Путін «заспівав нової пісні» щодо України, пише у блозі на Wall Street Journal Стівен Шестанович, професор Колумбійського університету та старший дослідник Ради зовнішніх відносин. З відповідей російського президента на телефонні дзвінки громадян у телепрограмі «Пряма лінія» можна зробити певні висновки про нову політику Кремля щодо України, вважає автор.
Так, Путін уже не називає Януковича невинною жертвою неонацистського перевороту в Києві. Тепер він пояснює його вигнання тим, що українцям «набридла бідність, грабунок і безсоромність влади». Він також сказав, що Росія поважає незалежність України.
Крім того, говорячи про життя російських меншин в інших країнах, Путін «не співав оди Новоросії», а наголосив, що росіянам житиметься краще з розширенням торгівлі, економічних зв’язків і співпраці.
Це не означає, що Росія припинила брехати та тиснути на Україну. Однак тепер «Путін виставляє себе більш задоволеним статусом-кво, більш готовим до стримування нових наступів сепаратистів, більш схильним трішки охолодити націоналістичну істерію в Росії», пише Шестанович.
«У відносинах із західними урядами Росія гнутиме лінію практичності. Мовляв, час перегорнути сторінку і рухатися далі. Торік Володимир Путін був відвертим порушником миру. Натомість із цьогорічною його версією США та їхнім союзникам може виявитися складніше впоратися», – підсумовує аналітик.
Financial Times пише, що в Україні воюють близько 300 іноземців з обох сторін конфлікту. Посилаючись на ґрунтовне розслідування Кацпера Рекавека, оприлюднене Польським інститутом міжнародних справ, видання зазначає, що чимало бойовиків приїжджають з європейських країн. Оскільки їхня мотивація – не тільки гроші, а й радикальні ідеологічні погляди, вони можуть становити загрозу європейській безпеці, пише Рекавек і радить пильно спостерігати за ними.
За його оцінками, найбільше бойовиків на російському боці – з Німеччини (до 100), Сербії (теж до 100), Угорщини (до 30) та США (до 25). З українського боку найбільше бойовиків походять з Білорусі (до 100) та Грузії (до 100), а також з Хорватії (32 чи більше).
Щодо мотивації, то сербам «проросійські сепаратисти здаються православними братами-християнами, з якими їх об’єднує ненависть до ЄС і США. Тим часом деякі західноєвропейські бойовики, які піддалися російській пропаганді про те, що уряд у Києві повний крайньоправих фанатиків, гадають, ніби беруть участь у антифашистському хрестовому поході», – пише автор дослідження.
Натомість білорусами та грузинами, які воюють з українського боку, керує ненависть до «агресивної, імперіалістичної Росії, яка може одного дня відняти незалежність їхніх країн. Щодо хорватського контингенту, вони бачать подібність між тим, як сепаратисти на Донбасі намагаються розколоти Україну, і тим, як серби в Хорватії та Боснії і Герцеговині намагалися у 1990-х роках розколоти ці дві держави».
А Christian Science Monitor пише, що в Харкові зростає розчарування київським урядом. Більшість у цьому східноукраїнському місті з півторамільйонним населенням, пише кореспондент Фред Вір, з роздратуванням сприймає спорудження «великої української стіни» уздовж кордону з Росією.
«Думку про постійний і безповоротний розрив з Росією не підтримує майже ніхто, – стверджує він. – Багато людей мають родичів і друзів у Росії, місцева економіка дуже залежна від торгівлі з Росією, і дехто каже, що ідея про розмежування просто не вкладається у них у головах».
І українські патріоти, і їхні опоненти в Харкові не хочуть, щоб війна з Донбасу прийшла в їхнє місто, проте всі визнають, що Києву буде «дуже складно завоювати серця харків’ян, зокрема через економічну кризу, в якій багато хто звинувачує уряд, за який вони не голосували».
Дивіться також: Кремль "просто відпустить" Савченко?