Спеціальні потреби

Збереження нейтральності Китаю - велике досягнення української дипломатії - професор Макфол 


Глава МЗС України Дмитро Кулеба та міністр закордонних справ Китаю (на той час) Ван Ї під час Генасамблеї ООН 22 вересня 2022 року. Фото: Li Rui/Xinhua via AP
Глава МЗС України Дмитро Кулеба та міністр закордонних справ Китаю (на той час) Ван Ї під час Генасамблеї ООН 22 вересня 2022 року. Фото: Li Rui/Xinhua via AP

Україні та державам Заходу потрібно посилити роботу із так званими “нейтральними країнами”, які досі не висловили чіткої позиції щодо російської війни. Про це в інтерв’ю для Голосу Америки заявив колишній посол США в Росії, а нині - професор Стенфордського університету Майкл Макфол.

Він вважає тривожною тенденцією, що чимало країн Африки, Латинської Америки, Близького Сходу та Азії після майже двох років війни в України досі стоять осторонь і не підтримують ні Росію, ні Україну під час міжнародних дискусій чи голосувань. Нещодавні перемовини в Саудівській Аравії допомогли Україні налагодити зв’язок із такими країнами, втім попереду у Києва чимало роботи, каже дипломат.

В інтерв’ю Голосу Америки професор Макфол аналізує, яку позицію може відіграти Китай у мирних перемовинах щодо України.

Він також розповів, що стримує Білий дім від більшої допомоги Україні, як у США переоцінюють можливість Третьої світової війни та хвилюються через можливість прямої участі НАТО у війні в Україні.

Колишній посол США в Росії Майкл Макфол виходить з будівлі МЗС Росії у 2013 році.
Колишній посол США в Росії Майкл Макфол виходить з будівлі МЗС Росії у 2013 році.

Михайло Комадовський, Голос Америки: Пане Макфол, український уряд називає успішними переговори щодо України у Саудівській Аравії. Проте видимого прориву немає, як власне і розколу серед учасників. Чи можете ви назвати ці переговори успішними?

Майкл Макфол, професор університету Стенфорда, колишній посол США в Росії: Ми побачили певну єдність у групі країн, які не говорять про війну одностайно. Те, навколо чого вони об’єдналися, було скромним. Давайте будемо відвертими щодо цього. Але я вважаю, що для української дипломатії ця зустріч була значним просуванням інтересів і спробою інтернаціоналізувати симпатії країн на власну користь.

М.К.: Чи вдалося Єрмаку та його делегації під час перемовин у Саудівській Аравії переконати країни Глобального Півдня переглянути своє бачення війни Росії в Україні?

М.М.: У світі спостерігається тривожна тенденція: більшість демократичної Європи об’єднується навколо підтримки України разом з іншими союзниками, як то Сполучені Штати. Утім Глобальний Південь - Африка, Латинська Америка, Близький Схід, Азія, у цих регіонах є багато країн, які стоять осторонь. Вони голосують нейтрально в ООН. Вони не голосують разом із проукраїнською коаліцією.

Але тут важливо розуміти, що за Росію вони також не голосують. Під час першого великого голосування в Генасамблеї, Росія мала лише 6 голосів на свою користь. А під час останнього голосування, кілька місяців тому, вони отримали 7 таких голосів. Малі змінила позицію після державного перевороту, якому, до речі, допомагали і підтримують росіяни.

Тож справа не в тому, що ці держави проросійські. Вони нейтральні. І я вважаю, що нам на Заході, як також і Україні, потрібно краще пояснювати таким країнам, чому війна Путіна є війною імперіалізму. Це така сама війна імперіалізму, проти якого усі ці країни боролись 30 або 40 років тому.

М.К.: Китай офіційно не підтримує ані Росію, ані Україну. Як ви думаєте, Китай продовжить просувати власні мирні пропозиції чи підтримає мирний план президента Зеленського?

М.М.: Я думаю, що вони намагаються грати дуже тонку гру. З одного боку, вони намагаються триматись поруч зі своїм автократичним партнером та союзником, Росією. Дотримуватись так званого пакту «друзі без обмежень» - документ, який вони підписали з Росією перед тим, як Путін вторгнувся в Україну.

З іншого боку, вони намагаються не відштовхувати Захід і не заходити надто далеко, щоб не накликати на себе санкції. Для мене дуже примітно, що вони так і не підтримали ані анексію Криму в 2014-му, ані нинішню анексію чотирьох інших регіонів. І я думаю, що робота президента Зеленського та його партнерів на Заході, включаючи США, полягає в тому, щоб тримати Китай осторонь.

Сподіватися на те, що Китай відіграє більш проактивну роль, марно. Але зберігання певної нейтральності Китаю, як це відбувалося досі, я вважаю є великим досягненням української дипломатії.

М.К.: Як адміністрація Байдена бачить розв’язання російської війни в Україні?

М.М.: Загалом, ми бачимо занепокоєння адміністрації Байдена щодо ескалації війни, яка може призвести до прямого втручання Сполучених Штатів. Про це вже заявляли високопосадовці та сам президент Байден. США не бажають опинитись у третій світовій війні. Особисто я вважаю, що адміністрація переоцінює таку загрозу. Я думаю, що ймовірність цього дуже-дуже низька.

По-перше, тому що Путін не хоче прямої війни з НАТО і США. Він ледве виживає у війні з Україною. Уявіть, якби Сполучені Штати та НАТО вступили у цю війну. Я думаю, що такий сценарій завершився б дуже швидко. Важливо пам’ятати, що Росія досі була дуже обережною та не завдавала ударів по країнах НАТО. Що вони могли зробити, бо країни НАТО постачають зброю Україні. Але росіяни дуже обережні, і не роблять цього. Тому я вважаю, що загроза прямої війни з Росією є дуже низькою.

Я розумію тривоги Білого дому та небажання прямої участі, але якщо ви прагнете якнайшвидше покласти край цій війні, стратегія повинна включати більшу кількість та кращу якість зброї для України. А також - більші та потужніші санкції проти Росії. Тому що краща зброя (я, зокрема, кажу про ракетні системи великої дальності ATACMS та винищувачі F-16) надання такої зброї прискорить кінець війни.

Тоді як брак цієї зброї заведе нас у глухий кут, який може затягнутися на роки і роки. Тому, у цьому питанні, я не згоден з адміністрацією Байдена. Але я знаю, що вони розглядають можливість надання цієї зброї. І я думаю, що ця дискусія триває.

  • 16x9 Image

    Михайло Комадовський

    Свою кар’єру розпочав у 10 років, заснувавши власне інтернет-видання. Потім перейшов працювати на “доросле” телебачення: спочатку журналістом та ведучим на місцеві телеканали в Одесі, потім на центральні інформаційні телеканали у Києві. За плечима у Михайла насичений професійний досвід: працював експертом з комунікацій проектного офісу реформ Міністерства внутрішніх справ України, спеціальним кореспондентом німецької медіакомпанії Deutsche Welle у Москві, спецкором кількох телеканалів у Нью-Йорку. До Голосу Америки приєднався на початку 2019 року. 

Форум

Розсилка

Recommended

  • Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

    Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

XS
SM
MD
LG