Можливе припинення переговорів про скорочення ядерних озброєнь між США та Росією загрожує безпеці обох країн. Про це заявив сенатор Річард Лугар, давній прихильник ядерного роззброєння на пострадянському просторі. Лугар не приховує, що його лякають заяви Володимира Путіна про готовність привести до бойової готовності ядерні сили у разі загострення ситуації навколо Криму.
Колишній сенатор Ричард Лугар - один з авторів програми Нанна-Лугара (Програма спільного зменшенні загрози, Cooperative Threat Reduction Program), за якою було знищено понад сім з половиною тисяч ядерних боєголовок, близько двох тисяч балістичних ракет, забезпечений належний контроль за десятками ядерних об'єктів ядерної.
В ексклюзивному інтерв'ю «Голосу Америки» сенатор розповів про перспективи американсько-російських відносин та розповів, як Президент Леонід Кравчук торгувався зі США за відмову від ядерного арсеналу.
Голос Америки: Ви доклали багато зусиль для ядерного роззброєння у світі. Зараз під час кожного загострення відносин між Росію і Заходом все частіше згадується ядерна зброя, і аж ніяк не в контексті роззброєння. Як ви прокоментуєте ситуацію?
Річард Лугар: Наскільки я розумію, низка російських офіційних осіб заявили про те, що вони мають намір тримати ядерний компонент своєї оборони в повній бойовій готовності, що ця зброя може бути спрямована на сусідні з Росією держави.
Я можу сказати, що Росія, безумовно, залишається сильною ядерною державою. Так само, як і США. Після укладення нового договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО), ми домовилися про взаємне скорочення ракетних боєголовок до 1550 одиниць. Нових переговорів щодо скорочення, наскільки я розумію, не передбачається.
Ця кількість ядерних ракет більше ніж має будь-яка інша країна світу. Саме тому, коли з вуст президента Путіна або інших офіційних осіб звучать такі заяви, вони, безумовно, не можуть не викликати тривогу.
Та ще більш лякає мене той факт, що Росія припинила відносини зі США у сфері взаємного контролю за озброєннями, причому не тільки в рамках угоди СНО, але й у рамках програми Нанна-Лугара щодо спільного зменшення загрози.
Росія свого часу попросила нас допомогти забезпечити безпеку їх власних озброєнь. Це дуже важливий момент, оскільки немає гарантій того, що всі озброєння і ядерні матеріали в Росії перебувають у безпеці.
Це ситуація характерна не тільки для Росії. У всіх країнах з ядерною зброєю є така проблема. До неї можуть отримати доступ нечисті на руку люди, продати її. Я уже не кажу про терористів, які можуть заволодіти цією зброєю і матеріалами. Тут я бачу небезпеку не тільки для всього світу, а й для самої Росії.
Г.А.: У нинішній атмосфері американсько-російських відносин, чи бачите Ви перспективи продовження співпраці, хоча б щодо договору СНО? Переговори з Іраном вже відбуваються за участі Росії.
Р. Л .: Переговори по Ірану - хороший приклад співпраці. Я думаю, що зберігається реальна можливість співпраці Росії зі США і двадцятьма п'ятьма іншими країнами, що мають ті чи інші види радіоактивних матеріалів. Раніше цей список включав в себе 50 країн. Тепер їх 25.
Партнерство Росії та США у цьому контексті весь цей час було дуже важливим. Зараз неясно, чи хоче Росія поставити хрест на всіх цих зусиллях, адже вони були однаково важливі, як для США, так і для Росії.
Г.А.: В Україні зараз часто згадують невиконання Будапештського меморандуму підписантами, звучать заклики повернути Україні статус ядерної країни. Що б ви відповіли на ці заклики? Адже Ви особисто дуже багато зусиль доклали до того, щоб Україна стала без'ядерною країною.
Р. Л .: У них, звичайно, є підстави для обурення і розчарування, для того, щоб робити такі заяви. Але тут не можна забувати історію.
Я добре пам'ятаю обставини, за яких сенатор Нанн і я поїхали на зустріч до українського президента після того, як ми провели наші зустрічі в Москві. Це було в листопаді 1992 року.
На той момент президент Кравчук не хотів залишати ядерну зброю. Переважно тому, що вони могли стати слабкою ланкою. Логістичного зв'язку з Росією на цю тему більше не було, і він сам вирішив, Україні варто спробувати позбутися ядерної зброї.
Не всі члени Ради тоді підтримували це рішення. Багато хто тоді говорилв, що Україна все-таки є третьою за величиною ядерною державою світу. Однак тоді, на вечері з президентом Кравчуком я сказав, що США готові витратити 150 мільйонів доларів для того, щоб допомогти Україні позбутися ядерної зброї.
Я дуже добре пам'ятаю, як після цієї вечері на імпровізованій прес-конференції він сказав, що «сенатор Лугар зробив нам дуже щедру пропозицію - 175 мільйонів доларів на те, щоб допомогти позбавитися від нашого ядерного арсеналу».
Потім я повернувся до Вашингтона, поговорив з президентом Бушем, який програв вибори Клінтону, і готувався поступитися йому місцем в Білому домі. Ми тоді разом написали листа президенту Кравчуку.
Зрештою, на цю програму ми витратили близько 800 мільйонів доларів. Може, навіть більше. Але це було, однозначно, в інтересах України, оскільки вони розуміли, що для своєї власної безпеки їм необхідно позбутися ядерної зброї, наявність якої могла спровокувати хаос.
Зараз вони, звичайно, можуть згадувати про Будапештський меморандум і шкодувати про те, що у них немає чогось, чим вони могли б відповісти Росії. Але вони б цього в жодному разі не зробили, не скористалися б ядерною зброєю проти Росії.
Тут усім треба бути реалістами, розуміти, яким був світ у 1992 році, яким він став зараз. І я сподіваюся, що всі ми такими реалістами і будемо.
