«Люди, увага яких прикута до ситуації в Східній Україні, ще не до кінця усвідомили, що російська економіка незабаром дуже різко і несподівано впаде», - каже Ігор Мунтяну, посол Республіки Молдова у Вашингтоні. З його слів, зовсім скоро російський уряд не матиме чим виплачувати зарплати і пенсії своїм громадянам. Однак, дипломат переконаний – це те, про що в Україні мають думати менше за все. Пріоритетом нині має стати добробут самих українців і пошук нових шляхів співпраці у Східній Європі. Адже світ більше ніколи не буде таким, яким він був до початку бойових дій на Луганщині і Донеччині.
В інтерв’ю «Голосу Америки» Ігор Мунтяну поділився досвідом придністровського конфлікту, застеріг українську владу від помилок, які свого часу зробила Молдова, і розповів про злочини очільників сепаратистів – Бородая, Стрєлкова і Антюфєєва.
Голос Америки: Як молдавське суспільство в цілому і політична еліта зокрема реагують на події на Сході України?
Ігор Мунтяну: Сказати, що ми дивимося на ситуацію із занепокоєнням – не сказати нічого. Ми не могли собі навіть уявити, що така війна буде можлива. Ми розуміємо наскільки складною є ситуація і сподіваємося, що Україна зможе захистити свої кордони і життя громадян. Будь-яке зазіхання на країну лише за те, що вона здійснила проєвропейський вибір, не має права на існування.
У нас довга історія стосунків із українцями і українською державою. Ми сподіваємося незабаром зустрітися з Україною в ЄС, як два рівноцінні партнери і союзники. Ми віримо, що наші країни будуть друзями і, що ми можемо підтримувати одне одного. Зараз нам дуже шкода дивитися на ситуацію в Східній Україні ще й тому, що ми розуміємо: там розігрується такий самий сценарій, який був у Придністров’ї.
ГА: Існує думка, що у Володимира Путіна є лише два проекти для федералізації у Східній Європі – Україна і Молдова. Крім того раніше звучали версії, що РФ не зупиниться на анексії Криму, а спробує прокласти шлях через Одесу аж до Придністров’я. Чи викликає це занепокоєння у молдовської влади?
ІМ: Як ви знаєте, у Молдови є свій сепаратистський регіон – Придністров’я, в якому конфлікт почався з короткої, але достатньо небезпечної війни у 1992 році. Але тоді ми протистояли не місцевим формуванням, а регулярним військам Російської Федерації. В липні 1992 року ситуація закінчилася перемир’ям. Тоді Російська Федерація запропонувала введення її миротворців на територію Придністров’я. І хоча формат, в якому вона пропонувала це робити, не відповідав міжнародним стандартам про миротворчі сили, ми на це погодилися задля деескалації ситуації.
Бородай і Гіркін – це дуже небезпечні люди і те, що вони роблять зараз, можна назвати лише одним словом – це терористична діяльністьІгор Монтяну, посол США в Молдові
ГА: Що перетворило регіон на заморожену конфліктну зону...
ІМ: Так - у тому форматі домовленість дозволила сепаратистському режиму у Придністров’ї оборонятися і тримати людей на своїй території осторонь від розуміння політичних й економічних реалій Молдови. Зараз одна з найбільших перешкод для того, щоб встановити мир у регіоні – присутність там російських військ (...) І це саме та історія, яку ми хочемо нагадати нашим українським друзям. Україні в жодному разі не можна погоджуватись на російські миротворчі війська. Якщо ви приймете цю пропозицію, їх присутність на Луганщині чи Донеччині, перетворить ці регіони на заморожені конфліктні зони, де самопроголошена влада буде укріплюватися і продовжувати конфронтацію з київською легітимною владою. Це буде глухий кут.
ГА: Ви зауважили, що на відміну від України, Молдова в 1992 році воювала з російськими федеральними військами. Російського війська в Україні, хвалити Бога, поки що справді нема, але не варто применшувати роль, яку відіграють у цьому протистоянні співробітники ФСБ й військові Росії. Деякі з них, як наприклад Гіркін, Бородай та Антюфєєв – воювали і в Придністров’ї. Що ви можете розказати про цих людей?
ІМ: Знаєте, люди які тісно пов’язані з КДБ, як правило, не надто багато розповідають про свої біографії, а також про свої «героїчні» вчинки. З того, що ми знаємо – пан Антюфєєв він же – Шевцов, був «хресним батьком» КДБ у Придністров’ї. Він приїхав із Риги, де був головою кримінальної поліції. Антюфєєв здійснив там багато злочинів і переслідувався через це законом. Він втік спершу до іншої країни, а тоді приїхав до Придністров’я і почав розвивати там офіс КДБ. Антюфєєв зіграв основну роль у встановленні сепаратистського режиму в Придністров’ї. При цьому, Ви маєте розуміти, що КДБ у Придністров’ї постійно і дуже сильно підтримувалося Російською Федерацією – як прямо, так і опосередковано.
ГА: Які саме злочини здійснювало придністровське КДБ?
ІМ: Їх основною функцією було тримати людей у страху. Переслідування непокірних – це те, чим займався пан Антюфєєв у Придністров’ї. Там всі тюрми були заповнені дисидентами. Дійшло до того, що політичні опоненти сепаратистів, що жили в Тирасполі, Григоріополі, Рибниці мусили тікати з регіону, щоб зберегти свої сім’ї і свої життя. Антюфєєв вчинив звірства, які ще треба буде розслідувати. Наша кримінальна поліція зараз не має доступу до регіону. Але я вірю, що після того, як Придністров’я реінтегрується в Молдову, ми зможемо провести необхідні розслідування.
ГА: А як щодо Бородая й Гіркіна?
ІМ: Бородай і Гіркін – боролися проти легітимної влади Молдови у 1992 році з весни до літа, а тоді відступили до Росії. Це дуже небезпечні люди і те, що вони роблять зараз, можна назвати лише одним словом – це терористична діяльність.
ГА: Якщо прочитати записи Ігоря Гіркіна-Стрєлкова, то в них дуже помітна неповага до українців, української мови, держави. Разом із тим він романтизує ті жахи, які коїть. У чому, на вашу думку, полягають мотиви дій Стрєлкова?
ІМ: Я думаю, що романтична версія – слугує прикриттям його справжніх мотивів і ось вони – ці справжні мотиви – для мене є не до кінця зрозумілими. Я знаю, що він прихильник російського націоналізму в його найбільш радикальних формах і за те, що він коїть в Донецьку і Луганську – він має бути покараний.
ГА: Які тактики використовували сепаратисти в Придністров’ї для боїв і для організації? Про що Україні треба пам’ятати?
ІМ: Найперше - вони використовували колишній підрозділ – 14-ї армії, який дислокувався в регіоні на той момент, коли розпався Радянський Союз. Сепаратисти використовували озброєння підрозділу: вони продавали його на чорному ринку в Одесі й інших містах, і таким чином – отримували гроші. На додаток до цього, у сепаратистів була і залишається традиція – брати все більше і більше грошей з російського бюджету, а потім ніколи їх не повертати. В цьому сенсі вони справжні експерти. Третя особливість їхньої поведінки полягає в тому, що вони використовують газ, але не платять за нього. «Газпром» постачає багато газу в Придністров’я, розуміючи, що вони не будуть платити за нього. Регіон має борг за російський газ у розмірі 4,6 мільярди доларів. Просто хочу нагадати, що Україні за несплату за газ у розмірі мільярду доларів, Росія його перекрила. Іншими словами, Росія здійснює прямі субсидії у сепаратистську адміністрацію Придністров’я, аби тільки тримати її на плаву.
ГА: Але оскільки Придністров’я є територією Молдови, вочевидь Росія розраховує, що колись Молдова буде змушена виплатити борг.
ІМ: Ми не визнаємо придністровські борги частиною наших боргів. Молдова сплачує «Газпрому» все вчасно, незважаючи на те, що наша ціна на газ вища за ту, що, наприклад, сплачує Росії Німеччина. Ми платимо 400 доларів за один кубічний метр. Тому ми будемо розглядати це питання пізніше, але натепер – ми не готові розраховуватися з боргами, які є у Придністров’я.
Все це дорого обійдеться рядовим громадянам Росії, бізнес колам, і це також означатиме для Росії втрати у питаннях розвитку.Ігор Мунтяну, посол Молдови в США
ГА: Іншими словами – Росія може просто втратити ці гроші?
ІМ: Може, і ми сподіваємося, що саме так і станеться.
ГА: І Молдова, і Україна майже цілком залежні від російських енергоресурсів. Як в майбутньому планує вирішувати цю проблему Молдова?
ІМ: Сьогодні ми справді залежні, але ми не витрачаємо наш час даремно. Наприклад, ми будуємо альтернативний газопровід із Румунією. До 27 серпня, Дня незалежності Молдови, Румунія перекриє нашу потребу у газі майже на 10%. Ми також будемо шукати інші можливості для унезалежнення нашої енергосистеми, в тому числі – реверсні поставки із ЄС. Ми будемо шукати альтернативних газопостачальників. Це нелегко, але ми вже досить довго відкладали це стратегічне рішення. Ми розуміємо, що наш вступ до Європейського Енергетичного Співтовариства має бути поступовим. В довгостроковій перспективі ми знайдемо альтернативні джерела енергозабезпечення. Проте в короткостроковій перспективі нам треба готуватися до найгіршого: ще до початку осені може наступити момент істини. Але ми маємо бути чесними із нашими місцевими споживачами і – нарешті усвідомити, що у політичних поступок заради так званих «привілейованих» умов поставок із Росії є межі.
ІМ: Я не думаю, що це будуть легкі часи для нас, але якщо це час для того, щоб забрати свою політичну свободу – ми готові її забрати. Наші країни мають збудувати інфраструктуру, яка дозволить нам протистояти політичному тиску і чиємусь бажанню нами керувати у майбутньому.
ГА: Ми дуже багато зараз чуємо про те, що події в Східній Україні пов’язані в тому числі із тим, що Путін прагне контролювати всі ресурси в регіоні. Хтось навпаки стверджує, що він діє ірраціонально. До якої версії схиляєтесь Ви?
ІМ: Я не буду спекулювати на цю тему – залишу розкіш аналізувати це політичним аналітикам. Що я бачу зараз, так це те, що Росія втрачає багато ринків. Російська економіка залишатиметься під серйозним тиском світової екноміки. Вона буде в ізоляції. Мало яка країна світу може собі таке дозволити. Все це дорого обійдеться рядовим громадянам Росії, бізнес колам, і це також означатиме для Росії втрати у питаннях розвитку. Люди, увага яких звернена на розвиток ситуації в Східній Україні, ще не до кінця усвідомили, що російська економіка незабаром дуже різко і несподівано впаде. Це відіб’ється на зарплатах, пенсіях. Росія не може весь час підтримувати пенсійний фонд за рахунок стабілізаційного фонду, який сформований за рахунок надходжень від нафти та газу.
Раом із тим, ми маємо більше турбуватись не про те, що відбувається в Росії, а як нам дбати про своїх громадян – у Молдові, Грузії чи Україні. Ми маємо захистити наших громдян. Ми повинні надати їм нові альтернативи, тому що нічого більше не буде так, як це було ще кілька років тому. Війна в Україні створила «червону лінію», і нещодавно ми всі її перейшли. Я сподіваюсь, що українці також не забудуть про анексований у них Крим. Всі ми будемо тепер разом із Європою і США і ніхто не визнає окупації Криму.
ГА: Повертаючись до початку нашої з Вами розмови – чи можна говорити про якісь позитивні зміни в Придністров’ї на сьогодні?
ІМ: Так – ситуація змінюється. Тамтешній бізнес почав реєструватися відповідно до молдавського законодавства. Зараз у нас є близько тисячі підприємств і фірм із Придністров’я, які зареєстровані у Молдові, завдяки чому можуть експортувати продукцію в Європейський Союз. 85% придністровського експорту іде не на російський ринок, а на європейські ринки та в Молдову. Придністров’я абсолютно залежить від сусідніх ринків. Тому ми віримо, що це з часом змусить людей задуматися і більш вимагати для себе громадянських і ліберальних прав. З придністровського населення у півмільйона, 350 тисяч там є молдованами. Одного дня вони проголосують, і це стане головним фактором у реінтеграції Придністров’я у Молдову.
ГА: Коли на Вашу думку може відбутися реінтеграція?
ІМ: Вона не відбудеться завтра, але вона точно станеться в результаті тих регіональних змін, які ми зараз спостерігаємо в Східній Європі. Ми віримо, що майбутня реінтеграція Придністров’я в Молдову залежить від того, якою буде розв’язка подій на Сході України.
Дивіться також: Про Бородая і Гіркіна у Придністров'ї розповів посол Молдови у США
