Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції Голосу Америки.

Харчуватись в Америці можна дешево й швидко - або якісно й дорого. Є продуктові магазини із дуже низькими цінами, де на смак їжа достатньо штучна, із купою підсилювачів-ароматизаторів-барвників «ідентичних натуральним». Однак є й супермаркети вищого класу, а ще у багатьох районах міста по вихідних проводять "фермерські ринки", де продаються достатньо дорогі, але натуральні продукти. Також можна самостійно їздити за місто на ферми й збирати там ягоди-фрукти. Там можна купити мед, свіжу курятину чи свинину. До Дня подяки, наприклад, американці часто їздять на ферми вибирати собі індика, який потім потрапить їм на святковий стіл.

​

Водночас, смак продуктів відрізняється від українських. Наприклад, часто до хліба додають багато цукру. Через такі «підступні» складники у продуктах чимало моїх знайомих-українців по приїзду несподівано набирали зайві кіло, хоча їм здавалось, що вони харчувались, як удома.

​Вибір продуктів у США дійсно вражає. До приїзду у Вашингтон я ніколи не бачила на полицях яєчну пасту, пасту із гречки, коричневого рису, сочевиці. М’ясо й фарш тут можна обирати за жирністю, до прикладу, у складі 95% нежирного м'яса, 5% жирного. Купа продуктів чіпляє споживача своїми «жирність на 50% менша», «знижений уміст солі», «менше цукру».

Протягом усього року можна купити пристойні тепличні ягоди й фрукти: малину, полуницю, лохину. Свіжого манго тут часом по кілька сортів, а яблука й груші осінніх сортів навіть улітку не такі нещасні й утомлені життям, як у нас. Овочі також цілий рік на всяк смак: помідори й чері, й «виноградини», й жовті, й чорні, м’ясисті й водянисті. Й ціна протягом року майже незмінна.​

Вражають і традиційні тут смакові поєднання. Наприклад, солодкі зернові батончики із дуже відчутним присмаком солі, солоний мікс горіхів і сухофруктів. Або коричні цукерки-кульки – солодкі й дуже перчені! Або батат, солодка картопля, як гарнір до м’яса. Ну а шоколад із м’ятною начинкою чи сіллю – це взагалі банальне поєднання. Стає зрозуміло, звідки пішла піца по-Гавайськи із ананасами.

А ще Америка - "країна великих морозилок". Американці люблять купувати заморожену готову їжу (від готових макаронів із сиром до концентрату для лимонаду), та й самі вдома мають величезні морозильні камери, де заморожують навіть хліб і каву в зернах.

Напої

Місцеві п’ють багато вина. І на відміну від більшості українців, переважно сухого. Це частина культури помірного вживання «бокал-два червоного у ввечері», - навіть по буднях, навіть на самоті. І це зовсім не вважається пияцтвом.

Якщо американці кличуть у гості (просто на вечерю, вечірку чи на день народження), достатньо принести із собою пляшку вина. Й орієнтуватись на ціну «дорожче-краще» місцеві не радять. Треба знати виробника або просто пробувати. До $10, а іноді й до $5, можна купити пристойне вино. А от пиво в Україні міцніше за місцеве.

Соки пити не радять, бо це переважно підфарбована і підсолоджена вода. Мене дуже здивували лимонади «0 калорій»: солодка газована вода без барвників із різними фруктовими смаками.

Ресторани

Також цікавим відкриттям для мене стало те, що типово американських страв чи ресторанів фактично не існує. Навіть фаст-фуд, який ми вважаємо «американським», до США привезли мігранти. Бургери і хот-доги – з Німеччини, бейгли – зі Східної Європи, навіть картопля-фрі – це French fries! Водночас, смажити в олії найнеочікуваніші продукти – від огірків до морозива чи печива Oreo, – вигадали американці. До речі, салат Цезар, попри свою назву, – творіння американського кухаря, хоча й італійського походження.

У Вашингтоні найбільша спільнота ефіопців поза Африкою, і своїх закладів вони відкрили дуже багато. Овочеві та м’ясні страви там переважно гострі, їх подають на инджері – великому млинці із сірого борошна. Їдять таке не ложкою чи виделкою, а шматочками цього ж млинця, які відривають просто за столом.

Індійські, китайські, в’єтнамські страви, особливо суп pho («фо») із локшиною, м’ясом і паростками сої, – також стали тут для мене справжнім відкриттям.

Але найбільше закладів подають мексиканську їжу. Тапас, «закуски», є чи не в кожному барі/кафе/ресторані, так само як у нас майже кожен заклад вважає за необхідне мати в меню суші чи піцу. В Україні мексиканська їжа мені зовсім не сподобалась, а тут від гуакамоле чи буріто відмовитись неможливо, бо готують їх справжні мексиканці і переважно використовують аутентичні продукти.

Також у вашингтонських закладах майже всюди є happy hour, «щаслива година». Приблизно з 5 до 7 вечора по буднях пропонують напої та легкі закуски (від картоплі-фрі до устриць) ледь не за півціни. Покликати колег на «геппі аур» і поспілкуватись годинку за келихом вина чи пива лише (!) за $3-5 – дуже розповсюджена практика.

Неймовірно популярні фуд-траки, тобто автомобілі-вагончики, де продають на мій подив пристойну їжу. Неподалік роботи в обідню годину біля таких ресторанів на колесах шикуються довгі черги, не всі навіть захочеться відстоювати. Цікаво, що в деяких таких мобільних кухнях готують так смачно, що місцеві «фуді», по-нашому, любителі смачно попоїсти, узагалі полюють на них, слідкуючи за їхнім на спеціальних сайтах чи у соцмережах, адже деякі траки змінюють локації щодня.

Але кожен за законом має бути прикріплений до звичайного кафе із відповідними умовами для приготування і зберігання їжі, тому якість добре контролюється.

Якщо дуже хочеться їсти, треба іти до «буфету»: платиш за вхід $10-15 і їси скільки влізе. Там усе в найкращих традиціях турецького all inclusive: така кількість різноманітної їжі, що покуштувати все за один раз просто неможливо.

Багато місцевих закладів мають вегетаріанські, веганські, безлактозні, безглютенні, органічні варіанти страв. Колись колега в Україні сказала мені: "Коли я стала вегетаріанкою, до ресторанів я не ходжу, бо чим вони мене здивують? Салатом?" Тут, здається, навпаки, людина із будь-якими вподобаннями знайде собі щось цікаве.

Солодощі

На десерт місцеві купують маффіни та капкейки, величезний вибір пирогів, чізкейків, пончиків, печива (дуже попупярне – зі шматочками шоколаду).

Мене особисто вразили цукерки M&Ms, які є найрізномінітніщих смаків: із арахісовим маслом, білим чи чорним шоколадом, мигдалем, карамеллю, а ще хрусткою, кавовою, м’ятною начинками, печивом «прецель», «торт до дня народження», спеціальні M&Ms для використання у випічці. І все це різних кольорів і в різних фасуваннях.

А от шоколад в Америці мені не довподоби. Навіть відомі бренди Hersheys та Ghirardelli нагадують нашу «плитку». Тому до свят американці дарують одне одному бельгійський чи швейцарський шоколад.

Натомість цікаво спробувати незвичні солодкі начинки – гарбуз, який до Гелловіна можна зустріти у пирогах, батончиках і цукерках, та "різдвяні льодяники із перцевою мятою", які у вигляді крему взимку кладуть навіть у пончики.