Гілларі Клінтон і закордонна політика щодо України

Гілларі Клінтон залишається фактично єдиним ключовим претендентом на посаду президента США від Демократичної партії. Через так би мовити «важковаговий» статус на політичній арені, її постать приваблює багато уваги і намагань політологів з’ясувати, які в неї погляди й плани щодо України.

Гілларі Клінтон, звичайно ж, переконує, що у разі, якщо їй довірять бути президентом, вона усе робитиме краще. Це стосується і закордонних справ загалом та політики стосовно України зокрема.

Виступаючи в січні у Вінніпезі, вона сказала:

«Я вважаю, що нам треба більше надавати фінансової підтримки урядові України, яка повільно намагається перейти від колишньої непрофесійної, дуже корумпованої системи до більш прийнятної у світі системи, з допомогою Міжнародного валютного фонду Європейського банку та інших установ у Європі і на Заході.

Я справді вважаю, що ми повинні робити більше, щоб допомогти Україні захистити її кордони. Нове спорядження, більше навчань. США та НАТО досі дуже неохоче це робили, і я повністю розумію чому. Ситуація непроста, потенційно небезпечна, але українська армія та прості українці, які воюють проти сепаратистів, довели, що заслуговують на сильнішу підтримку, ніж та, яку ми досі надавали».

Активніша підтримка України майже напевне означає протистояння з Росією. Тим часом політику адміністрації Обами щодо Москви зокрема у ті часи, коли державним секретарем була Гілларі Клінтон, критики називають прикладом невдачі. Мовляв, намагання «перезавантажити» взаємини з Росією показали наївність вашингтонських політиків і нерозуміння сутності режиму Путіна. Хоча Джеймс Ґолдґаєр – декан школи дипломатії при Американському університеті не згоден.

Джеймс Ґолдґаєр каже:

«Я зовсім не думаю, що то був повний провал. У той час у продовж першого президентського терміну Обами Сполучені Штати з допомогою політики «перезавантаження» домоглися певних дуже важливих здобутків. Найпомітнішим була згода Росії надати транспортний коридор в Афганістан для постачання вантажів американському контингенту на додаток до коридору через Пакистан. Це було важливою умовою операції проти Осами бін Ладена. Тоді ж Росія погодилася з додатковими санкціями проти Ірану. Що також було дуже важливе. Я вважаю, що угода про контроль над озброєннями також була корисна… Тоді справи вели з президентом Медведєвим навіть якщо прем’єр-міністр Путін залишався ключовою політичною постаттю. Але коли Путін повернувся у президентське крісло, взаємини погіршилися, і він почав провадити політику ворожу до міжнародного порядку, який США та союзники підтримували у Європі після «холодної війни». В Росії результати опитування показують, що йому це було політично вигідно і саме Путін так діяв. І це великий жаль для усіх нас».

Проте опоненти Клінтон будуть шукати в її послужному списку саме невдалих кроків. Це завдання їм полегшує тривала політична кар’єра спочатку першої леді США а потім, сенатора і держсекретаря.

Говорить політичний аналітик Чарлі Кук:

«До певної міри Гілларі Клінтон буде вести кампанію проти самої себе. Їй треба буде показати себе потрібною, орієнтованою більше не майбутнє, ніж на минуле. Вона частково пов’язана з 16-ма із 24-х років у Білому домі. А люди чекають змін».

Отже одним з її завдань буде відмежуватися від того, що вона робила зокрема на своїй останній посаді. Джеймс Ґолдґаєр каже, що Клінтон вказуватиме, що як держсекретар Барака Обами вона вела не свою закордонну політику, а втілювала рішення, які визначав президент. То чи могла би бути політика президента Гілларі Клінтон відмінною від того, як діє адміністрація Обами?

Декан школи дипломатії при Американському університеті Джеймс Ґолдґаєр каже:

«Я справді вважаю, що вона справді проштовхувала більш активну й інтервенціоністську політику у порівнянні з Обамою. Президент Обама позначив свою закордонну політику тим, чого він не хотів робити, тобто не братися за справи які могли би зашкодити інтересам США і він намагався уникати втручань. Я вважаю, що її закордонна політика була би більш активною. Але можливо не такою активною і інтервенціоністською, як політика її чоловіка. Світ з 90-х років змінився. США відтоді більше довідалися про свої обмежені можливості у перетворення інших країн. Я вважаю, що американці остерігаються глибоких втручань. Але якби колишня держсекретар Клінтон стала президентом Клінтон то вона би заважилася на більш інтервенціоністську закордонну політику».

Чи означає це, що Клінтон на відміну від Обами наважилася би допомагати Україні зброєю? Принаймні сама вона досі про таке не заявляла, але тривала виборча кампанія ще попереду.