Ми залишатимемось в Україні до ліквідації останньої міни – інтерв’ю з генеральним директором HALO Trust

Ми маємо намір залишатися з Україною до самого кінця, допоки не буде ліквідована остання міна. У цьому запевнив в інтерв’ю Голосу Америки Джеймс Коуен - Генеральний директор ХАЛО Траст (HALO Trust) – благодійної організації, яка займається гуманітарним розмінуванням у зонах конфлікту по всьому світу.

В Україні ХАЛО працює з 2015 року. Від початку повномасштабного вторгнення організація очистила від мін та снарядів монад 3 мільйони квадратних метрів української землі.

Генерал-майор Королівської армії Великої Британії у відставці Джеймс Коуен брав участь в операціях в Іраку та Афганістані. Відтак займався питаннями контероризму в британському міноборони. HALO Trust Джеймс Коуен очолив у 2015 році.

Кореспондентці Голосу Америки Наталії Леоновій він розповів про особливості роботи в Україні, мужність українських саперів та перспективи використання передових технологій у розмінуванні української землі.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності.

Наталія Леонова, Голос Америки:

На даний момент Україна є найбільш забрудненою мінами та вибухівкою країною у світі, наразі замінована третина української території. За вашими оцінками, скільки часу знадобиться, щоб очистити Україну? Адже майже через 50 років після закінчення громадянської війни в Камбоджі розмінувано лише половина території. Чи змінилися технології з того часу? Чи ми говоримо про десятки років чи можливо століття, які підуть на розмінування України?

Джеймс Коуен, Генеральний директор HALO Trust:

Ви маєте рацію, коли говорите, що це дуже страшна перспектива. І масштаби забруднення в Україні значно більші ніж у Камбоджі чи багатьох інших дуже постраждалих він мін країнах світу. Отже, за цією логікою, звичайно, знадобляться десятиліття, можливо, навіть століття, щоб очистити Україну. Але так не обов’язково повинно бути. Я хотів би назвати деякі причини, чому це може бути зроблено швидше і дати певну надію Україні.

Технології просунулися. Наприклад, ми працюємо з Amazon Web Services над дослідженням буквально сотень тисяч супутникових зображень високої роздільної здатності. Людям знадобилася б ціла вічність, щоб зробити це. Але якщо ми зможемо навчити штучний інтелект робити це, ми зможемо досягти набагато швидших результатів. Чому це важливо? Є земля, яка вважається забрудненою мінами. Але це підозра забруднення. З нашого досвіду, як правило, лише близько 10% території, де підозрюють забруднення, справді такою виявляється. Отже, якщо ми зможемо провести швидке дослідження зображень, ми зможемо швидко показати, що, можливо, розміновувати треба лише десяту частину території.

Інша велика різниця ситуації в Україні полягає в типу поверхні. Камбоджа - це переважно джунглі. Це дуже лісиста земля, яку дуже важко розчистити. Знову ж таки, Афганістан – це переважно гори. Ситуація в Україні дуже відрізняється. Це відкриті сільськогосподарські угіддя. А це означає, що ми можемо застосувати інші форми технологій, використовувати механічні засоби для набагато швидшого очищення землі. Тому я думаю, що надії багато.

І інший фактор - HALO Ukraine – це насправді українська організація. У нас працює 1200 дійсно сміливих українців. А Україна, як ви самі знаєте, дуже розумна країна. Тут повно яскравих людей, які дуже зацікавлені в інноваціях і пошуку нових рішень проблем. Тому я дуже сподіваюся, що Україна зможе вирішити цю проблему.

Н.Л.: З часу, як ви почали свою роботу в 1988 році, коли радянська армія вийшла з Афганістану, заклавши міни, які вбили тисячі мирних жителів, ви працювали по всьому світу. Які особливості вашої роботи в Україні?

Д.К.: Я вважаю, що є кілька основних відмінностей. Перша відмінність, очевидно, це триваюча війна. Україна перебуває в стані конфлікту не з лютого 2022 року, а з 2014 року. HALO працює в Україні з 2015 року. І ми віримо в те, що потрібно залишатися поряд з країною, залишатися там у погані і у добрі часи, і ми маємо намір залишатися з Україною до самого кінця, допоки не буде ліквідована остання міна. Багато країн, де ми працюємо, фактично пост конфліктні. Отже, основні розбіжності полягають в тому, що ми працюємо в умовах триваючого конфлікту.

Наші робітники неймовірно сміливі. Вони мають коханих, братів, синів чи батьків, які воюють в армії, вони постійно про них думають. Їм доводиться жити війною щодня, а головне щоночі. А це дефіцит сну. Щоночі лунають сирени повітряної тривоги, а потім, недоспані, вони мають вставати і виконувати роботу з нами. Це свідчить про справжню відвагу, справжню рішучість і справжню мужність. Тож це головна відмінність роботи в Україні від багатьох інших наших програм.

Н.Л.: Яка територія України найбільш забруднена. Як ви визначаєте свої пріоритети, які типи земель очищати в першу чергу?

Д.К.: Це величезна країна, і війна триває багато років. Значна частина країни просто недоступна для нас на даний момент. Ми хотіли б мати можливість очистити Донбас, але принаймні зараз це неможливо. Є також територія, яка контролюється українцями, але знаходиться недалеко від лінії фронту. Ми не можемо там діяти, тому що це військова зона обмеженого доступу, і, абсолютно справедливо, українські військові не хочуть присутності гуманітарних організації в зоні війни.

Але Україна дуже успішно звільнила величезну територію країни. І ця територія поділяється на два види. Перша - територія, яка була в руках росіян недовго. На щастя, навколо Києва та Чернігова забруднення відносно невелике. Ситуація серйозна, але не така погана, як в інших регіонах. Далі на південь, набагато гірше. Навколо Херсона та Миколаєва, далі на північ, на північний схід навколо Харкова. Там замінування надзвичайно щільне.

Ми розставляємо пріоритети з урахуванням наступних речей. Як ми можемо допомогти людям повернутися додому? Є мільйони людей, які були переміщені, і вони повинні повернутися до своїх домівок, але вони не підуть, якщо не почуватимуться в безпеці.

Крім того, Україна є однією з найбільш неймовірно продуктивних сільськогосподарських економік у світі. Україна має чудовий ґрунт. Україна має чудове сонечко. Україна є одним із найбільших у світі виробників пшениці. Україна — продовольчий кошик світу, і ми повинні допомогти Україні очистити цю забруднену, дуже, дуже родючу землю. Але і тут ми можемо розставити пріоритети. Україна має величезні системи полів, часто по 100 гектарів. І вони розділені лісопосадками, які діють як вітрозахисні смуги, але саме в зоні посадок відбувалася більшість боїв. Економічно ці території не так потрібні Україні. Отже замість засадженої деревами території ми можемо зосередитися саме на польових системах і переконатися, що фермери можуть висаджувати свої культури та допомагати годувати не лише Україну, але й весь світ.

Н.Л.: Ви згадали, що працюєте приблизно з 1200 місцевими мешканцями. Як ви залучаєте українців? Як ви їх перевіряєте, хто може стати працівником ХАЛО?

Д.К.: Ми дійсно пишаємося тим фактом, що майже кожен може. Очевидно, людина має бути повнолітньою. Ми дуже пишаємося тим фактом, що, наприклад, набираємо багато жінок. Очевидно, багато чоловіків наразі в армії, і вони там хоробро захищають свою країну. Але в Україні не менш сміливі жінки, які приходять до нас. І з жінок виходять найпрекрасніші сапери.

У нас є різні люди; кожен може бути сапером. Усе, що їм потрібно для цього, — це мати рішучість допомогти своїй країні та людям. Багато солдатів, очевидно, отримують поранення в боях. І там, де це можливо, ми хочемо дати роботу людям з інвалідністю, які були поранені, відчайдушно шукають роботу, і ми можемо запропонувати їм цю роботу.

Н.Л.: Ви згадали, що жінки прекрасні сапери. Які особливі навички жінки додають до цієї роботи? І чи поширене це в інших регіонах світу, де ви працювали?

Д.К.: Отже, як глобальний виконавчий директор HALO я поставив собі за мету – щоб половина наших працівників були жінки. Зараз це не завжди можливо. Є деякі країни, де культурно, як, наприклад, у дуже консервативних мусульманських країнах, жінкам не дозволяють працювати. Але скрізь, де ми можемо, ми приймаємо велику кількість жінок. Але в Україні немає жодних культурних перешкод, тому ми дуже хочемо, щоб до нас приходило більше жінок.

Н.Л.: Очевидно, що це дуже ризикована робота. Як ви навчаєте своїх працівників, щоб вони безпечно виконували свої завдання?

Д.К.: Безпека понад усе. І якщо ви належним чином виконуєте свою роботу, якщо ви пройшли належне тренування, і ви робите все ретельно і з уважністю, це насправді дуже безпечно. Коли люди не дотримуються правил, ось тоді стає небезпечно. Існують надзвичайно ретельно продумані міжнародні стандарти протимінної діяльності. Вони публікуються по всьому світу і дотримуються всіма відповідальними організаціями з протимінної діяльності. І ми докладаємо великих зусиль, щоб забезпечити дуже якісне навчання.

Але ми, звісно, не просто навчаємо саперів, ми також прагнемо використовувати більше механічних засобів для розмінування з двох причин. По-перше, це набагато безпечніше, а також набагато швидше. Отже, я думаю, майбутнє за механізованим розмінуванням.

Н.Л.: У соціальних мережах розміщено чимало, насправді досить багато, відеоінструкцій з розмінування "зроби сам", і вони надходять від непрофесіоналів. Що ви думаєте про це?

Д.К.: Я б дуже радив людям не користуватися ними. Протимінна діяльність, як я вже сказав, надзвичайно безпечна, якщо ви дотримуєтеся правил і вас навчили люди, які знають, що роблять. Ця зброя створена, щоб убивати та калічити. Якщо це протитанкова міна, вона вас вб’є. Якщо це протипіхотна міна, вона неодмінно покалічать вас, а, можливо, і вб’є.

Н.Л.: Ви вже згадували, що використовуєте нові технології, які сьогодні швидко розвиваються. Але все одно, виправте мене, якщо я помиляюся, основним інструментом виявлення мін залишається металошукач. За різними даними на одну міну сапер отримує від 100 до 1000 помилкових сигналів. Виглядає, що це не дуже ефективний спосіб пошуку. Як швидко, на вашу думку, нові технології замінять старі металошукачі?

Д.К.: Насправді ми використовуємо металошукачі, але більшість сучасних наземних мін не містять металу взагалі або мають низький вміст металу, вони пластикові. Отже ми використовуємо багато інших набагато більш сучасних технологій, наприклад георадари.

Але чим чутливіший детектор, тим більша ймовірність помилкових сигналів. Отже справжня майстерність оператора – це вміння розрізняти сигнали. І, звісно, у зоні бойових дій є багато уламків металу, які спричиняють помилковий сигнал. Але, механізоване розмінування — це швидкий спосіб подолати проблему помилкових сигналів, тому ми дуже прагнемо просувати саме механізоване розмінування в Україні.

Н.Л.: Крім того, під час вашої роботи в Україні ви розробили найбільшу базу даних замінування. Звідки ви отримуєте свої дані та як ви ними ділитеся?

Д.К.: Ми дуже віримо в обмін інформацією. Ми не хочемо конкурентної переваги. Ми в цій справі не заради прибутку. Ми благодійна організація. Отже, ми ділимося своїми даними. Велику частину цієї інформації можна отримати з відкритих джерелами, і завдання в тому, щоб зібрати всі ці дані разом і проаналізувати їх. Але ви можете потонути в цій інформації. І якщо ви насправді не зможете зрозуміти ці дані, вони не будуть вам корисні. Отже, велика частина нашої роботи зараз полягає в аналізі та вивченні даних.

Ми маємо багаторічний досвід у цьому. І багато високотехнологічних фірм на Західному узбережжі США надають нам доступ до їхніх супутникових даних, тому ми знаємо, що вони надійні.

Н.Л.: Частиною вашої роботи в Україні також є навчання людей, як дотримуватися заходів безпеки, проживаючи на території, забрудненій мінами. Чи можете ви розповісти більше про цю роботу.

Д.К.: Освіта про мінну небезпеку – це простий і відносно недорогий спосіб запровадження запобіжних заходів, якщо ви можете розповісти про це громаді, зокрема дітям шкільного віку. Діти, побачивши блискучий предмет, думають, що це іграшка. Вони торкаються його, і отримують дуже сильні понівечення чи навіть гинуть. Насправді дуже легко донести це до громади.

У нас є онлайн-продукти, які в загальному доступі. Ми приходимо в школи, в громадські центри, ми їздимо в села, їздимо в міста, ми читаємо публічні лекції.

Н.Л.: Окрім очевидної небезпеки фізичної шкоди, яку може завдати людині міна, існує також психологічний фактор. Є страх зробити наступний крок. Буквально. З вашого досвіду, чи можна колись позбутися страху?

Д.К.: Що ж, ви все правильно сказали. І цей аспект особливо стосується сільських громад, які повинні заробляти на життя землею, на яку треба фізично ступити, щоб, скажімо, посадити урожай. Вони повинні доглядати своїх курей, вони повинні доглядати худобу. Але у них є постійний страх, що вони можуть підірватися на міні. Отже, існує постійне глибоке психологічне занепокоєння. І, звичайно, воно не зникне через тиждень, місяць чи рік. Це потенційно на все ваше життя.

Тож ми маємо переконатися, що ми можемо оголосити землю повністю вільною від мін. І одна з речей, яка нас справді цікавить на даний момент, це проведення демонстрацій, під час яких ми можемо, наприклад, провести трактор із катком по полю перед мешканцями села, щоб показати, що земля насправді чиста.

Н.Л.: Моє останнє запитання: чи ви коли-небудь казали: "Наша робота закінчена тепер ви у безпеці, можете жити на своїй землі без страху і без жодних запобіжних заходів?"

Д.К.: Так, в цьому і радість нашої роботи. Ви знаєте, є багато інших благодійних організацій, які займаються вічними проблемами. Я маю на увазі, питання охорони здоров’я чи освіти є довічними. Наше гасло — дістати міни з-під землі назавжди. Ми хочемо назавжди витягти з-під землі останню міну. І ми це вже зробили. Ви можете поїхати в Мозамбік сьогодні. Ця країна тепер повністю розмінована. Через кілька років Зімбабве буде повністю розміноване, через три роки - Шрі-Ланка. Ви знаєте, ця робота має фінальну лінію. І є надія для людей в Україні. Я знаю, що сьогодення виглядає як темні часи, але є надія на майбутнє, і ми хочемо бути його частиною.