Ігор Лакатош із неблагополучної ромської родини після страшних опіків і років недогляду у власній родині знайшов порятунок за океаном. Його одужання було б неможливим без участі директора Вільшанського будинку-інтернату, де малий, врешті-решт, опинився, й співпраці українських й американських лікарів. Останні приймають 11-річного закарпатця втретє.
Хлопчик отримав страшні опіки удома й, на жаль, не мав належного лікування. Навіть більше: батьки дитини не дбали про неї й постійно принижували. Коли українські колеги попросили про допомогу американських лікарів, тих глибоко вразив стан дитини. Нині Ігор лікується в бостонському госпіталі.
Під час нашої зустрічі в Бостоні 11-річний Ігор Лакатош із Мукачевого заправляє грою в будинку американської вчительки-пенсіонерки Кеті. На час лікування Ігоря, вона прийняла його з фізіотерапевтом Світланою Конар у своєму домі. Малий аж іскриться від радості. По-перше тітка Кеті не грає в піддавки і змагання у них чесне, а ще сьогодні в гості завітав волонтер Майк Ліві, який для Ігоря – як рідний батько.
Майк пригадує, як прочитав про українського хлопчика в бостонській газеті й вирішив йому допомагати. Каже, Ігор приніс у його життя світло:
«Він у дитинстві один сидів у кімнаті, тому що не говорив, не ходив. Він просто дивився на людей, а люди з ним мало спілкувалися. І тепер, як хтось починає до нього говорити, то йому так радісно, що звертають на нього увагу! Він любить все, що для нього робиш».
Сильні опіки Ігор отримав під час пожежі, коли йому було всього чотири роки. Його мама, яку згодом позбавили батьківських прав, про дитину не дбала. Через брак необхідної допомоги обпечена рука малого приросла до тіла, а через побиття й недоїдання, Ігор у свої дев’ять важив як дворічний малюк. Все це вразило американських лікарів, які взялися за випадок закарпатського хлопчика на прохання українських колег. Своїх рятівників дитина не забула. Тепер Ігор і сам хоче рятувати людей. «Я буду лікарем», – впевнено заявляє хлопець, коли хтось питає його про плани на майбутнє.
Волонтер Кеті Коплік зізнається: їй важко було зрозуміти – як попри все, що з ним сталося малий залишився життєрадісним.
«Фізіотерапевт Світлана і я говорили сьогодні зранку. Я запитала її – «Ігор бачив так багато лиха у своєму житті, але він виглядає як надзвичайно щаслива дитина: як таке може бути?». На що Світлана відповіла без жодних вагань: «Будинок, в якому він живе в Україні хороший, він любить дітей, і ті люблять його у відповідь. Він любить учителів і директора і ті теж його люблять. Він має любов – саме тому він щасливий», – ділиться волонтерка Кеті Коплік.
Він у дитинстві один сидів у кімнаті, тому що не говорив, не ходив. Він просто дивився на людей, а люди з ним мало спілкувалисяМайк Ліві, волонтер
Саме директор Вільшанського будинку-інтернату й львівські лікарі були тими, хто шукав допомоги скаліченій дитині. Фізіотерапевт Ігоря – Світлана Конар каже хлопець не забуває зроблене йому добро.
«Він скучив дуже за всіма. Він згадує їх щодня. Навіть перераховує імена всіх дітей і інших людей, які працюють в інтернаті. В першу чергу це для нього директор. Директор для нього як батько, як людина, яка подарувала йому щось прекрасне у житті», – ділиться Світлана Конар.
Якби не любов до людей – малий би просто не вижив, - переконаний лікар зі «Шрайнерс госпіталю» Геннадій Фузайлов. Саме він ініціював перевезення дитини до США після того, як до нього звернулись українські колеги.
«Коли я його вперше побачив … Він мав вигляд пса, якого забили, поламали всього, а тоді взяли і викинули. Ось так він виглядав, і вижив він лише тому, що у нього була посмішка на обличчі, і він привертав увагу людей до себе. Якби він їх відштовхував – він ніколи б, ніколи б не вижив», – пригадує лікар Геннадій Фузайлов.
Пластичний хірург Деніел Дріскол разом із лікарем Фузайловим не раз бував під час місій в Україні. Хірург переконаний: багатьох українських дітей можна було б врятувати від страшних опіків, якби батьки були більш свідомими, яку біду може принести пожежа.
«Для цього потрібна велика просвітницька кампанія про те, якої шкоди можуть завдавати пожежі й чому так важливо запобігати їм. Нам би дуже хотілось бачити, когось в Україні, хто ініціював би таку кампанію, – розповідає Деніел Дріскол. – Для цього потрібні гроші й жертводавці, які їх виділили б, але нема жодних сумнівів, що її необхідно робити. Адже коли вже є опіки – ми дивимося на те, як ми можемо допомогти в ситуації, яка склалася».
Цієї осені лікар Фузайлов та ще кілька його колег знову планують приїхати до України для обміну досвідом, операцій та консультацій тим дітям, які їх потребують. Загалом, за останнє десятиліття «Шрайнерс госпіталь» надав допомогу двадцяти сімом маленьким пацієнтам із України.
Геннадій Фузайлов каже, що готовий допомагати і більшій кількості дітей із України, що мають серйозні травми. Зокрема, тим, що отримали серйозні опіки чи осколочні поранення. Більше інформації про ці можливості можна довідатися на сайті організації Doctors Collaborating to Help Children (www.dctoch.org) або, на пряму звернувшись до Геннадія Фузайлова за електронною адресою: gfuzaylov@yahoo.com
Дивіться також: Українського хлопчика, якому не давали шансів вижити, врятували лікарі у Бостоні
