Росіяни втрачають інтерес до подій навколо України і дедалі більше підтримують Путіна, свідчать дані, які опублікувала незалежна російська соціологічна компанія "Левада-Центр".
Дослідження показало, що рівень схвалення президента Володимира Путіна значно зріс, що на думку кореспондента газети New York Times (NYT) пояснюється тим, що багато росіян гуртуються навколо свого лідера перед лицем посилення міжнародного тиску.
Але незалежні російські соціологи вважають, що вони спостерігають значно складнішу картину «реанімації тоталітарного суспільства».
Опитування, яке "Левада-Центр" опублікувало у четвер, 1 вересня, свідчить, що кількість росіян, які схвалюють дії Путіна, виросла станом на серпень до 83 відсотків, хоча у січні прихильників Путіна було 69%. При цьому дослідники кажуть, що лише половина росіян цікавиться війною в Україні і ця частка «продовжує зменшуватись».
«Я не стежу. Я їздив у відпустку, в мене все в порядку. Десь, може, і гримить, але це далеко, і тому нечутно, і якось не звертаю на це уваги», – каже житель Москви у відповідь на запитання журналіста телеканалу «Настоящее время» про те, як змінилося його життя за час проведення «спеціальної воєнної операції», як офіційно називають у Росії війну проти України.
Редакція спершу опублікувала коротку версію опитування, яке телеканал, створений у співпраці між «Голосом Америки» і «Радіо Свобода», провів на вулицях Львова і Москви до півріччя російського нападу на Україну. А потім ухвалила рішення включити всі відповіді всіх учасників з обох міст у повному обсязі.
Опитані росіяни здебільшого намагались або не цікавитися діями уряду, або їх підтримували. Деякі відмовляються взагалі говорити на цю тему, а ті, що скаржаться, говорять про почуття тривоги, яке «незрозуміло», звідки взялося, або про ціни, чи відсутність імпортних товарів у магазинах, які зникли через санкції, але вони не пов’язують їх з діями уряду.
Як каже Джошуа Яффа, кореспондент журналу NewYorker, який є автором книжки про політичну культуру в путнській Росії, «більшість росіян підтримують війну, не дуже дбаючи про це чи навіть не звертаючи уваги». Він каже, що це не свідчить про відповідальність чи її відсутність, а лише про те, що ця підтримка насправді означає.
Бо, за словами соціологів з "Левада-Центру", яких він цитує з New York Times, це «мовчазна, пасивна» підтримка.
Саме тому, що ця підтримка не є активною, на думку експертів, Кремль не наважується оголошувати мобілізацію, яка була б йому потрібна для повномасштабної війни в Україні, яку він розпочав.
Як пояснюють соціологи, влада робить все, аби війна не відігравала значної ролі в житті громадян Росії. Так багато росіян живуть у світі, як подають державні ЗМІ, де немає війни з Україною, а є лише «спеціальна військова операція», яка має викорінити крайніх правих екстремістів у «братній країні», яку західні держави «нацькували» проти Росії.
Інша думка суворо карається, нагадують міжнародні правозахисники. За даними незалежного правозахисного медіа-проекту "ОВД-Інфо", у Росії (включно з окупованим Кримом) з кінця лютого до кінця липня 2022 року за антивоєнну позицію було затримано понад 16 тисяч осіб, відкрито понад 20 тисяч справ за статтею карного кодексу про «Порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів чи пікетування».
Протягом останніх місяців понад 3 тисячі людей були засуджені за «дискредитацію армії» і сотні були звинувачені в «навмисному поширенні завідомо неправдивої інформації».
Як розповідає головна редакторка російського видання «Новое время» Євгенія Альбац, її газета отирмала чотири адміністративні покарання за те, що вони писали про бомбардування Харкова, Одеси та Миколаєва.
«Оскільки опублікована інформація не була видана на сайті російського Міноборони, суддя дійшов висновку, що цього не було, крім того, за версією обвинувачення, ще 24 лютого Головком заявив, що спеціальна військова операція проводиться з метою захисту Росії від вторгнення ... з території України», – каже вона у статті, присвяченій півріччю війни.
Якщо вийти на вулицю з антивоєнним плакатом, чи просто з порожнім аркушем паперу, якщо показати цінник товарів у магазині і поруч повісити антивоєнну листівку, навіть за «лайк» у соцмережах можна мати проблеми зі законом у Росії, кажуть правозахисники з організації Human Rights Watch (HRW), яка вимагає призначення спеціального доповідача в ООН, який би займався вивченням стану справ з правами людини у Росії.
Також у Росії заблоковані всі незалежні ЗМІ, а з початку війни Генеральна прокуратура та рішенням судів на основі законів про військову цензуру заблокувала близько 7000 сайтів.
«Якби влада думала, що зможе виграти суперечку щодо переваг свого вторгнення, вона не відчувала б потреби змушувати замовкнути кожен голос опозиції, особливо до такої сміїовинної міри. У певному сенсі їхній страх перед свободою слова схожий на зізнання», – каже у твіті Ендрю Строляйн, речник Європейського відділення HRW.
Російська еліта, пов’язана зі світом багатьма різними зв’язками, – бізнесом, нерухомістю, університетами для дітей, – як каже Альбац, - війну не підтримує.
«За шість місяців війни я не зустріла ні однієї більш чи менш відомої, чи високопоставленї, чи багатої людини, яка б відверто підтримувала б війну», – каже вона, але говорити про це вголос вони бояться. Чимало остерігаються за своє життя, і недаремно на тлі отруєнь «Новічком», чи загадкових смертей топ-менеджерів та власників компаній.
Страх охоплює не лише верхівки російського суспільства. Він передається і вглиб російського народу. Соціологи кажуть, що переважними почуттями росіян щодо військових дій в Україні є з одного боку, “гордість за Росію” – про неї говорять 48% опитаних, а з іншого боку – “тривога, страх, жах” – ці почуття мають 31%.
Глава "Левада-Центру" Лев Гудков у розмові з телеканалом "Настоящее время" пояснює, що між цими почуттями росіян немає суперечки, бо страх перед режимом і одночасно його підтримка – це типова поведінка людини у тоталітарному режимі.
«Ми маємо справу з реанімацією тоталітарного режиму, який живе інакше. Не потрібно переносити норми демократичного суспільства на російську реальність. Сьогодні ситуація цілком інша», – каже він.
Тим, хто сумнівається в достовірності даних соціологів у країні, що живе в атмосфері страху, він говорить, що ці дані потрібно, перш за все, розуміти. Бо найбільше бояться відповідати на запитання соціологів люди, які найбільше лояльні до режиму. Це незрозуміло з точки зору демократичного суспільства, але цілком логічно з точки зору тоталітарного суспільства.
Розмірковуючи на цю тему ще у 2015 році, московський коментатор Гліб Кузнецов писав, що багато іноземців не розуміють природи лояльності до режиму росіян та відсутності співчуття до жертви агресії. На його думку, в уяві росіян, якщо солідаризуватися з жертвою, можна самому опинитися на її місці, і «якраз страх перед агресором і боязнь стати жертвою штовхає росіян в обійми агресора».
«Коли ви виключаєте для себе можливість стати жертвою, мимоволі приєднуєтеся до агресора», – каже Кузнецов. Він вважає, що цей страх є глибоко закорінений у російському суспільстві і нагадує, що ще під час сталінських репресій діти зрікалися своїх батьків, боячись стати жертвами самі.
Цю відсутність емпатії він пояснює «особливим та історично унікальним зв’язком «таємничої російської душі» з феноменом насильства, а також у відносинами між агресором і жертвою».
