На залізничному вокзалі Луганська – людно як ніколи. Місто останнім часом перетворилось у перевалочну базу терористів, а відтак стало небезпечним для простих мешканців. Кожен тут шукає контактів та можливостей утекти з рідного міста.
«Як їхати, куди? – Обурюється пані Наталія, луганка. - У мене сестра живе в Астрахані, каже, приїжджайте. Ну приїду, побуду у неї місяць, а що далі? Куди дітися? Така ситуація. Гляньте, скільки тут лише дітей, що робиться. Я думаю, ніхто не байдужий до життя нашого сходу, взагалі всієї України».
Наталія прямує до Росії. Нещодавно глава російського МЗС Сергій Лавров заявив, що з початку конфлікту до Росії втекло 30 тисяч українських біженців. Ці дані спростувала Федеральна міграційна служба Росії. За даними відомства, до Росії за дозволом на проживання чи громадянством за минулий тиждень звернувся 151 українець.
В той час як на територію материкової України станом на 10 червня вже переїхало понад 38 тисяч переселенців, переважно із Криму та східних регіонів. Це лише за офіційними даними ООН.
Біженець, за офіційним визначенням, це людина, яка через переслідування змушена була виїхати за кордон і не може користуватись захистом своєї країни. Якщо ж люди через політичну ситуацію лишили домівку і мігрують всередині країни, їх називають переселенцями.
Переселенка зі Слов`янська Наталія з дітьми втекла у містечко Сніжне, 80 кілометрів від Донецька, коли тут ще не було терористів. Разом з дітьми вона поселилась у санаторії для гірників. Жінка задоволена умовами проживання, утім, каже, ніщо не замінить власного дому.
«У мене маленькі діти, я не хочу щоб вони постраждали. Останні кілька днів ми жили у підвалі. А в осатнню ніч, перед тим, як ми сюди приїхали, я збиралась ночувати з дітьми у підвалі, але потім о 4.30 нашу міську центральну дитячу лікарню розбомбили. Лікарню, куди всі зверталися. І після цього я вирішила їхати звідти, адже як зараз у Слав`янську лишитись, там нема ні лікарів,ні лікарень», - розповідає свою історію переселення Наталія зі Слов`янська.
Переселенцям допомагають волонтери-психологи, з їхніми дітьми працюють педагоги. За словами персоналу санаторію, фінансово їх підтримує уся Україна.
Розповідає Лариса Кітун, адміністратор санаторію «Зоря»:
«Люди приносять речі, продукти, іграшки для дітей. Хтось молоко щодня приноситть, щоб було свіже. Грішми допомагають, бо продукти відразу закінчаться, а фінанси потрібні потім».
Утім жодна допомога не зарадить, якщо ти лишив свій дім і не впевнений, чи коли-небудь туди повернешся, - бідкається переселенка зі Слов`янська Зоя: «Я хочу додому. Я почувають загубленою, думаю про це, плачу ночами, переживаю. Не хочу нікуди переїжджати, хочу повернутися додому».
За даними ООН, у минулому році кожні 4 секунди у світі хтось змушений був втікати із власного дому. Утім цифри не відображають увесь вимір людського горя. Конфлікти та переселення роз`єднують тисячі родини на все життя. Фахівці ООН стверджують, що близько половини біженців та переселенців у світі – це люди до 18 років та діти.
Дивіться також: "Нові санкції США проти Росії"
«Як їхати, куди? – Обурюється пані Наталія, луганка. - У мене сестра живе в Астрахані, каже, приїжджайте. Ну приїду, побуду у неї місяць, а що далі? Куди дітися? Така ситуація. Гляньте, скільки тут лише дітей, що робиться. Я думаю, ніхто не байдужий до життя нашого сходу, взагалі всієї України».
Наталія прямує до Росії. Нещодавно глава російського МЗС Сергій Лавров заявив, що з початку конфлікту до Росії втекло 30 тисяч українських біженців. Ці дані спростувала Федеральна міграційна служба Росії. За даними відомства, до Росії за дозволом на проживання чи громадянством за минулий тиждень звернувся 151 українець.
В той час як на територію материкової України станом на 10 червня вже переїхало понад 38 тисяч переселенців, переважно із Криму та східних регіонів. Це лише за офіційними даними ООН.
Біженець, за офіційним визначенням, це людина, яка через переслідування змушена була виїхати за кордон і не може користуватись захистом своєї країни. Якщо ж люди через політичну ситуацію лишили домівку і мігрують всередині країни, їх називають переселенцями.
Переселенка зі Слов`янська Наталія з дітьми втекла у містечко Сніжне, 80 кілометрів від Донецька, коли тут ще не було терористів. Разом з дітьми вона поселилась у санаторії для гірників. Жінка задоволена умовами проживання, утім, каже, ніщо не замінить власного дому.
«У мене маленькі діти, я не хочу щоб вони постраждали. Останні кілька днів ми жили у підвалі. А в осатнню ніч, перед тим, як ми сюди приїхали, я збиралась ночувати з дітьми у підвалі, але потім о 4.30 нашу міську центральну дитячу лікарню розбомбили. Лікарню, куди всі зверталися. І після цього я вирішила їхати звідти, адже як зараз у Слав`янську лишитись, там нема ні лікарів,ні лікарень», - розповідає свою історію переселення Наталія зі Слов`янська.
Переселенцям допомагають волонтери-психологи, з їхніми дітьми працюють педагоги. За словами персоналу санаторію, фінансово їх підтримує уся Україна.
Розповідає Лариса Кітун, адміністратор санаторію «Зоря»:
«Люди приносять речі, продукти, іграшки для дітей. Хтось молоко щодня приноситть, щоб було свіже. Грішми допомагають, бо продукти відразу закінчаться, а фінанси потрібні потім».
Утім жодна допомога не зарадить, якщо ти лишив свій дім і не впевнений, чи коли-небудь туди повернешся, - бідкається переселенка зі Слов`янська Зоя: «Я хочу додому. Я почувають загубленою, думаю про це, плачу ночами, переживаю. Не хочу нікуди переїжджати, хочу повернутися додому».
За даними ООН, у минулому році кожні 4 секунди у світі хтось змушений був втікати із власного дому. Утім цифри не відображають увесь вимір людського горя. Конфлікти та переселення роз`єднують тисячі родини на все життя. Фахівці ООН стверджують, що близько половини біженців та переселенців у світі – це люди до 18 років та діти.
Дивіться також: "Нові санкції США проти Росії"
