Українці довго матимуть кривду на США (світова преса)

Перемога республіканців на проміжних виборах дає їм контроль над Сенатом США та більший вплив на американську зовнішню політику, пише Пол Родерік Ґреґорі у Forbes. Прогнозований керівник нової більшості в Сенаті Мітч Макконел уже заявив про намір швидко надати на підпис президентові Бараку Обамі законопроекти про надання зброї Україні.

«Барак Обама навряд чи може заветувати проукраїнські законопроекти, внесені обома сторонами [і Палатою представників, і Сенатом]. Він більше не може відмовлятися надати зброю Україні посилаючись на своє «давнє занепокоєння, що надання зброї Україні спровокує Москву на подальше загострення, яке може втягти Вашингтон у непряму війну», – пише Ґреґорі.

За його словами, далі загострювати ситуацію Кремлю вже нікуди – окрім як напасти на Київ чи країну НАТО. А те, що Путін не зацікавлений у мирному вирішенні кризи, вже зрозуміло. Відмовивши в наданні Україні військової допомоги, Обама піде проти авторитетних американських діячів зовнішньої політики та найвищого військового керівництва, пише оглядач.

«Законопроект про військову допомогу Україні може навіть підтримати така більшість у новому Конгресі, що Обама не зможе застосувати право вето й не матиме вибору, навіть якщо його антивоєнна фракція буде розлючена», – передбачає автор.

Однак поки запрацюють усі коліщатка вашингтонської машини, безцінний час буде втрачено. Скептики можуть запитувати, чи не занадто зволікали Штати з відсіччю Росії, продовжує він. І відповідає: ні, ще не пізно, поки незалежна Україна продовжує стояти та прагне боротися за своє існування.

«Зі зміною контролю над Сенатом і можливим ухваленням закону про надання Україні реальної військової допомоги, українці усвідомлять свою трагедію – що їх тримали в заручниках американської передвиборчої політики тимчасом як майже 4 тисячі людей загинули внаслідок військового насильства. Ми повинні розуміти, чому вони ще довго матимуть на нас кривду», – підсумовує оглядач.

Унаслідок воєнного конфлікту в Україні зараз відбувається переформатування злочинних мереж у всьому світі, пише Марк Ґалеотті, професор Нью-Йоркського університету та фахівець з міжнародної злочинності й питань безпеки.

«Однією з найефективніших відповідей на західні санкції, які є в арсеналі Кремля, може бути стимулювання криміналізації України», – зазначає він.

Організована злочинність від початку брала участь у подіях в Україні: багато «зелених чоловічків» у Криму виявилися місцевими бандитами, пише автор, так само й на Донбасі кримінальні злочинці стали місцевими міліціонерами та навіть отримали високі посади, а корумпована міліція, хоч як парадоксально, опинилася з ними по один бік.

Поки Кремль впроваджує в Криму свою адміністрацію, великі московські кримінальні мережі посилають туди своїх «смотрящіх», тобто місцевих контролерів. Невдовзі Одеський порт, який давно був контрабандистстькою «столицею» чорноморського регіону (наркотики, зброя, жінки, крадені машини), може поступитися цим званням Севастополю.

«Більша частина кримінального бізнесу в Одесі відбувається від імені, прямо чи опосередковано, російських мереж; якщо вони вирішать спрямувати свій бізнес через інший порт, то, можливо, дві третини контрабанди, яка проходить через Одесу, буде втрачено», – пише Ґалеотті.

Перенесення контрабандистської столиці означатиме не тільки зміну маршрутів контрабанди, а й нові товари та схеми.

«Український конфлікт також призводить до зростання організованої злочинності на решті українських територій. Рекет, продаж наркотиків, навіть рейдерство [...] – все це зростає», – пише автор.

В українській міліції панує хаос; навіть ті злочинці, які є етнічними українцями, намагаються встановити «тісніші стратегічні альянси» з росіянами, а тим часом міліція обох країн через війну розірвала будь-яку співпрацю. Як наслідок, попередні звіти європейської поліції та митних органів свідчать про збільшення обсягів контрабанди в Європу. Також в Україні процвітає тіньовий фінансовий бізнес з відмивання коштів.

І, нарешті, автор наводить ще один спосіб, у який український конфлікт може мати ширший вплив на міжнародну злочинність. Якщо Києву нарешті вдасться перемогти бойовиків на сході, бандити подадуться здебільшого не в Росію, яка не схоче їх приймати, а в Європу та Північну Америку, де, за прикладом «албанців» з Балкан у 1990-х і 2000-х, сформують небезпечні банди.

Концерт російського співака Іосіфа Кобзона (який водночас є другом Путіна та депутатом Думи) в Донецькому оперному театрі насправді був покликаний «замаскувати той факт, що Кремль не має поняття, що робити далі з Донбаським регіоном», пише німецьке видання Spіegel у статті під заголовком «Застій і міжусобиці охоплюють Східну Україну».

У травні Путін закликав сепаратистів відкласти референдум щодо незалежності «Новоросії», однак напередодні листопадових виборів міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав, що Росія визнає результати цих виборів [щоправда, згодом Кремль заявив, що «поважає», а не визнає ці вибори]. Москва хотіла б, щоб сепаратисти дотримувалися Мінських угод, цитує видання московського фахівця з питань безпеки Олексія Арбатова, оскільки від цього залежить зняття санкцій з Росії. Однак Росія не може наказати бойовикам підкоритися Києву, і це, на думку видання, свідчить, що Новоросія спочатку була проектом не Путіна, а Януковича.

Російські ЗМІ навіть замовчали драматичну відозву Ігоря Стрєлкова, колишнього «міністра безпеки» «ДНР», в якій він попереджає про можливу поразку невизнаних республік. «Ситуація в Донецьку та Луганську справді критична, але проблема не в браку підтримки бойовиків. Річ у тяжкій соціальній ситуації», – пише газета.

Київ припинив соціальні виплати ще в липні (за винятком дитсадків і лікарень), і державні підприємства перебувають на межі виживання, але справжнє випробування ще попереду: якщо заводи та фабрики не почнуть працювати взимку, то десятки тисяч людей можуть втратити роботу.

«У такому разі сепаратистам буде складніше спрямовувати колективне невдоволення на Київ, оскільки саме вони обірвали зв’язки з рештою країни», – вважає видання.

Водночас зростають суперечності між лідерами бойовиків у Донецьку і Луганську та поділ військових одиниць на різні групи з протилежними програмами.

«Мета недільних виборів на Донбасі полягала у вирішенні цієї проблеми та наданні Захарченкові [«прем’єр-міністру ДНР»] бодай дещиці легітимності. Однак на відміну від референдуму про незалежність у травні, мало хто виглядав хоч трохи зацікавленим у голосуванні протягом днів, що йому передували», – підсумовує видання.

Дивіться також: Як проміжні вибори у США можуть вплинути на кризу в Україні