Система проведення виборів в США настільки заплутана і складна, що кожні чотири роки не лише виборцям та журналістам, а і партійним діячам та організаторам виборів доводиться освіжати правила їх проведення.
Після того як претендет оголосив про свої наміри балотуватися в президенти, йому потрібно зареєструватися у Федеральній виборчій комісії протягом 15 діб після оголошення наміру. Причому обмежень, коли це можна зробити, немає: сенатор від штату Техас, республіканець Тед Круз заявив про свої наміри стати господарем Білого дому ще у березні 2015 року, а колишній мер Нью-Йорка, мультимільярдер Майкл Блумбергєґ, за заявами його помічників та інсайдерів, про це ще думає.
У США не існує центральної виборчої комісії. Кандидатам не потрібно реєструватися, аби розпочати власну виборчу кампанію. Про це достатньо лише публічно оголосити.
Сам виборчий процес організовують партії, а безпосереднє голосування – місцева влада. Отже, в різних місцевостях США і оснащення різне, і процедури, і навіть виборчі закони. Суперечки вирішують у судах.
Партійні вибори
Наразі перегони, які тривають у США, називаються партійними виборами чи праймеріз. Члени обох партій – Демократичної та Республіканської – визначаються між собою, хто буде їх представляти на президентських виборах.
Виборці кожного штату йдуть на ділянки для голосування, в школах чи релігійних установах, де віддають свій голос у більш-менш традиційний спосіб. Це називається праймеріз.
Або організовуються кокуси: людей розділяють на групи, кожна в підтримку одного кандидата, і рахують кількість людей в кожній групі. Якщо представники котрогось з кандидатів становлять менше 15% від загальної кількості, їх розпускають та починають агітувати, аби ті приєдналися до груп більш популярних кандидатів. Якщо кандидати набирають однакову кількість прихильників, то переможець на кожній конкретній дільниці визначається підкиданням монети. (Так кокуси проводять демократи, республіканці не мають 15% порогу).
У штаті Айова доля переможця серед демократів вирішувалася монеткою на шести дільницях, на всіх з них монета лягла на користь Гілларі Клінтон.
Охочі до азарту вже можуть робити ставки на Гілларі Клінтон: у штаті Айова доля переможця кокусів серед демократів вирішувалася монеткою на шести дільницях, на всіх з них монета лягла на користь Гілларі. В решті 12-ти штатів, де проводяться кокуси, правила дещо різняться.
Перші два штати, де проходять партійні вибори, це Айова та Нью-Гемпшир, не вирішують долі перегонів, але дають можливість зменшити кількість кандидатів. Процес відсіювання дещо відрізняється від шоу «Останній герой»: кандидати самі вирішують, чи варто їм брати участь у подальшій боротьбі, враховуючи, що виборча кампанія коштує чималі гроші, а участь в ній вимагає надзвичайних зусиль.
Кандидати приїжджають в усі ключові штати, де проходить голосування, для зустрічей з виборцями, а також беруть участь в численних телевізійних дебатах. За словами оглядачів, що відмова мільярдера Дональда Трампа від участі в теледебатах в Айові коштувала йому перемоги, а невдалий виступ в Нью-Гемпширі відсунув сенатора з Флориди Марко Рубіо з третього на п’яте місце.
Дивіться також: Дональд Трамп засичав на Джеба Буша під час дебатів
Рідко який кандидат вступає у виборчу боротьбу, маючи готовий бюджет. Гроші збираються під час перегонів. Напряму або через Комітет політичної активності (КПА) виборці надсилають пожертви тим кандидатам, яких вони підтримують, та які, на їхню думку, можуть перемогти, про що і свідчать результати в перших штатах. КПА мають суттєві обмеження щодо того, хто може жертвувати (жодних іноземців чи корпорацій), і на яку суму (не більше 5000 з носа).
Відмова Дональда Трампа від участі в дебатах в Айові коштувала йому перемоги, а невдалий виступ Марко Рубіо на дебатах у Нью-Гемпширі відсунув його з третього на п’яте місце.
У 2012-му році Верховний суд США ухвалив рішення, яке відкрило дорогу для суттєвих пожертв від корпорацій та організацій. У рішенні, яке більше відоме як Citizen United, суд погодився з позивачем, що «корпорації теж люди», як колись сказав кандидат у президенти Мітт Ромні, а значить їхні права теж захищені Першою поправкою Конституції про свободу слова. Супер-КПА (Super PAC) мають діяти окремо від штабів кандидатів, але можуть як агітувати за свого кандидата, так і здійснювати атаки в медіа на його опонентів. І тут мова вже йде про величезні суми. Під час минулих виборів супер-КПА витратили понад 600 мільйонів доларів.
Окрім прихильності виборців та фінансів, кандидати також змагаються за так звані ендоусменти, або схвалення від високопосадовців з їхньої партії, релігійних лідерів, просто відомих людей чи впливових медіа. Вважається, що саме ендоусменти від релігійних лідерів в Айові допомогли виграти в цьому штаті Теду Крузу, тоді як підтримка його кандидатури популярною губернаторкою Південної Кароліни Ніккі Гейлі допомогла Марко Рубіо вийти на друге місце за результатами голосування в цьому штаті.
Дивіться також: У республіканців є "відповідь Клінтон" - губернаторка Ніккі Гейлі
Висновки щодо того, хто найімовірніше стане кандидатом від Демократичної та Республіканської партій можна буде робити після 1 березня, коли в так званий супер-вівторок голосуватимуть одночасно 13 штатів.
Перемога на праймеріз чи кокусах в кожному штаті за допомогою складної формули перераховується у кількість делегатів, які будуть вирішувати, хто саме буде представляти партію на президентських виборах під час партійних зборів.
Республіканський з’їзд пройде 18-21 липня в Клівленді, штат Огайо. Всього на нього зберуться 2472 делегати, які будуть підраховані або пропорційно до кількості набраних голосів, за принципом «переможець забирає все», або за змішаною системою.
На сьогодні в Дональда Трампа є 61 делегат, у Теда Круза - 11, у Марко Рубіо – 10, у Джона Кейсика – 5, у Джеба Буша (до оголошення про те, що він залишає перегони) – 4 і у Бена Карсона – 3 делегати. Аби виграти, необхідно отримати 1237 делегатів.
З’їзд, або конвенція, Демократичної партії пройде 25-28 липня в Філадельфії. Голоси усіх виборців будуть перераховані у приблизно 4051 заявлених чи обіцяних кандидатів, що набираються з активістів партії чи волонтерів кампанії. Вони віддадуть свій голос, згідно з результатами голосування в кожному штаті. Інтриги додають так звані супер-делегати – партійні керівники, губернатори та конгресмени, які можуть відати свій голос, за кого забажають. Таких 712 делегатів, або 15% від загальної кількості.
На сьогодні Гілларі Клінтон здобула підтримку 51 делегатів, а Сандерс – 51 делегатів. У тої же час 449 супер-делегатів заявили, що вони підтримують Гілларі, і лише 19 – Сандерса. Для перемогти необхідна підтримка як мінімум 2382 делегатів.
І вже після того, як делегати під час красивої та помпезної церемонії віддадуть свої голоси за кандидата, почнеться боротьба за президентську посаду.
Вибори за посаду президента США
За Конституцією США, вибори проходять «у перший вівторок після першого понеділка в листопаді», цього разу - 8 листопада. Ця дата обрана для зручності виборців у 18-мі столітті, які були здебільшого фермерами, а на виборчі дільниці діставалися на конях.
День виборів президента США - вівторок - обраний тому, щоб церковну службу в неділю не пропустити, і в базарний день на ринок встигнути повернутися.
У листопаді врожай вже зібраний, але ще не дуже холодно. А вівторок обраний, щоб і церковну службу в неділю не пропустити, і в базарний день на ринок встигнути повернутися.
Обирати американці будуть не безпосередньо президента, а виборців так званої Колегії виборців. Це стало результатом компромісу між отцями-засновниками, одні з яких хотіли, аби президента обирав Конгрес, а інші хотіли віддати це право народу. Кількість виборців від кожного штату дорівнює їхній кількості конгресменів (залежить від кількості населення) і сенаторів (два на кожний штат). Такими чином більші штати мають більшу кількість виборців, але і маленькі штати не ображені, а кількість відданих голосів не є прямо пропорційною кількості здобутих голосів виборців Виборчої колегії. Всього в Колегії 538 виборців. Аби стати президентом Сполучених Штатів Америки необхідно здобути голоси 270.
В усіх, окрім двох штатів, вибори проводяться за принципом «переможець забирає все». Отже, якщо кандидат знає, що він точно отримає 60% або більше голосів в певному штаті, або з упевненістю знає, що програє, то агітації там проводити сенсу немає. І всі зусилля зосереджуються на так званих «штатах-гойдалках». Під час останніх виборів це були Огайо, Флорида, Вірджинія, Вісконсін та Невада. На мешканців цих штатів виливається величезна кількість телевізійної реклами і саме там проводяться численні зустрічі кандидатів з виборцями.
Переваги та недоліки виборчої системи США
Ця складна та заплутана система має як прихильників, так і критиків.
Прихильники вказують на те, що система Колегії виборців підвищує статус виборців, які перебувають у меншості, наприклад, сільських мешканців, а також додає до політичної стабільності країни, підтримуючи двопартійну систему. Хоча Демократична партія може дуже сильно полівіти, а Республіканська - стати дуже консервативною, у США низька ймовірність того, що праворадикальна партія, яка не має стримуючих факторів зсередини, раптом переможе на виборах.
Дивіться також: Від Левінскі до мера кокаініста - політичні скандали США
А от недоліків значно більше. Журналіст Ерік Блек з Міннесоти вказує на те, що переможець виборів – зовсім не обов’язково той, хто набирає найбільшу кількість голосів. Виборча кампанія проводиться тільки в так званих штатах-гойдалках, а виборці в суто демократичних та суто республіканських штатах позбавлені такого задоволення.
За принципом штатів-гойдалок підвищується статус і вплив українців в Огайо на час виборчої кампанії.
Етнічні громади в певних штатах набувають особливого статусу. Автор наводить приклад кубинців у Флориді. Внаслідок особливостей виборчої системи США вони мають більший, ніж будь-які інші громади, вплив на зовнішню політику.
Додам вже від себе. За цим же принципом, підвищується статус і вплив українців в Огайо, що є вже доброю новиною. Це не лише штат-гойдалки. На виборах балотується діючий губернатор цього штату Джон Кейсик (з дуже проукраїнськими поглядами), а також саме в цьому штаті пройде партійний з’їзд Республіканської партії.
«Американська виборча система – ганьба», вважає оглядач CNN Дейвид Фрам. Його основні претензії зводяться до того, що у США відсутні виборчі комісії та уніфікована система виборів, а отже, багато що залежить від справності та професійності місцевої влади, що породжує помилки та суперечки. Не подобається йому і те, що суперечки вирішуються в судах, що є непотрібним навантаженням на судову систему.
Американські вибори - це ще і захопливе багатосерійне шоу, де на шанси його учасника на перемогу впливає не лише його платформа, харизма, стратегія чи розмір виборчого фонду, а і суто випадкові моменти, які походять саме з телевізійно-розважальної складової цього процесу: невдала відповідь на дебатах, непродумана реакція на крик із зали під час зустрічі з виборцями чи те, як саме медіа розтлумачать сльози, які навернулися під час сніданку з виборцями, як це сталося з Гілларі Клінтон у 2008.
Один з кандидатів порівняв процес участі у виборах з публічним МРТ душі та мозку. Так, виборці дізнаються про погляди, характер та минуле кандидата практично все. Але у тої же час цей процес підносить тих, хто володіє навичками шоумена, за рахунок інших, потрібних для головнокомандуючого та президента наймогутнішої країни на планеті якостей.
Дивіться також: Радянські глушилки "Голосу Америки" вдавалось обходити завдяки цьому кораблю
