Через війну Росії в Україні свої будинки були змушені залишити майже дві третини українських дітей, повідомляє ЮНІСЕФ. Тисячі дітей стали свідками обстрілів, смертей, переживали нестачу продуктів харчування чи перенесли виснажливу дорогу на захід України, чимало дітей були розлучені із батьками чи були змушені самостійно перетинати кордон до країн ЄС. Водночас, ті діти, які живуть із родинами у притулках у західних областях України потребують речей першої необхідності, а також емоційної підтримки.
Благодійна організація «Голоси дітей» надає психологічну і гуманітарну допомогу дітям з Донбасу із 2015 року, однак тепер – підтримує малюків з усієї країни. З 24 лютого фонду також вдалось потратити до топ-10 українських неурядових організацій, які зібрали найбільше пожертв, за даними Forbes. Засновниця фонду Лена Розвадовська розповіла Голосу Америки про те, чого українським дітям зараз бракує найбільше.
Голос Америки: Який основний фокус роботи фонду "Голоси дітей"?
Лена Розвадовська: Разом з колегами створили наш фонд, офіційно у 2019 році зареєстрували, але всі працюємо набагато раніше, з початку війни 2014 року. У нас фокус роботи – це травма війни у дітей, і яка допомога потрібна дітям в контексті переживання воєнних подій. І очевидно, що до повномасштабного вторгнення у нас був один обсяг роботи і вона була сконцентрована на сході України, в локаціях, де діти постійно проживали в умовах тривалого збройного конфлікту.
Зараз у нас маштаби збільшились у контексті того, що є повномасштабне вторгнення росіян і йде цілеспрямоване вбивство цивільних і знищення інфраструктури, в якій навчаються діти і проживають цивільні. І зараз ми більше сконцентровані на тому, щоби надавати психологічну підтримку у вигляді першої психологічної допомоги, у вигляді ресурсних, стабілізаційних зустрічей, групової роботи.
І також індивідуальної - з тими дітьми і батьками, які покинули гарячі точки, покинули гарячі міста, палаючі, і зараз проживають на заході України у шетлерах або місцях колективного проживання.
Також ми допомагаємо такою emergency response, допомогою з облаштуванням тих шелтерів, доставкою гуманітарної допомоги.
ГА: Скільки фонду вдалось зібрати пожертв?
ЛР: На рахунках фонду в Україні порядку 68 мільйонів гривень, - конвертація євро, долар, - це така загальна сума, яка, звичайно, потім відображена у всіх звітах, і це те, що більша частина донатів надійшла саме з-за закордону. І як це вийшло я не знаю, якщо чесно, тому що ніхто не планував в принципі ніяких фандрейзингових кампаній
Я думаю, що це була така реакція світу, що, очевидно, це стало шоком не лише для українців, а й для світу. І як спочатку допомогти? Спочатку, звичайно, ти будеш шукати якусь local grassroot (що працює на місцях - ред.) організацію, які ручками тут працюють, і яким треба допомогти. І таким чином у нас зібралися ці кошти. Це дає нам можливість зараз стабільно, без страху за майбутнє, працювати щодня.
І хочеться сказати всім донорам, всім людям, величезне дякую. Ми тут просто посередник, який допомагають пожертвам людей знайти потребуючих дітей.
ГА: Як ви визначаєте головні потреби дітей?
ЛР: Наш фонд називається «Голоси дітей», нашою цінністю є те, що кожна дитина має право бути почутою, право на голос, право бути представленою, побаченою. У нас у фонді є дитяча консультативна рада, яку ми збирали, і маємо цінність того, що не ми придумуємо, що потрібно дітям, а намагаємось почути, який є запит і на нього відповідати.
Найбільше, звичайно, потрібен мир і перемога. Перемога в тому контексті, що ми зараз чуємо від дітей дуже багато такої, коли йде момент активних боїв і дуже чітко світ ділиться на «наших» і «ворогів», у дітей, очевидно, теж є дуже такий високий сплеск прагнення того, щоб «наші» виграли.
Це прагнення до справедливості, до відновлення миру, відновлення правди і справедливості. І ми дуже багато від дітей чуємо, що діти вірять в перемогу, вболівають, підтримують ЗСУ, і вони дуже щирі в цьому своєму прагненні.
Тут дуже чітко все зрозуміло, що з’явився ворог, через якого вони зобов'язані зараз розлучитися з татом, якщо це випадок за кордон поїздки, або розлучитися зі своєю сім’єю, зі своїм оточенням, і ще гірше – бути свідками жорстоких сцен.
ГА: Про що зараз психологам найчастіше розповідають діти?
ЛР: У дітей зараз теж розмови про смерть. Про смерть, яка зараз оточує нас з усіх сторін. Включаєш телевізор – там про чергові смерті, відкриваєш будь-яку соціальну мережу – там буде про чергові смерті.
Щодня десь хоронять солдатів, які загинули, і вони щодня гинуть. Це частина життя, правда життя, з якою доводиться миритись, сприймати, і оцієї теми смерті, не стільки страху, а в принципі її в житті, зараз у дітей дуже багато.
Нам здається, що війна – це тільки обов'язково страх вибухів, страх, де там люди з автоматами. Частіше за все переживання, пов'язані з війною, вони будуть пов'язані з тим, що дуже багато дітей втратили світ, який у них був до війни. І це туга цим своїм дитинством «до».
ГА: Чи можна говорити, що ціле покоління українських дітей зараз - травмовані війною?
ЛР: На жаль, людство давно знає, що таке події воєн, геноцидів і таких дуже трагічних подій в історії людей, народів цілих. І багато психологія говорить про те, що після травми може прийти як посттравматичне зростання, так і погіршення ситуації.
І оце посттравматичне зростання – це те, над чим ми в цей час і працюємо. Тому що так, психіка дитини, людини – пластична, здатна переробляти, звикати, проходити. Ключовим елементом тут є система підтримки: фахівців, оточення дитини, вчасна допомога.
Надія є, бо людство інакше би не вижило, маючи стільки у своєму анамнезі травм і воєн. Точно виживемо. Просто треба свідомо розуміти, що цей час, який разом, свідомо, в єдності, і накачувати свої м’язи, щоб далі могти працювати.
