Американець Далтон Медлін загинув на Донеччині, воюючи у складі Збройних сил України. Йому назавжди буде 24 роки.
Уродженець міста Шерман у штаті Техас Далтон мав досвід служби піхотинцем в армії США у 2017- 2021 роках.
Він вирушив на війну добровольцем у липні 2022 року, не маючи в Україні знайомих, рідних чи друзів, але, пізнавши ближче Україну та українців, планував залишитися жити в Україні після перемоги.
Тепер відвідати місце загибелі Далтона мріє його батько Уоррен Медлін, який продовжує справу сина у власний спосіб: розмовляє з американцями, пояснюючи, чому країна має перемогти, і що це залежить від американської допомоги Києву.
Уоррен Медлін у січні 2024 року разом із групою американських ветеранів, які воюють в Україні, а також рідними американців, які загинули, захищаючи Україну, відвідував Конгрес США, для зустрічі з законодавцями, яких вони просили продовжувати підтримувати Україну.
Задля привернення уваги до цієї мети Уоррен Медлін уперше вирішив розповісти про свого сина американським політикам і журналістам.
Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Як ви можете описати свого сина Далтона, яким він був?
Уоррен Медлін, батько ветерана армії США та захисника України: Він був дуже сильним. Він був військовим ветераном. Він розчарувався в американській армії, там було все не так, як він думав. Він полюбив українців. І вони, здається, полюбили його. Йшлося про їхній захист. Йому подобалося, що Україна об'єдналася проти спільного ворога. І що вони боролися за свої життя разом, без політики, а просто, як брати, сестри, матері борються проти вторгнення.
Йому подобалося, що Україна об'єдналася проти спільного ворога.
І.Ш.: Коли Далтон вирішив поїхати на війну в Україну, якою була ваша реакція?
У.М.: Моя реакція була такою: "Синку, це ж небезпечно. Ти впевнений, що хочеш це зробити?" А він відповів: "Цілком!"
Він був сповненим рішучості, тож ми не відмовляли його. Він викликався добровольцем, коли до цього закликав президент України. Він хотів допомагати людям. Він хотів бути частиною чогось великого. І коли він туди приїхав, коли його тепло прийняли українці, він просто полюбив Україну.
Спочатку він був в Іноземному легіоні. А потім була створена група добровольців, яка складається переважно з американців. Тож у вересні він приєднався до цієї групи (підрозділу "Chosen Company", який складається з інтернаціональних добровольців, що воюють у складі 59-ї бригади Збройних сил України, - ред.) і загинув у вересні 2023 року.
І.Ш.: Як він готувався до участі у військових діях в Україні?
Він мав досвід та навички, щоб допомогти українському народу, і він почувався зобов'язаним застосувати ці навички
У.М.: Він завжди був напоготові. Ще з чотирирічного віку він хотів стати морським піхотинцем. І так він прожив своє життя, все своє життя був у хорошій формі. Він завжди любив зброю та стратегії, він прочитав багато книг зі стратегії, тож він був підготовлений. І тоді, коли вперше потрапив до армії, він був готовий до цього. Тож потім він уже був із досвідом та навичками, щоб допомогти українському народу. І він почувався зобов'язаним застосувати ці навички.
І.Ш.: Що він розповідав вам про війну в Україні, наскільки вона відрізнялася від його очікувань?
У.М.: Він не казав мені нічого... Він оберігав свою сім'ю. Він змусив нас видалити його фотографії, тому що боявся, що росіяни дізнаються про це і завдадуть нам шкоди. Тому про війну він не говорив. Коли ми спілкувалися, ми говорили про інші речі: як я за ним сумував, як у нього справи, чи він здоровий, чи він у безпеці. І, звісно, він завжди казав, що в безпеці: "Я в безпеці. Не хвилюйся за мене".
Він завжди казав, що в безпеці: "Я в безпеці. Не хвилюйся за мене"
І.Ш.: Поїздка на війну була першою в житті Далтона поїздкою в Україну?
У.М.: Так. Він розповідав, що це прекрасне місце. І люди чудові – скромні та віддані. І він просто їх полюбив. Він збирався залишитися там... Після війни збирався залишитися в Україні. Адже всі були об’єднані. Українці - єдині разом, без політики чи расистських речей. Усі єдині. Усі разом.
І.Ш.: Чи відомі вам подробиці його загибелі?
У.М.: Я знаю, що він був убитий на Донеччині. І це все, що я знаю... Я зв’язався з його командиром через соцмережі. І ми почали спілкуватися. І він розповів мені, як його вбили...
Він був тим, хто вселяє дух, хто йде першим. Тож він привів підрозділ для штурму, щоб зайняти кілька укріплених позицій росіян. Він повів команду, щоб атакувати ці позиції. Було три позиції, які він зміг узяти до того, як зазнав поранення. І якщо ви хочете знати подробиці, я вам розповім... Він був поранений. І коли він лежав там, борючись за своє життя, росіяни прийшли і вистрелили йому в голову. Так. Ось із якими людьми ви маєте справу.
Коли він лежав там, борючись за своє життя росіяни прийшли і вистрелили йому в голову
Вони вбили мого сина. Мій син був героєм. Він бився не за себе. Він боровся за справу, він боровся за людей, яких любив. І попри те, що це надзвичайно боляче, я надзвичайно, надзвичайно пишаюся. Він герой не тільки для мене, він герой для українського народу. Він герой для людей, які воювали разом із ним.
Його командир сказав, що він був найкращим солдатом. Завжди на висоті. Завжди готовий до бою. Чудовий лідер, який завжди піклувався про інших людей. Його тіло все ще там, де його вбили. Для них було надто небезпечно його забирати.
Після того, як його вбили, вони (росіяни, - ред.) забрали все його спорядження, шолом, нашивки, пістолет, все, що змогли з нього зняти, а потім показали це на російському телебаченні, вихваляючись, як убивали американця. І вони замінували його тіло. Так, щоб його тіло було складніше забрати.
Показали на російському телебаченні, вихваляючись, як убивали американця
І.Ш.: Ви продовжуєте підтримувати Україну. Ви не шкодуєте про рішення сина поїхати в Україну і віддати там своє життя?
У.М.: Ні, ні. Ми всі особистості. Усі ми маємо пристрасть до певних речей. І якби він не був воїном, він був би поліцейським чи кимось на кшталт цього. Він хотів допомагати людям, він хотів служити. Він був дуже скромним.
Коли він служив в американській армії, там багато разів клопотали про його підвищення. А він не погоджувався, бо йому здавалося, що він міг краще керувати командою зсередини, а не отримувати підвищення та віддавати накази.
Я тут, щоб говорити за нього. Є питання фінансування. Потрібно надавати Україні фінансування. Якщо ви не надасте фінансування Україні, я ніколи не поверну свого сина. Він назавжди лишиться там.
Якщо ви не надасте фінансування Україні, я ніколи не поверну свого сина.
Україні потрібне фінансування, щоб боротися, щоб мати можливість давати відсіч, щоб мати можливість робити те, що вони повинні робити.
І.Ш.: Ви просите представників Конгресу продовжувати допомогу Україні. Чим ви аргументуєте цю необхідність американським політикам?
У.М.: Якщо ви не підтримаєте Україну, тоді буде хтось інший. Вони не зупиняться. Ви повинні це десь зупинити. Якщо ви не надасте допомогу Україні, це прийде сюди. Якщо у вас є діти, сини або доньки, обійміть їх сьогодні і подумайте про те, що завтра ви можете бути не в змозі їм допомогти. Бо саме так станеться, якщо ви не допоможете зупинити це зло.
І те, що вони зробили з моїм сином, це лише вершина айсбергу російського зла. Вони так роблять з усіма. Це лише мій син, а там тисячі й тисячі українських синів, зниклих на полі бою.
Дивіться також:
