За своє життя і багаторічну кар’єру Едуард Амвросійович Шеварднадзе встиг відіграти радикально протилежні ролі - радянського партійного функціонера, творця перебудови та "нового мислення" і лідера незалежної Грузії.
Майбутній державний діяч народився у 1928 році в селі Маматі Ланчхутського району Грузії. На початку кар’єри Едуард мав вибір стати лікарем, але активна комсомольська діяльність привела його в політику. У свої 25 років він став першим секретарем Кутаїського міськкому комсомолу, а вже через рік очолив республіканський комсомол.
У 1968 року з посади першого секретаря одного з тбіліських райкомів партії його призначили республіканським міністром внутрішніх справ. На цій посаді він зарекомендував себе, як безкомпромісний борець з корупцією і вже в 1972, після річного стажування на посаді першого секретаря Тбіліського міськкому, 44-річний Шеварднадзе очолив республіканську парторганізацію.
За перші п'ять років на посаді голови республіки в Грузії засудили за корупцію близько 30 тисяч людей, і ще 40 тисяч позбавили посад. Та побороти корупцію Шеварднадзе так і не вдалося.
Шеварднадзе умів служити багатьом панам. Будучи патріотом Грузії, він умів задовольнити Кремль. Багато хто пам’ятає його заяву про те, що для грузинського народу Сонце сходить не на сході, а на півночі, з боку великої Росії. Шеварднадзе також підтримав введення радянських військ в Афганістан у 1980 році.
Пізніше на запитання про те, коли він був справді щирим у своїх поглядах, Шеварднадзе казав:
"Ми не вислужувалися перед Москвою. Ми лише хотіли створити умови, щоб краще служити своєму народові".
Пізніше Шеварднадзе досить близько зійшовся з Горбачовим. Обидва радянські лідери стали друзями, і Горбачов, як голова Центрального Комітету Комуністичної Партії запросив Шеварднадзе на посаду міністра закордонних справ. Саме Шеварднадзе реалізував політику роззброєння та покращення взаємин із Заходом.
Зовнішню політику Радянського Союзу пов'язували саме з ім’ям Шеварднадзе. Але всередині країни, особливо в її верхівці, його недолюблювали, а сам Горбачов зростання авторитету Шеварднадзе побачив, як небезпеку .
20 грудня 1990 Шеварднадзе з трибуни IV з'їзду народних депутатів СРСР заявив про відставку, попередивши про "майбутню диктатуру". Таким чином Едуард Шеварднадзе став останнім в історії міністром закордонних справ СРСР.
Коли розпався Радянський Союз, Шеварднадзе було 63. Здавалось, прекрасний час йти пенсію та писати мемуари. Він був в зеніті слави. Але не в характері Шеварднадзе були легкі шляхи. Його рідна Грузія була в руїнах. Щойно у результаті Тбіліської війни з країни вигнали Звіада Гамсахурдіа, і Шеварднадзе прийняв пропозицію очолити країну.
"Я знав, що, якби я не повернувся до Грузії, вона б загинула", - казав Шеварднадзе.
Але він опинився в суспільстві, доведеному до точки кипіння, в оточенні збройних баронів, що не хотіли нікому підкорятися. Його чекав збройний конфлікт в Південній Осетії та Абхазії, за участю Росії, знедолена країна, сотні тисяч біженців, відсутність харчів, води, опалення та електроенергії.
Двічі - у листопаді 1995-го і в квітні 2000 року - Шеварднадзе з великою перевагою вигравав президентські вибори, але у нього залишалось багато критиків. Його звинувачували в економічних труднощах, корупції, критикували за нездатність повернути Абхазію і Південну Осетію і вирішити проблему біженців.
Шеварднадзе вдалось пережити два замахи. У серпні 1995 року його поранило вибухом бомби. У лютому 1998 року президентський кортеж в центрі Тбілісі обстріляли з гранатомета і автоматів.
Але після революції троянд, яку очолив його колишній протеже Міхаїл Саакашвілі, Шеварднадзе, на вимогу сотень тисяч грузинів, подав у відставку.
Екс-президент доживав віку в будинку в Тбіліському урядовому кварталі Крцанісі де і помер. Едуарду Шеварднадзе було 86.
Дивіться також : Щоб перемоги російську пропаганду, США доведеться "розкошелитись" - ЗМІ
