Після Другої світової в таборах для переміщених осіб було 2,5 мільйона українців
Історія українців, які після Другої світової війни мусили жити у європейських таборах для переміщених осіб, зацікавила американський музей Голокосту. Цього тижня у Вашингтоні його співробітники підписали угоду про співпрацю з Українським музеєм-архівом Клівленда про оцифровку їхніх матеріалів. У Клівлендському музеї, де зберігається одна з найбільших колекцій діаспорної періодики, гордяться тим, що тепер їхні матеріали повоєнних років будуть збережені ще й у цифровій версії, й відтак стануть доступними більшій кількості дослідників.
Американець українського походження Богдан Кантор народився в німецькому таборі для переміщених осіб у 1947 році. Там же минули його перші роки дитинства. Найбільше пан Богдан пам’ятає момент, коли німецький фотограф заходився робити портрет його малого. Сидіти перед камерою було нелегко – «кусався» вовняний светр на ґудзиках. Через багато десятиліть Кантор несподівано для себе знайде це фото і ще кілька сотень документів про власну родину.
«Кілька років тому, я прийшов до музею Голокосту, на подію, яка була присвячена переміщеним особам. Я запитав учасників дискусії про те, якими були будні в таборах? Один із присутніх там, був керівник досліджень із цього питання. Наприкінці події він підійшов до мене і так само, як ви – запитав моє прізвище, ім’я, дату народження і в якому таборі я народився. Так я довідався, що у Міжнародної служби розшуку є 250 документів про мою родину», – пригадує народжений у таборі для переміщених осіб Корнберґ Богдан Кантор.
Відтоді понад два роки життя Кантор присвятив вивченню історії своєї родини й інших українців, які в повоєнні роки мусили жити в таборах для переміщених осіб. Дещо він знайшов вдома. Наприклад, ложку. Каже – їсти нею в таборі – значило бути людиною. День, коли музей Голокосту й Український музей-архів Клівленда домовились про співпрацю й оцифровку періодики з таборів для переміщених осіб – для нього особливий.
«Я почувався тут по-домашньому, – зізнається Кантор. – По-перше, тому що знаю багатьох співробітників музею Голокосту, а по-друге – в кімнаті зібралися українці та євреї, які прагнуть співпраці. Разом із цими людьми, які прагнуть порозуміння – я почувався дуже-дуже добре».
Директор Українського музею-архіву у Клівленді Андрій Фединський також народився в таборі для переміщених осіб. Ще до війни його батько працював журналістом газети «Діло» у Львові, а згодом, коли довелося тікати з рідного міста разом із сім’єю – побував у кількох таборах, відтак – опинився за океаном, в США. Але і тут не забув Україну: дбав про іммігрантський музей-архів.
«Мій тато, то він присвятив своє життя цьому. Він працював як бухгалтер у фабриці. Але вечорами, в суботу, в неділю, він знова був науковцем, він знова був істориком, і щоб бачити, що його тяжка праця тепер має такі плоди, це для нього була би велика потіха», – розповідає Андрій Фединський.
З усієї багатої колекції музею, де є навіть документи часів УНР, завдяки угоді з музеєм Голокосту оцифрують ту частину, яка відображає життя українців у таборах для переміщених осіб в повоєнні роки з 1945-го до 1950-го. За справу вже взялася українська компанія «Архівні інформаційні системи».
«Я вам можу відкрити секрет: ми вже почали працювати, – ділиться директор компанії «Архівні інформаційні системи» Кирило Вислобоков. – Минулої середи ми вже встановили обладнання в Українському музеї-архіві, й наші співробітники вже працюють над оцифруванням. Це не є велика колекція – приблизно 50 тисяч сторінок, але це більше 400 тисяч назв, так що робота протриває приблизно місяць.
Вся оцифровка буде коштувати близько тридцяти тисяч доларів і триватиме місяць. Це, зі слів Кирила Вислобокова, недорого, особливо коли врахувати, що для сканування старої періодики його підлеглі використовують спеціальне обладнання, яке не шкодить оригіналам. У музеї Голокосту зізнаються: чекають на завершення цього процесу, щоби збільшити свою колекцію.
«Одна з головних місій американського Музею Голокосту рятувати свідчення Голокосту. Ми працюємо над створенням всеосяжної колекції про Голокост, яка б відобразила, що пережили найрізноманітніші групи-жертви того лихоліття. Ми також прагнемо зробити нашу колекцію максимально доступною й збереженою для майбутніх поколінь. Угода про партнерство з Українським музеєм-архівом у Клівленді допоможе нам у цих зусиллях», – каже директорка бібліотеки музею голокосту Леонора Бел.
Після того, як матеріали Українського музею-архіву Клівленда присвячені таборам переміщених осіб відсканують, дослідники опрацюють їх так, щоби викласти текстові версії в Інтернеті й – зробити історію українців, які постраждали від Другої світової війни, доступною для науковців із усього світу.
Дивіться також: Винахід українців дозволяє власникам домашніх тварин гратися з ними на відстані за допомогою мобільного додатку
