Цього тижня журналістка Голосу Америки, Ірина Соломко, мала нагоду поспілкуватися із Тіною Кароль під час її візиту до Нью-Йорка. Метою візиту співачки була підтримка першої леді України на презентації благодійної фундації.
В екслюзивному інтервʼю Голосу Америки, Тіна Кароль розповіла про творчість під час війни, шлях до перемоги та боротьбу на культурному фронті.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.
Ірина Соломко, Голос Америки: Тіно, вітаю Вас. Ви зараз в Нью-Йорку, приїхали сюди підтримати першу леді. Чому для вас це важливо?
Все, що сьогодні під нашим прапором, це все важливо.
Тіна Кароль, співачка: Для мене важливо все, що відбувається зі словом «Україна». Все, що сьогодні під нашим прапором, це все важливо. І кожну ініціативу я готова підтримати і бути ініціатором питань культурної дипломатії, які стосуються саме України, тому що це мій поклик серця, моя місія і тому що в мене такий паспорт.
І.С.: Ви вчора виступали, там були Гілларі Клінтон, топові американські політики, але кілька тижнів тому ви давали концерт в метро для медиків і волонтерів. Як вам така аудиторія?
Коли ти співаєш для наших людей в метро – це місія.
Т.К.: Зараз Ви мене зворушили. Коли я вийшла на сцену, я зрозуміла, що я страшенно злюсь. Якщо порівнювати аудиторії, по-перше, ми підтримували нашу першу леді, нашу Олену Володимирівну і це важливий крок. Це честь. Але коли ти співаєш для наших людей в метро – це місія.
І.С.: Ви вперше в Америці з того моменту, як розпочалася війна. Але Ваша культурна дипломатія і Ваша діяльність була зосереджена в Японії, тому Ви туди кілька разів їздили з того часу, і в Європу а також дуже багато були в Польщі.
Т.К.: Я була до початку війни у Греції. І потім, прервавши свій молитовний час, я поїхала до Польщі і зрозуміла, що я маю діяти. Що тих новин, які бачать іноземці і європейці, недостатньо, тому що ми всі маємо об’єднуватись українцями і їх [європейців] об’єднувати з нами. Вони мусять бачити, що це супротив людей і ніяка не політична гра. І ми почали збирати марші. Коли я обернулась назад, а нас реально йдуть тисячі людей, це було в Варшаві, і це було зворушливо і водночас [відчувалося, що] ми це зможемо.
І.С.: Якщо говорити про культурну дипломатію, з початку війни вона змінилася. Тобто, змінився акцент підґрунтя культурної дипломатії, воно стало інше. Як ви думаєте, воно залишиться після війни?
Т.К.: Я думаю, що взагалі, культура, суспільство, цінності змінились. І культура впливає на цінності, і цінності впливають на культуру. Тобто, що сьогодні – це вже два невід’ємних поняття. Змінились цінності, якісь окріпли, якісь стали зрозуміліші, оформлені, без «сірого» і якісь цінності підкреслились червоним. І вони вплинули на культуру сьогоднішню. І культура впливає на ці цінності, ось це треба добре розуміти. Ми не маємо права знизити цей патріотичний градус, який зараз є в культурі. Не треба казати, що це комусь набридло, це неправда. Культурний пласт сьогодні може викристалізуватись в щось наше окреме, особисте, без впливу штампів Радянського Союзу. Це реально важливо сьогодні, дати можливість молоді чи грантами, чи щоб на світовому рівні здійснились творчі проекти і колаборації, які реально дадуть зміцнення цьому культурному пласту.
І.С.: Як війна в цілому змінила ваше життя і вашу творчість? Тому що мені здається, за цей час Ви видали одну нову пісню, вона нещодавно буквально з’явилась.
Т.К.: По-перше, музика не писалась. І так багато треба було «зафіксити» іншого, ніяк муза там взагалі не пробігала і ніяк не засиджувалася. Якщо б навіть і хотілось, то писалось про біль. Не хотілось віддавати свій біль, людям і так всім боляче. Хотілось мотивації і дати людям якусь енергію, поштовх і стимул супротиву, стимул бути, боротися, встати зранку і зарядитися цією музикою або треком. Саме таку [пісню] «ВІЛЬНІ.НЕСКОРЕНІ» ми написали». Те, що сталось з моєю творчістю, так у мене в репертуарі багато російських пісень, я їх відклала. Тобто, це десяток хітів, які просто лежать на полиці і, можливо, надовго.
І.С.: Ви за кілька днів починаєте свій тур Сполученими Штатами. Які очікування від цього, тому що все ж таки, я так розумію, головна аудиторія буде не українська громада, а саме американська, і це теж частина вашою культурної дипломатії. Чи все ж таки це намагання якимсь чином отримати фінансову підтримку, тому що Ви про це говорили – складний час, в Україні не можна проводити концерти. Напевно, такі тури – єдина можливість українським артистам заробити.
Т.К.: Це об’єднання всіх, хто ототожнює себе з Україною, всіх, хто дотичний до нас на святі української музики. Це зустріч людей, в яких одні інтереси, одне серцебиття, яких об’єднує герб, прапор, гімн, українська пісня, слово «культура», наші цінності. Про це цей концерт, про єднання.
І.С.: Кошти частково будуть іти на підтримку ЗСУ?
Т.К.: Вони так і йдуть, вони йдуть зараз.
І.С.: Про що мріє Тіна Кароль?
Т.К.: Така мрія справжня і дуже особлива, це не загубити свої сили і себе в боротьбі, щоб сили на боротьбу не втратити; щоб не прийшла зневіра, відчай, щоб вистачило грошей, правильних думок, духу. Змогти і боротися.
І.С.: Ви вже візуалізуєте собі перемогу?
Щоб не жити цим очікуванням, перемога має статися в кожному дні.
Т.К.: Я думаю, що це великий, довгий і тернистий шлях. Ця перемога не стається з одного слова чи етапу. Щоб не жити цим очікуванням, перемога має статися в кожному дні. І ось це змінило зовсім мою філософію в принципі. Тобто, ми готові до бою, не до якогось рівня, а в принципі, тому що після перемоги почнеться інша складна і важлива наша сторінка історії – відбудова. І ми так само станемо пліч-о-пліч і будемо йти до цієї перемоги. Тобто, це вже така парадигма в кожному дні.
І.С.: Дуже дякую вам за розмову.
Т.К.: Мені дуже приємно.
