Західні фахівці з питань безпеки вважають, що проект російського газопроводу до Німеччини “Північний потік-2” буде важко зупинити без політичної волі Європейського Союзу, оскільки у Берліні над аргументами безпеки переважають міркування економічної вигоди, а також симпатії певних німецьких політичних кіл до Москви.
“Північний потік-2” позначить нову епоху зовнішньої залежності західної частини континенту, якої ми досі не знали
Україна і зокрема Польща - провідні теперішні транзитери російського газу до Європи вже кілька років намагаються переконати, що Берлінові треба відмовитися від проекту.
Голова Верховної Ради Андрій Парубій, відвідуючи цього тижня Париж і Лондон, повторював, що "Північний потік-2" є не економічним, а виключно політичним проектом, і що Москва буде використовувати збільшену залежність Європі від російського газу для дестабілізації і шантажу Європи.
У підбірці коментарів, опублікованих аналітичним центром Carnegie Europe, більшість фахівців визнають, що додатковий трубопровід до Німеччини різко збільшить залежність тієї країни від Кремля.
“Використання Росією енергії як інструменту просування фінансових і політичних інтересів добре задокументоване й про це не можна забувати”, - пише Юлія Ґурґанус з Carnegie Europe.
Німеччина вже вклала надто багато економічного та політичного капіталу в “Північний потік-2”, щоб відмовитися від нього на цій пізній стадії
Якуб Янда з установи European Values Think Tank наводить шість причин, чому Берлін має зупинити проект “Північний потік-2”: “Побудова цього додаткового трубопроводу збільшить політичну залежність Німеччини від російської енергії. Він обійде центральноєвропейських і східноєвропейських союзників Німеччини та послабить альянс. Він посилить стратегічну корупцію у Європі. Проект суперечить принципам Енергетичного союзу ЄС і завдасть суттєвої шкоди довкіллю. Німеччина де-факто фінансуватиме воєнну машину Росії. “Північний потік-2” далі послабить ЄС, збільшивши вплив Кремля в Німеччині”.
“Турбує те, як подібні оборудки дають Росії ще один інструмент для підривання ЄС і західної моделі, базованої на цінностях”, - наголошує оглядач київського тижневика “Український тиждень” Анна Корбут.
Аґата Лоскот-Страхота припускає, що тиск “наприклад погроз США запровадити санкції можуть бути не достатніми, або не досить глибокими, щоб змінити ситуацію, але можуть збільшити напруженість у трансатлантичних відносинах і посилити розкол в ЄС”.
“Німеччина вже вклала надто багато економічного та політичного капіталу в “Північний потік-2”, щоб відмовитися від нього на цій пізній стадії”, - припускає Ґвендолин Сассе з Carnegie Europe.
Фактично погоджуючись з поданим вище, Марко Сідді з Фінського інституту з міжнародних відносин пропонує, щоб “німецький уряд запевнив європейських партнерів, що вони матимуть рівний доступ до газу незалежно від того, через яку країну він потрапляє на європейський ринок. Берлін також може сприяти подальшому використанню українських транзитних трубопроводів”.
“...Німеччина упродовж наступного десятиріччя буде імпортувати більше російського газу незалежно від того, чи він йтиме з “Північного потоку-2” чи з “Турецького потоку”, бо російський газ дешевший”, - доходить висновку Анжела Стент з Джорджтаунського університету і припускає, що “канцлер Меркель розуміє потребу компенсування Києву, коли трубопровід буде збудований”.
Стівен Сабо з Американського інституту сучасних німецьких досліджень попри застереження також вважає, що трубопровід таки будуть будувати, але вважає, що “втілюючи проект, який Німеччина називає комерційним, вона повинна продовжувати жорстку політику санкцій (щодо Росії)”.
“Північний потік-2” може зруйнувати спільну енергетичну політику ЄС та вільноринкову конкуренцію в газовому секторі, посиливши залежність від єдиного джерела на невизначений період часу, зрештою, поставивши у залежність від Росії широке коло європейських рішень. “Північний потік-2” позначить нову епоху зовнішньої залежності західної частини континенту, якої ми досі не знали. Якщо Німеччина серйозно дивиться на європейські цінності, вона повинна не лише проголошувати, але й втілювати їх. “Північний потік-2” - це вирішальне питання для Європи”, - закінчує підбірку думок Река Смеркені, виконавчий президент Центру аналізу європейської політики.
Дивіться також: У США емігрантка з України прославилася в анімації, а знайшла покликання у Харкові