким не спілкуюся, у всіх позиція абсолютно збігається з моєю. Це доволі кумедний казус.
– Це ідеалістичний підхід. Ми часто тепер бачимо людей, які досить агресивно налаштовані і атакують тих, хто наважується підняти голос за Україну в Москві, скажімо щодо учасників пікетів. Ви не побоюєтеся, що під час маршу Ви можете зіткнутися з такого роду протидією?
Таких провокацій Путіна, як на Болотній, теж не буде, бо тоді рух був у напрямку до Кремля
– Я погоджуся, я трошки лукавлю, звичайно. Дійсно, на останньому пікеті була досить агресивна ситуація, яка практично в останню секунду була зведена до ненасильницького діалогу. Днями одного активіста, мого товариша, за стрічечку українську побили в метро. Це все, звичайно, правда. А з приводу страху – у нас є служба безпеки, яка цим займається, займається непогано, люди професійно до цього ставляться, дивляться весь маршрут, мають достатній штат, контролюють на вулицях підходи, обходи. Тому буквального зіткнення стінка на стінку, звичайно, не станеться, ніяких катастроф не буде. Таких провокацій Путіна, як на Болотній, теж не буде, бо тоді рух був у напрямку до Кремля, в цьому випадку по бульварах – це рух не до Кремля, а навколо, тому теж такої реакції чекати не слід від Путіна і влади. Тому організатори не сказати, що гарантують, але, принаймні, сподіваються, що марш відбудеться мирно, без ексцесів і драматичних зіткнень.
– Ви сказали, що йдете не до Кремля, а навколо Кремля. Це теж питання: кому адресована ця акція? Владі або місту, суспільству?
– Це найболючіше питання, тому що, боюсь, ні ті, ні ті нас не почують, а навіть, якщо почують, то не змінять свою позицію. Тому кожен виходить за себе. Тут питання особистого вибору та особистої відповідальності за долю країни. Тому ці розмови про масовість – приємно, звичайно, потім побачити на фотографіях десятки тисяч людей, але, за великим рахунком, різниці між сімома і ста тисячами для людини, яка вийшла, немає. Ти все одно виходиш за себе, тому що не можеш не вийти. Той, хто сприйме цей меседж, що проти війни в Україні виступає досить багато людей, – той зрозуміє, що не самотній. Ті, хто зомбований, хто проводить агресивну політику, для них це не той важіль впливу, ми на це і не розраховуємо.
– Ви художник, займаєтеся сучасним мистецтвом. Ви бачите в марші художній акт чи це виключно політична акція?
– Ні, тут немає абсолютно ніякої мистецької акції – це пряма дія. Більш того, ніяких креативних гасел і плакатів не буде, тому що зараз це відійшло, і жарти тут недоречні при тій кількості жертв. Інша справа, що я як художник замислююся про те, що необхідно змінювати формат виступів, шукати нові форми опору, які були б одночасно і художніми, і дуже точно політичними. Тому що, коли влада не розуміє мови, якою всі говорять, вона не розуміє, як реагувати, і, відповідно, беззахисна, це її жалить і б’є набагато болючіше. Я саме тому пропонував для маршруту проспект Миру, а не традиційно – по бульварах – це було б концептуально дуже точно. Тому що проспект Миру був названий за радянських часів, і пісня була «Вулиця Миру», тобто це була б гра якраз на території влади. Мені здається, це був би досить сильний хід. Але оргкомітет вирішив не ризикувати з новим маршрутом, щоб не було ризику відмови, тому вибрали традиційний. А з приводу інших форм – як концептуальний художник я замислююся про проведення серії мистецьких хеппінінгов у пошуках нових форм спротиву.
– Ви говорили, що серед Ваших знайомих не зустрічаються ті, хто підтримують гасло «Крим наш» і політику Путіна. У Вас в цілому відчуття яке: Ви в Москві перебуваєте в облозі чи у себе вдома? Зараз багато хто починає від’їжджати, Борис Акунін заявив, що він більшу частину часу проводитиме за межами країни. У вас які стосунки з містом, із країною?
– Відчуття абсолютного гетто, місто тобі не належить, воно захоплене – це абсолютно очевидно. І це ніяк не пов’язано з Кримом, це пов’язано якраз із тією політикою соціальних відносин, яка домінує і вибудувана Путіним, – це хамство, це жлобство, неповага до закону, неповага до людей, небажання виконувати закон, небажання дотримуватись його. Влада подає приклад такої поведінки, люди це підтримують. Це із задоволенням підхоплено, гопницька поведінкова філософія. Коли з цим зустрічаєшся на дорозі або в побуті, розумієш, що перемогла ця модель поведінки. І як себе не заганяй в різні культурні місця, виставки, галереї, як не замикайся в автомобілі, це все одно тебе оточує в будь-якій касі, в будь-якому громадському місці. З цим жити досить важко і неприємно.
Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода
