Руслана Волинська не бачила чоловіка понад три місяці. Він поїхав на ротацію ще до війни і зараз тримає оборону "Азовсталі" у Маріуполі. За весь цей час це – її перше інтерв'ю. Про те, що вона знає про виживання на комбінаті, як часто чоловік виходить на зв'язок та спроби врятувати його з товаришами по службі, вона розповіла “Голосу Америки”.
Голос Америки: Руслано, ми говоримо, коли вже в Україні піздній вечір. Сьогодні Сергій виходив на зв'язок?
Руслана Волинська: Ні, не виходив. Поки що не виходив. Я завжди чекаю, коли він напише. Постійно маю бути в мережі, щоб хоч відстежувати його появу. Буває таке, що він по 3-4 дні не виходить на зв'язок. Важко описати, що відчуваю. Мої думки зараз тільки навколо новин з Маріуполя, про те, чи він живий-здоровий. Іноді він просто надсилає "плюсик" і все, без подробиць. І я видихаю на певний період до наступного повідомлення.
ГА: А поговорити є можливість?
РВ: Це може бути раз на два тижні, на кілька секунд. Він дзвонить, щоб почути мене, голос сина. І все.
ГА: Він багато про що розповідає?
РВ: Ні, практично все я дізнаюся із новин. Мене вже не раз журналісти запитували, чи я знаю якісь подробиці, що зараз відбувається на “Азовсталі”. Але ні, він каже просто: живий, здоровий, все гаразд. І лише з інших джерел я дізнаюся, що там все дуже складно, дуже важко. Багато поранених, багато тяжко поранених, загиблих. Проблеми з їжею та водою. Я зараз, чесно, не знаю, що вони їдять і скільки разів вони їдять. Один раз в день? Раз на два дні?
ГА: Ти підтримуєш зв'язок із іншими родичами морпіхів?
РВ: Так, але наше спілкування зводиться до питання- відповіді: “Твій виходив на зв'язок? А твій? Так, виходив. Слава Богу!" І так ми один через одного дізнаємось, що з іншими все теж гаразд. Один вийшов на зв'язок – питаємо про всіх.
ГА: Ви говорили про можливість повномасштабної війни до 24 лютого, чи Сергій готував тебе? Як почався твій ранок тоді?
РВ: Почався він, як у всіх, із вибухів. Прокинулися, почули, потім зателефонував Сергій зі словами: "Збирайся, війна почалася". Ми, в принципі, обговорювали, що до подібного треба готуватися. Документи упорядкувати, зібрати речі першої необхідності. Грубо кажучи, я 8 років живу у війні, бо кожне його відрядження – це переживання. І я думала, що морально буду готова до такої ситуації. Але масштаб виявився набагато більшим, ніж я передбачала.
ГА: Ти кажеш, він зателефонував – тобто 24-го він уже був на ротації?
РВ: Так, він виїхав за два тижні до цього. Я знала, куди він їде, і що напрямок не найкращий. І в принципі для мене це було звично, але ця вся обстановка на тлі новин, звичайно, переживань ставало більше, і я постійно питала його: щось буде? І він до останнього дня відповідав: не хвилюйся, все буде добре, у нас все під контролем. Він просто така людина, він ніколи не змусить мене переживати зайвий раз.
ГА: І про те, що він записуватиме відеозвернення із закликом врятувати захисників “Азовсталі”, він теж нічого не розповів?
РВ: Сказав, що я все побачу сама.
ГА: З кінця квітня командир Волинський постійно каже світовому загалу, що їм уже потрібна допомога .
РВ: Так, вони сподіваються на процедуру “екстракшн”, на те, що третя держава візьме на себе відповідальність евакуювати їх за умови, що вони будуть на території цієї країни до закінчення бойових дій.
ГА: На такий варіант має погодитися Росія, Сергій вірить у це?
РВ: Коли люди перебувають у ситуації, коли кожна година життя – це за рік життя, коли вони думають, чи будуть вони живі за годину чи ні, то вони сподіватимуться навіть на диво. Як, наприклад, допомога Ілона Маска, до якого нещодавно звернувся Сергій. Він як командир, насамперед відповідає за своїх бійців і переживає, щоб рішення знайшлося якнайшвидше. Тому що поранені з кожним днем стають загиблими.
ГА: Це звернення він записав майже місяць тому, і поки що рішення немає…
РВ: Тому я і звертаюся до президента США Джо Байдена, до президента Туреччини Реджепа Ердогана, до прем'єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, до лідерів Євросоюзу, до Папи римського, до Ілона Маска: врятуйте мого чоловіка, врятуйте хлопців з "Азовсталі". Рахунок йде на хвилини, і кожна хвилина вартує людського життя. Я також хотіла б звернутися до людей: якщо є можливість, виходьте, кричіть, поширюйте інформацію. Щоб ніхто не забував, що на планеті Земля є таке місце, де вижити практично неможливо. Але хлопці виживають та тримаються з останніх сил. Вони багато зробили, дуже багато зробили і вони ще багато зроблять. Для всіх нас, України. Треба лише витягнути їх звідти.
ГА: А що йому пишеш ти?
РВ: Я йому завжди повторюю, що я дочекаюся. І ми втілимо все, про що мріємо. Він щоразу перед від'їздом каже: “Я ненадовго, я швидко впораюсь і повернусь”. На цей раз затягнулося це "швидко". Ми чекаємо на нього дуже сильно, ми віримо, він повернеться живим і здоровим. Він обіцяв.
Дивіться також: "Цілувала землю, просто цілувала", - мешканка звільненого села Вільхівка Харківської області. Відео
