Колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт в інтерв'ю Радіо Свобода розповів, яких, на його думку, Європейський союз припускається помилок щодо Росії, що він думає про подальші можливі дії російського президента Володимира Путіна і чому ЄС необхідно більш широко взаємодіяти з Україною, Молдовою і Грузією.
– Повертаючись назад, до періоду підготовки саміту європейського проекту «Східне партнерство» у Вільнюсі в листопаді 2013 року, що Євросоюз відтоді і аж до сьогоднішнього дня міг зробити інакше у своїй східній політиці?
Я пам'ятаю, як Радек і я намагалися попередити Брюссель, – але Брюссель... до певної міри був як уві сні. Чи могло б все бути інакше? Я не знаю, але це очевидний промах
– Я думаю, нам слід було би реагувати більш рішуче на дії Росії, коли з її боку влітку 2013 року почалися неправильні кроки. Очевидно, що, коли Москва перейшла до санкцій проти України, ми не усвідомили всіх наслідків цього. Я пам'ятаю, як Радек (екс-міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський – ред.) і я намагалися попередити Брюссель, – але Брюссель... до певної міри був як уві сні. Чи могло б все бути інакше? Я не знаю, але це очевидний промах.
Радослав Сікорський і Карл Більдт в Кишеневі, 2013 рік– Ви і Сікорський – більше не глави зовнішньополітичних відомств своїх країн. Вас вважали «яструбами», коли йшлося про лінію поведінки стосовно президента Росії Володимира Путіна, і вас сприймали як послідовних прихильників програми ЄС «Східне партнерство». Коли Ви сьогодні оцінюєте Європейський союз, Ви, як і раніше, відчуваєте зацікавленість в «Східному партнерстві» і все ту ж «войовничість» щодо Росії Путіна?
– Думаю, що прихильність до «Східного партнерства» зберігається. Це одна з двох хороших речей, які були зроблені нами в 2008 році: Середземноморський союз і «Східне партнерство». Натомість французи прагнули організувати Середземноморський союз з окремою системою функціонування, ми хотіли, щоб «Східне партнерство» було повністю інтегроване з інститутами ЄС. Це було дуже добре. Зараз це, безперечно, частина європейських інституцій. Так що зацікавленість нікуди не поділася, і у мене немає сумнівів щодо цього.
Були ті, хто говорив: «Путін не збирається робити цього, не збирається робити того», – і відтоді Путін зробив практично все
Що стосується іншої частини вашого запитання: Радек і я, ми були готові до будь-якої несподіванки і, можливо, занадто пізно, але, раніше за інших, усвідомили, що може статися, куди прямує Росія. Були ті, хто говорив: «Путін не збирається робити цього, не збирається робити того», – і відтоді Путін зробив практично все. Таким чином, зараз я змушений констатувати, що ми мали рацію.
Карл Більдт у Тбілісі, 2014 рік– Зараз Євросоюз реагує на події так само, з відставанням?
– Це важке запитання. Чи спрямує Путін танки до Одеси чи Києва? Я не можу сказати, що це виключено, але не думаю, що це можливо зараз. Чи повинні ми робити більше зусиль, щоб з'ясувати це? Наша увага вже зросла, і вона не така, як раніше. Чи повинні ми сфокусуватися більше? Так, думаю, що повинні.
– Якими, на Вашу думку, будуть подальші дії Володимира Путіна?
Путін чекає моменту, щоб скористатися якоюсь слабкістю чи України, чи Заходу
– Я думаю, що зараз він прагне створити анклави, ці «народні республіки», зміцнюючи їхній військовий потенціал. На мій погляд, він би хотів, щоб вони брали на себе більше відповідальності за здійснення бойових операцій, оскільки знає, яку ціну, політичну ціну, доводиться платити за відправку туди регулярних частин російської армії. Він чекає моменту, щоб скористатися якоюсь слабкістю чи України, чи Заходу. Він вважає, що Захід в цілому скоро від усього цього втомиться. Моє пророцтво (тут я хочу зауважити, що помилятися можуть всі, і я не виняток): поки (місяці два) буде відносне затишшя, а потім підуть звинувачення України в порушенні мінських домовленостей, спроби домогтися скасування санкцій і надії на розбіжності всередині України, на Заході, коли можна буде скористатися цією слабкістю.
З Петром Порошенком у Києві, 2014 рік– Тоді що повинен робити зараз Євросоюз?
– Найбільш важливо те, що було зроблено Європейською радою 19-20 березня. По суті, було сказано, що санкції проти Росії будуть зберігатися протягом усього цього року. Я бачу в цьому політичному рішенні дуже хороший знак. Також ми повинні сконцентрувати зусилля на різних способах зміцнення потенціалу України. Вкрай важлива програма допомоги Міжнародного валютного фонду, щоб більше число країн підключалося до надання підтримки, як це роблять Швеція, США. Потрібно чітко розуміти, що ми дійсно допомагаємо Україні, яка переживає важкий період, з реформами. Україні потрібна наша солідарність, наша прихильність. Ці речі, я думаю, найбільш пріоритетні.
– У травні в Ризі відбудеться саміт «Східного партнерства». Судячи з проекту його декларації, це буде вельми багатообіцяюча зустріч. Чи слід ЄС стати більш амбітним, у будь-якому разі, хоча б щодо трьох країн – Грузії, Молдови та України?
Я думаю, найголовніший сигнал, пов'язаний з наближенням саміту в Ризі, – це збереження нашого курсу
– Я думаю, найголовніший сигнал, пов'язаний з наближенням саміту в Ризі, – це збереження нашого курсу. Необхідно більш тісно взаємодіяти з цими трьома державами. Можливо, це повинно набути форми підтримки цих країн у здійсненні спільних з ЄС угод в рамках асоціації. Ці домовленості дуже масштабні і вимагають значних зусиль. Інше першорядне питання – як взаємодіяти з іншими країнами, наприклад, з Вірменією? Яким повинен бути підхід до Азербайджану, до Білорусії – з урахуванням виконання ними зобов'язань щодо дотримання прав людини. Все це питання, що вимагають рішень.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
